Як словацькі КОЗАКи в українських у футбол виграли

Синьо-жовті починають і програють. Програють заслужено, хоча й не зовсім закономірно. Проти Словаччини, яку відверто вважали аутсайдером протистояння, Україна не знайшла вагомих аргументів. Та й не вагомих також. Мотивація у хлопців Козака виявилася вищою за наших козаків. До того ж, цього разу не виручив/не врятував хист нашого тренера. Фоменко, який у минулому циклі зробив майже неможливе, в даному випадку не зробив і можливого. Схоже, провалювати старт відбору стає нашою традицією. Нелегко буде далі, ой як нелегко…

УКРАЇНА - СЛОВАЧЧИНА - 0:1. Онлайн-коментар матчу

…Перше місце в групі всі одноголосно віддали Іспанії. Нібито радше за традицією, аніж за реальним станом речей. Хоча, відверто кажучи, навіть така Іспанія – нещадно бита на недавньому чемпіонаті світу, з відвертими змагальними проблемами та фактично зміною поколінь – навряд чи нам рівня. В нас немає їхніх зірок, їхньої зіграності, їхнього переможного менталітету. Ми можемо вдосталь попити крові на короткій дистанції, проте змагатися з таким мастодонтом в марафонському забігу – марна справа. Як, власне, і словакам із македонцями. Амбіції – амбіціями, проте вище голови не стрибнеш. А от своє ми брати зобов'язані.

Також якось так майже одностайно всі резюмували, що на другу сходинку, що дає пряму путівку на французький Євро-2016, безпосередньо претендуватимуть Україна та Словаччина. Македонія та Білорусь наразі видаються темними конячками, не більше того. Хоча свої палиці в чужі шпиці вони неодмінно ще впруть. Не сумнівайтеся. Проте саме зараз, на початку вересня, на старті чергової відбіркової кампанії, наші шанси на пряму путівку до Франції бачилися цілком реальними й навіть оптимістичними.

Чому так? Передовсім на підставі нашої попередньої реінкарнації – "із грязі в князі", коли для виходу на чемпіонат світу забракло якоїсь дещиці - одного м'яча на "Сен-Дені". Ну, ще можемо похизуватися достоту абстрактним рейтингом ФІФА, в якому Україна вища за решту своїх візаві (певна річ, окрім Іспанії).

Відверто кажучи, сказати ще щось суттєве на нашу користь достоту складно. Просто за браком товариських матчів збірної та низки травм основних виконавців зробити це об'єктивно не видається можливим. Вирішили ми якось, що саме Україна – головний конкурент на друге місце, і все тут. Принаймні усе так гладенько склалося на папері. А як воно буде насправді – побачимо безпосередньо в грі.

Побачили. Побачене, скажем прямо, не вразило. Ні те, ні се. Певна річ, між цими полюсами є місце не лише для вагання, а й для надії, адже часу й можливостей усе виправити вдосталь. Однак на даний момент можемо говорити із упевненістю хіба що про те, що наша репрезентація ще надто "сира" й непереконлива. Бажання грати – хоч відбавляй, а от можливостей це робити – обмаль. І не варто її проблеми списувати винятково на травми.

Як казав перед грою наставник словаків Козак, у країні майже з 47 мільйонами мешканців (то, мабуть, він нам так лестив) можна знайти футболістів і для старту, і для ротації. Михайло Іванович нібито й шукав, але водночас вирішив йти шляхом найменшого супротиву. В жодному разі не хочу сказати, що цей шлях винятково хибний чи першочергово для убогих. Просто наш тренер відомий передовсім своїм консерватизмом. Але цей консерватизм не завше грає на його користь. Особливо в випадку, коли суперник схожий з тобою, як партія і Лєнін. Словаки не збиралися атакувати, не лізли на амбразуру з пукалками, натомість зробили ставку на грамотну оборону та використання чужих помилок. Стиль цей – мов дві краплі води аналогічний тому методу, за яким завше грали колективи Фоменка.

Важко звинувачувати Михайла Івановича в незнанні предмета чи манери гри супротивника, проте так сталося, що до дій опонента наша команда виявилася неготовою. До того ж, явний крен у бік захисту в стартовому складі позбавив нашу команду здатності до колективних маневрів та бодай якихось нестандартних ходів. Україна попервах грала фактично в три хвилерізи, тоді як диспетчера в команді не знайшлося. Цілком можливо, що цю функцію мали й могли виконувати вінгери – Гусєв чи Ярмоленко, проте динамівці в першій половині зустрічі запам'яталися виконанням лише вузько специфічних функцій. Натомість порвалося там, де товсто – провалився трикутник у центрі поля, й Україна водночас із фаворита пари перетворилася в аутсайдера. Надалі гра відверто не клеїлася. В той час як гості створили ще три (як мінімум) сприятливі нагоди, аби поховати українські надії ще в першому таймі. Ми могли протиставити хіба що штрафні удари у незмінному виконанні Ракицького. Із незмінним потраплянням м'яча в стінку. Ось, власне, і все. Точніше, майже нічого: ні швидкості командної, ні моментів, ні тих, хто їх створює…

Михайло Іванович, на диво, в перерві нікого не змінив. Чи то вірив у стартовий склад, чи підсилювати гру дійсно ніким. Менше з тим, другий тайм господарі розпочали активно. Власне, як і першу половину гру. Проте, як і в попередньому випадку, чогось суттєвого нам це не принесло. Словаки достоту вправно вирівняли гру й так же вправно почали її в'язати. Щоправда, цього разу українці зуміли створити по-справжньому небезпечний випад – Едмар поцілив у стійку. А все тому, що харків'янин у другій половині гри почав діяти ближче до чужої карної зони. Між іншим, практично всі нечисленні моменти, що виникали поблизу словацьких воріт, створювалися за безпосередньої участі нашого натуралізованого бразильця.

Але наявних козирів у стартовій українській одинадцятці виявилося замало. Колективна швидкість з'явилася, як і швидкий перехід центру поля, проте створити щось осмислене в завершальній фазі атаки нашим футболістам не вдавалося. Можливо, за такої щільної гри не завадив би попереду таранний форвард на кшталт Гладкого, проте Михайло Іванович вирішив до кінця покладатися на хист Зозулі. Той довіри не виправдав.

Як і не підсилили гру Безус із Громовим. Одне лише бажання – недостатній аргумент проти мотивованого і достоту майстерного суперника. За великим рахунком, у цій грі ми могли розраховувати на випадок. "На дурника", який залетить у чужі ворота після рикошету, відскоку чи відвертої помилки суперника. На більше ми не награли. Так, був гол у виконанні П'ятова (!), проте заради справедливості варто визнати, що в тому епізоді таки був фол Андрія проти його візаві.

Ось і все. Беззубо й без вогнику ми розпочинаємо цей відбірковий етап. Схоже, заплямуватися на старті стає для нас справжньою національною традицією. Та чи буде цього разу щасливий кінець…

Олександр Солнцев