Людмила Фоя - агент "Апрєльская", повстанець "Перелесник" (частина 2)

ТСН.ua продовжує серію публікацій із циклу "Історія з грифом "Секретно".

Частину першу читайте тутУ травні 1945 року, коли світ гучно святкував перемогу у війні, Людмила Фоя розпочинає власну війну, при цьому вона опиняється по інший бік фронту від своїх товаришів. Йдучи на цю війну, вона очікувала смерті від рук колишніх побратимів. "При від’їзді з Києва, - згадувала вона згодом про початок нового етапу операції, - я дізналася, що мене очікує, і, незважаючи на інстинктивне, таке звичне для кожної живої істоти бажання вижити, я раділа, бо, можливо, у ближчому майбутньому цьому всьому прийде кінець". Можливо, саме ця приреченість штовхнула Людмилу на рішучі дії. Потрапивши разом із Ніною Калуженко до відділу УПА, вона відразу зізналася в тому, що її завербовано НКВД, розповіла про своє завдання - встановлення зв’язку із псевдопідпіллям задля проникнення агентури в середовище визвольного руху та його ліквідації.Людмилі пощастило - її переслуховував особисто керівник СБ на Волині Микола Козак, якого вона знала ще з часів перебування в Києві. Жорстокий есбіст, якого деякі підпільники звинувачували у патологічній підозрілості, повірив дівчині. Більш того, в її зізнаннях він побачив можливість завдати удар у відповідь радянській спецслужбі, використавши для цього агентку "Апрєльскую".У липні 1945 року Людмила Фоя, тепер уже подвійний агент, повертається до Києва зі звітом про свою діяльність у підпіллі. Інформацію від цінного агента приймав заступник Народного комісара внутрішніх справ УРСР В. Дроздов. Відсутність ліквідованої СБ ОУН Калуженко Фоя пояснила тим, що її колега-агентка нібито пішла на зв’язок із Проводом ОУН. Чекісти уважно слухали Людмилу, ставили їй безліч запитань, намагаючись перевірити, чи вона говорить правду. Врешті їй вдалося переконати чекістів у своїй щирості і отримати нове завдання - супроводити "керівника" київського "підпілля" Михайла Захаржевського на Волинь, аби ввести його у підпілля. У випадку успіху їй обіцяли продовжити навчання в будь-якому виші чи навіть у навчальному закладі НКВД. У разі невдачі – давали зрозуміти, якою легкодосяжною є її родина, що мешкала під Києвом.

5 серпня 1945 року агенти "Апрєльская" (Людмила Фоя) та "Таран" (Михайло Захаржевський) виїжджають до Луцька і через кілька днів виходять на зв’язок із підпіллям ОУН. Захаржевського відразу заарештовують есбісти, Фоя ж отримує завдання повернутися до Києва з метою вивести на підпілля інших членів легендованого "проводу". Людмила знову зустрічається з чекістами, які її ретельно перевіряють і... продовжують довіряти.Перед черговим від’їздом на Волинь чекісти навіть зорганізували для неї вечірку. "У зв’язку з моїм виїздом, - згадувала вона, - було вирішено зорганізувати вечір. Попри те, що співали лише українські пісні, вечір був нецікавим. Мало було щирості, а про відвертість нічого було й згадувати. Загалом за час мого перебування у Києві мені щовечора намагалися надавати найкращі квитки у театри та оперу, однак я не могла цим скористатися, адже захворіла на застуду. Це якоюсь мірою рятувало мене від постійних розмов зі співробітниками".Цього разу Фою супроводжувала інша представниця київського "проводу" Катерина Міньковська - агентка, яка працювала на чекістів ще з 1927 року, після війни відзначилася успішними операціями проти підпілля ОУН, зокрема брала участь у створенні легендованих структур на Конотопщині. Завдяки Людмилі вона потрапила до рук СБ ОУН і після допиту була страчена.Микола Козак вирішив не ризикувати більше у грі з НКВД та не продовжувати її. Проте самі чекісти ще тривалий час не готові були визнати, що їх обвела круг пальця молода дівчина. Лише в квітні 1946 року із зізнань заарештованих повстанців вони остаточно переконалися, що Людмила продовжує активну боротьбу у лавах підпілля.6 серпня 1946 року Людмила Адамівна Фоя оголошується у всесоюзний розшук МҐБ та МВС. Розшук Людмили Фої взяв під особистий контроль міністр державної безпеки УРСР генерал-лейтенант Савченко.Тим часом Людмила поринає у підпільну роботу, під псевдонімом "Перелесник" працює у структурах пропаганди, зокрема як літературний редактор журналу "Молодий революціонер", видає ряд художніх новел про визвольну боротьбу. Масштаби повстанської пропаганди вражали - за підрахунками дослідників, протягом 1948-1952 років підпільними друкарнями на Волині видано майже 350 тисяч примірників листівок та брошур. Тому на придушення підпілля радянська влада кидає дедалі більші сили.19 липня 1950 року чекісти, прочісуючи ліс у Межирічському районі на Рівненщині, виявили групу повстанців. Зав’язався бій - останній для Людмили Фої. Маємо два описи цього бою.Сухий офіційний звіт, написаний відразу після його завершення: "Під час операції 19 липня 1950 року одна з чекістсько-військових груп під керівництвом уповноваженого МҐБ майора Друзенка та командира роти лейтенанта Кузьміна у гущавині Неверківського лісу зіткнулася з трьома "бандитами", у тому числі однією жінкою. Бандити, побачивши військову групу, відкрили по ній сильний вогонь, котрим одразу було вбито рядового Бахтіярова та поранено в ногу рядового Сініцина.Вогнем чекістсько-військової групи у відповідь було вбито двох "бандитів", у тому числі одна жінка, третьому вдалося втекти, пошуки позитивного результату не принесли. Серед вбитих була впізнаною - колишній агент МҐБ УССР "Апрєльская", Фоя Людмила, за оунівським псевдонімом "Оксана", літературний псевдонім "М. Перелісник".

Не таким точним фактографічно, проте надзвичайно цікавим з погляду відтворення емоційної атмосфери є опис цього бою у спогадах учасника антиповстанської боротьби Георгія Саннікова: "Чекісти добре бачили у бінокль, як поміж зарослими кущами та ялинками скелястими пагорбами раз по раз виникали дві фігури у комбінезонах захисного кольору. Згодом одного з них поранили. Деякий час було видно маленьку фігурку, що намагалася тягнути за собою пораненого супутника. Потім фігурка вже сама промайнула поміж ялинок, рідко відповідаючи на вогонь чекістів. Опергрупа продовжила переслідування й вела вогонь по ймовірних місцях руху оунівця. Він був поранений, про що свідчили сліди крові на траві та залишки індивідуального пакету. Нарешті, попереду щось промайнуло у густих хащах. Чекісти приглянулися та побачили лежачого, котрий робив незрозумілі рухи руками, в яких не було зброї.Кільце солдат повільно стискалося навколо кущів. Пролунав ледве чутний та приглушений відстанню звук, і оточуючі кинулися на землю. Спрацював гранатний запал. Після цього прогримів вибух та розкидав кущі, траву та шматки білого паперу. На одного з солдатів впав згусток людської крові.Граната розірвалася у руках лежачої людини. Вона зірвала себе гранатою, приклавши її до голови. Обличчя, частина голови та кисть лівої руки у людини були відсутні. Потужний вибух понівечив людину до невпізнання і розкидав довкола шматки знищених документів, що так і залишилися таємницею. Коли чекісти, намагаючись не заплямуватися кров’ю, обережно розстібнули ґудзики комбінезона і намагалися оголити верхню частину тіла, руки їх наштовхнулися на ще теплі жіночі груди… Їх [чекістів] обличчя передавали здивування, сором та розгубленість: декілька дебелих чоловіків так довго не могли наздогнати цю невеликого зросту, тендітну молоду жінку"…

____________________________________________________________________

Читайте також:

Людмила Фоя - агент "Апрєльская", повстанець "Перелесник" (частина 1)

Її долю відтворюють документи двох спецслужб, що займалися нею, — радянського НКВД та оунівської СБ. Колись ця біографія стане основою для кіноблокбастерів та бестселерів.