Українські російськомовні патріоти

Кілька років тому я мав нагоду виступати перед грузинськими психологами з доповіддю про стан і тенденції розвитку масової політичної свідомості в Україні. Найбільшу увагу грузинських психологів привернула інформація про український патріотизм російськомовних жителів України. Їх дивувало, що російськомовні українці і навіть етнічні росіяни можуть бути прихильниками радше українських, ніж російських цінностей, обстоювати віддалення України від Росії.

Звідки ж узялися ці українські російськомовні патріоти? Де їхнє місце в сучасному українському суспільстві? А надто де воно в нинішніх буремних подіях?

Як науковець маю спиратися на об'єктивні дані досліджень. Здається, найбільш ґрунтовно настрої російськомовного населення України вивчено в лабораторії психології мас і спільнот Інституту соціальної та політичної психології НАПН України. Його результатом стала колективна монографія "Російськомовна спільнота в Україні: соціально-психологічний аналіз" (кому цікаво – читайте тут).

Одна з найяскравіших характеристик російськомовних громадян стосується їхнього ставлення до українізації. Українізацію ми розуміємо як один з аспектів інтеграції суспільства, почасти мовної, почасти ментальної, головною ознакою якої є не тотальний перехід на українську мову, а посилення прихильності до проукраїнських процесів, зміна ставлення до всього українського – мови, культури, держави, незалежності тощо – на дедалі позитивніше. Коли говорити про російськомовних громадян, то якраз і йдеться про формування в них українського патріотизму.

Таке формування стало результатом двох тенденцій, що мали місце в українському суспільстві протягом останніх десятиріч.

Перша – це посилення власне проукраїнських настроїв у всіх без винятку соціальних групах – етнічних, регіональних (навіть у Криму), вікових, професійних тощо.

Друга тенденція менш райдужна, бо полягає в триваючій мовній русифікації: кожне наступне покоління українців стає більш російськомовним, ніж попереднє. Набагато типовішою є ситуація, коли в україномовних батьків (чомусь?) виростають російськомовні діти, ніж навпаки.

Ось і виходить, що молодь в Україні ставала водночас і патріотичнішою, і більш російськомовною, ніж старше покоління. Тепер ця молодь підросла і її позиція дедалі більше визначає загальносуспільні постави українців.

Відтак склалася дещо парадоксальна ситуація: на Донбасі йде війна, у якій по обидва боки воюють переважно російськомовні бійці.

Колись ця страшна й безглузда війна закінчиться. Україна переможе. І серед десятків питань мирного життя знову постане й мовне. І головним чинником його вдалого розв'язання буде позиція російськомовної частини суспільства.

Кожне наступне покоління українців стає більш російськомовним

Сьогодні не час питати їх – тих, хто воює на нашому боці, що вони обстоюють: право України бути незалежною та українською, чи їхнє власне право на російську мову в незалежній Україні. Але такий час надійде. І відповіді треба буде шукати. Певен, що ми їх знайдемо – не на полі брані, а в терплячих і відвертих розмовах, до яких сьогодні ще не треба готуватися, але вже треба бути готовими.

То якими ж вони є, ці наші російськомовні співвітчизники? Як ставляться до українізаційних процесів?

Наше дослідження показало, що серед них можна виділити п'ять груп. Перша – це ті, хто сам бере активну участь в українізації та сприяє їй. За нашими даними, серед російськомовного населення такі особи становлять 6,5%. Це насамперед вони протидіяли сепаратизму в Криму і на Донбасі, були і є головною опорою проукраїнських сил у російськомовному середовищі. І саме вони є втіленням російськомовного українського патріотизму.

Друга група – це пасивні прихильники українізації. Вони готові її підтримувати, але радше йдуть за відповідними процесами, а не творять їх, вичікують змін на краще та намагаються адаптуватися до нових умов. Таких є 23,2%. Вони готові ставати, бо почасти і є, українськими патріотами.

На протилежному полюсі теж дві групи. Одну становлять ті, хто найактивніше не любить (і ненавидить) усе українське, а найперше – українську мову. Це ті громадяни, що найактивніше виходили на антиукраїнські мітинги, поповнювали лави сепаратистів. І треба визнати, що більшість їх робила це щиро, свідомо, будучи переконаною в неодмінній блискучій перевазі "русского мира" над "бандерівсько-фашистською чумою". Загалом серед російськомовних їх є 7,6%, на сході їх істотно більше, але ніде вони не мають цілковитої переваги (може, за винятком Севастополя). Вони вже не змінять своїх антиукраїнських переконань.

До другої групи (12,4%) входять носії такої собі ізоляціоністської позиції. Такі особи психологічно ізолюються від українізаційних впливів у межах вузького оточення – сімейного, професійного, інформаційного. Для них російськомовність має значення як чинник інтелігентності, відокремленості від україномовного "села", соціальної вищості. Вони не були дуже активними під час останніх подій, надто з огляду на всі небезпеки й жахіття. Проте й українізації не піддаватимуться – доти, доки україномовність не стане загальною ознакою інтелігентності. А що це потребуватиме багато часу, то їхня ізоляція вочевидь затягнеться.

Найчисленнішу групу (50,3%) становлять ті, хто обстоює не російськомовність як таку, а радше певну дистанційованість від загальноукраїнських справ, орієнтується на місцеві особливості, регіональні традиції й цінності. Для них важливою є не так належність чи неналежність регіону до України, як його істотна відрубність, підкреслена своєрідність, власне, не надмірна "українськість". Вони патріоти не України, але й не Росії, а свого регіону. Цю групу можна буде поступово прихилити на український бік, якщо запропонувати оптимальну формулу співіснування мов на загальнонаціональному рівні та у відповідних регіонах, наповнити вагомим проукраїнським змістом їхнє бачення майбутнього.

Сьогодні більшість російськомовних українців переживає кризу ідентичності. З-поміж її основних складників – українського, російського та регіонального – російський зазнає найбільш болісної трансформації (спасибі Путінові!). Зате зростає ідентичність українська, вирізьблюється й посилюється український патріотизм. Це психологічно нелегкий процес, до якого належить ставитися з повагою, розумінням, співчуттям. І слід визнавати право російськомовних громадян України на свій варіант патріотизму – навіть коли він нам не зовсім до вподоби.

Долучайтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook та слідкуйте за оновленнями розділу!