На вибори - як на весілля

Цьогорічні президентські вибори нагадують мені тяжкий процес обирання весільної сукні.

Весілля у неділю, а плаття ще не куплене. У нареченої паніка і легка істерика. Вона бігає по салонах і базарах в пошуках такої, яка б пасувала ідеально.

Та, як на зло, усе не те! Наприклад, сукня "Добкін" така гидотна, що родичі з боку маминої тітки точно заплюють, коли її побачать. Ще із тієї ж колекції є сукня "Царьов", але цю, здається, з продажу зняли. І слава Богу!

У сукні покрою "Тимошенко" заміж виходила декілька років тому двоюрідна сестра і сиділа вона... до речі, не дуже.

Пробігаючи центральною вулицею міста, наречена помічає скромну палатку "Весільний сектор", вона вривається туди, з порогу просячи: "Дайте приміряти найкрасивішу!".

Їй приносять сукню "Ярош", запевняють, що це новий тренд, усього декілька місяців, як з'явився. Наречена приміряє, але нового дизайну вона побоюється, бо в селі можуть неправильно зрозуміти. Невиразно дякує і відмовляється, але візитку все ж бере, думаючи: "Усяке буває, раптом згодиться?".

Біжить на базар, бо на базарі і ціни нижчі, і вибір багатший.

Між рядами її зупиняє добротна продавчиня, питає: "Що? Заміж зібралася? У мене є така сукня, як на тебе шита, ось вона, подивись, останній крик моди, дизайн "Ляшко"".

Наречена приміряє, вагається, бо трохи тисне в грудях. Продавчиня, посміхаючись золотими зубами, загадково починає нашіптувати: "Ця сукня поверне тобі цноту..." Наречена розуміє, що цноту вже навряд чи їй хто поверне, бо що втрачене, то втрачене, треба було головою думати...

Продовжує пошуки далі. Приміряє білу і красиву, фасон "Богомолець". Але лілії на корсеті ну точно повідриваються під час запального танцю. Важко зітхаючи, знімає. На неї тут же, навіть не питаючи, натягують "Тягнибок". Вона дивиться на себе в дзеркало і вирішує, що навіть "Тимошенко" сиділа краще. "Може, приміряєте "Гриценко"? – запитує її продавщиця? "Ой нє, не хочу, я бачила її в каталозі, якось не дуже", – відмазується наречена.

На базарі все не те. Раптом на очі потрапляє салон з інтригуючою назвою "У мами Рози". Там все красиво і по-багатому, навіть каву безкоштовну пропонують. Наречена просить: "Мені б, знаєте, таке плаття... таке, щоб усе село від заздрощів вмерло".

"Дорогая моя, это совсем не проблема, сейчас всё будет!" – втішає її кучерява жіночка за п'ятдесят, в красивому костюмі. Виносять з гардеробу сукню, вишиту діамантами і золотом.

Зіниці нареченої розширюються. "Это платье коллекции "Рабинович"", – пояснюють їй. "А скільки коштує?" – боязко запитує. Продавчиня малює ціну на шматочку паперу, і цифра така, що наречена розуміє: за ці гроші можна купити машину, квартиру і ще й залишиться, щоб злітати у Туреччину позасмагати. Вона лякається, вибачається і швиденько втікає.

У пошуках розради телефонує бабці:

- Бабцю, біда з сукнею. Нема нічого придатного...

Бабця впевнено заявляє:

- Я тобі вже казала і ще раз кажу, "Симоненко"! Тільки "Симоненко"! – оце провірений фасон, і не жме нігде, і люди сміяться не будуть!

- Ба, ну який к бісовій матері фасон "Симоненко"? 21-е століття на вулиці! Чи я здуріла, щоб у такому до церкви йти?

Втомлена і змучена, наречена сідає випити кави у недорогій забігайлівці і раптом зустрічає подругу, жаліється їй на життя:

- Біда у мене, не можу визначитися, якого фасону сукню купити. Все не те.

- Так давай я тобі свою дам, – втішає подружка, - вона у мене дорога і красива, фасону "Порошенко". Лише один раз одягнена.

- Ой, я пам'ятаю, і справді красива...

- Тільки там проблема невелика є. Я її шоколадним фондю на весіллі вимазала. Але там майже не видно.

- Ні, в плямах не хочу, я ще пошукаю, – відмовляється наречена.

І вона ще шукає. Сил її немає, до весілля часу все менше і менше. Роздратована, заходить до першого-ліпшого салону, який потрапляє на очі, і тихо просить: "Мені сукня потрібна, будь-яка, розмір 44, міряти не буду, загорніть одразу!"

Через декілька років, переглядаючи свої весільні фотографії, вона обов'язково вирішить: "Все-таки з вибором сукні я помилилася. Якби у мене був ще один шанс, я би точно купила іншу! Але що втрачено, то втрачено, треба було головою думати..."