Терористи на Сході можуть застосувати тактику чеченських бойовиків

Президент Росії Володимир Путін після розмови з президентом Швейцарії, головою ОБСЄ Дідьє Буркхальтером зробив цілу серію заяв, які можна розглядати як взяття тактичної паузи.

Путін запевнив, що підрозділи Збройних сил РФ відведені від кордонів Українита передислоковані до місць, "де вони проводять свої регулярні заняття на полігонах".

Окрім того, він попросив терористів на Донбасі перенести псевдореферендум - для створення "необхідних умов для діалогу" з офіційною владою України. І наостанок Путін підтримав ініціативу Меркель з проведення "круглого столу" щодо врегулювання ситуації в Україні.

Ці заяви президента РФ можуть здатися різким поворотом на 180 градусів, визнанням своєї політичної поразки та намаганням "зберегти обличчя" перед світовою спільнотою. Така реакція є логічною, враховуючи той тиск, який чинить світова спільнота на Росію.

Але деякі підстави для критичного погляду на заяви Путіна дає інформація від Держприкордонслужби України, яка не зафіксувала відводу військ РФ, натомість побачила продовження "маневрування російської військової авіації, техніки, пересування військовослужбовців недалеко від українського кордону".

А тим часом на кордонах ширяться випадки озброєних нападів на прикордонні пости України. Так, 6 травня невстановлені озброєні особи напали та знищили радіолокаційну станцію на Луганщині, а вже після заяв Путіна, сьогодні, був скоєний напад на іншу прикордонну частину.

У всіх цих випадках простежується одна тактика, за якою невелика мобільна група підготовлених та озброєних осіб здійснює швидкий вогневий наліт на позиції силовиків. Якщо наліт на вдався, то бойовики виходять із бою та зникають ще до підходу основних сил. Така тактика стала класикою диверсійних дій і постійно застосовувалась терористами у Чечні та моджахедами в Афганістані. Її метою є навіть не стільки знищення військового майна та вбивства, скільки розтягування армійських сил та тримання у постійній напрузі військових.

І саме до таких дій, скоріш за все, почнуть вдаватися терористи. Бо тактика формування точок спротиву у містах, як у Слов'янську, виявилася не надто ефективною через дії вітчизняних силовиків, які припускаються помилок, але все ж швидко на них вчаться і проводять успішні контроперації.

Таким чином, диригенти терористів продовжують користуватися досвідом чеченських бойовиків, які свого часу перейшли від тримання позицій у населених пунктах, після штурму Комсомольського у 2000-му році, до тактики нальотів, які тривали ще біля дев'яти років.

Але для того, щоб створити значну кількість таких терористичних груп, потрібен час, який піде на їхне формування та залагодження, організацію "схронів" зі зброєю, узгодження каналів зв'язку тощо.   

А "круглі столи" натомість вимагають від сторін припинення вогню, визнання прав та інтересів кожного члена переговорів, а також досягнення певного компромісу. Скориставшись паузою, терористи можуть отримати зброю, "зализати рани" та перегрупуватися. Не кажучи вже про те, що цей час є найбільш вдалим для провокацій, коли Україну через сфабриковану агресію можна буде звинуватити у зриві переговорів.

Протидіяти таким диверсійним групам важко для будь-якої армії, бо у такий війні немає фронтів та і важко ідентифікувати супротивника. Тому для знищення навіть малого загону диверсантів необхідно задіяти сотні військових з технікою, які будуть лише створювати кільце навколо можливого місцезнаходження диверсантів, поки спеціально підготовлені бійці будуть переслідувати та знищувати терористів. Окрім того, одразу з такими силовими акціями необхідно блокувати канали постачання зброї та грошей, без яких терористичні групи розпадуться самі по собі.

Тобто, як це не дивно, Україні потрібно переймати світовий досвід боротьби з тероризмом, що передбачає цілу низку антитерористичних заходів як для військових, так і для цивільного населення. Бо немає жодної гарантії, що терористи не вчинять масштабний терористичний акт проти звичайних громадян. Особливо враховуючи той факт, що на озброєнні терористів є зброя на кшталт переносних зенітно-ракетних та протитанкових комплексів, яка для їхніх "колег" з інших країн світу залишаються лише мрією. І це не кажучи про доступ до складів з промисловою гірничою вибухівкою.