64-річний Михайло Шуфутинський любить "гепнути" самогонки з салом

Співак, музичний продюсер, який грає на акордеоні, баяні та фортепіано Михайло Шуфутинський цього року відзначає 65-річчя, розповідає ТСН.Особливе.

Він живе на дві країни - Росію та Америку, все ще бадьорий і любить красивих жінок. Наталка Пісня злітала до нього в Москву.

- Михайло Захарович, а де ви живете?

У Москві в 90-му переїхав остаточно.

- А сім'я де?

- Частина тут - частина там. Старший син із дружиною та дітьми тут, молодший син із дружиною і дітьми в Сан-Дієго. А дружина - в Лос-Анджелесі, вона між мною і ними. я вважаю себе громадянином Росії. А релігійна моя приналежність - я не релігійний. Але можу сказати, що коли я буваю в Ізраїлі на гастролях, так, я відчуваю себе частиною цієї нації. Але я не можу сказати, що я нестримно прив'язаний і фанатично належу іудейській віри.

Мій молодший син і його дружина - вони взяли джудаизм, вони вирішили, що для них - це найбільш правильна релігія. При цьому, у мого сина, він наполовину росіянин, тому що моя дружина - росіянка, а моя невістка, всі знають, вона темношкіра, афроамериканка. У неї теж є в крові і які-сь німці віддалені і гавайська кров, вона вся така дуже змішана вся. Ну, я навіть не знаю точно. Вони вирішили, що джудаизм - не ортодоксальний, неконсервативный, а сучасний, нормальний, він їх влаштовує.

- Тобто, п'ятниця, шаббат, свята?

- Ну, якісь свята, їжа без якихось речей, які не можна їсти. Але на цьому все, але вони займалися в єврейській школі, діти, деякий час, але зараз ні, тому що школа не подобається моєму синові в Сан-Дієго, куди вони переїхали.

- Ви себе самі ким відчуваєте - композитором, аранжувальником?

- Я музикант. Є такий анекдот, можу розповісти. Дівчинка прийшла додому і каже: папа-мама, я виходжу заміж. О, доню, нарешті! Ти ще юна, але ми готові віддати тебе в руки гідної людини. Хто ж він такий. Хто ж він твій обранець? Наш майбутній зять? Вона говорить: він співак. Співак? Ну, ми припускали, що він доктор, ну, хоча б юрист, ну може бути комерсант, але співак... тато не хвилюйся сьогодні у нього концерт, прийди в нашому клубі подивишся і ти зрозумієш який він чудовий. Батько прийшов на концерт, виходять, тато каже - все, доця, виходь за нього заміж. А шо таке тато? Він не співак.

Ось так і я про себе. Я не співак. Я музикант, і те, що я роблю і аранжування і створення текстів, віршів для цих пісень, і я беру участь в створенні пісень, але я не композитор тому що це окрема спеціальність. Я вигадував і продовжую писати якісь музичні форми і досить успішно, але пісенна творчість - це особлива штука. А я мало не один з гірших, тому я вирішив це залишити на тому рівні, на якому воно є, хоча я, вцілому, непоганий музикант.

А потім я хотів бути диригентом, це все пов'язано з музикою поки я вчився, я успішно цим займався але виявилося, що і серед диригентів я не кращий. Вони є хороші і дуже хороші. І когось брали наступні інстанції. Диригент - це велика наука цьому треба вчитися, у мене це не відбувалося.

- Ось ви єврейський кравець, а ви шити вмієте?

- Так, якщо б у мене часу було більше, я б ще й шив. Але у мене приголомшливий в Голлівуді в Беверлі Хілз кравець у якого я шию свої концертні костюми. Це колишній киянин, але вже дуже давно живе в Лос-Анджелесі.

Шиє для чемпіонів світу з бальних танців. Він висаджується на них, плечі шиє на них. Єдине, що мені це вдається зробити не частіше двох разів на рік. Я там частіше не буваю, та й у нього мало часу. Тому я не кравець. Я просто заспівав про кравця і кравець це образ збірний. Це всі розуміють. Написав цю пісню Розенбаум. Це велика пісня. Ось.

- Мітяєв написав, власне, про ножі...

- Так-так, вона називається "Сусідка", у Мітяєва. Ну для мене це "Нічний гість". Як то він зіграв мені цю пісню і подарував касету. Це було дуже давно, коли я приїхав тільки у Челябінськ, по-моєму взагалі навіть перший тур мій. І він прийшов, нас познайомили. І він грав для мене свої пісні прямо за кулісами. Мені дуже сподобалося все це, і він подарував мені касету. А через 2 роки я послухав її і закохався в цю пісню. Назвав її "Нічний гість", бо не знав як вона називається. Тоді я ще жив не постійно в Москві, а ще в Лос-Анджелесі, приїжджав-виїжджав.

- А хто у вас вдома точить ножі?

- Хатня працівниця.

- Серйозно?

- Ні, я нічого не роблю будинку, і не робив ніколи. Тому що я не пристосований для цього. Я так влаштований що у житті я звертаюся завжди, по можливості, до послуг кваліфікованих людей. Лише тих, у кого є кваліфікація вище, ніж у мене. Якщо потрібно прибити цвях, навіщо це робити погано якщо можна зробити добре?

- У вас є особлива історія з північчю Росії. Я читала, що ви були в Магадані.

- Сісти будь-який дурень може, ти не сядь спробуй. Тому ні, я не сидів у в'язниці, і взагалі не хотів і не збираюся. А повинен був приїхати Ніксон сюди в Москву. І мені дали зрозуміти, що бажано в межах 100 км від Москви не показуватися. А взагалі чи не хочете ви поїхати працювати помічником диригента в один з музичних театрів Красноярського краю.

Я сказав, боюся я з цим завданням не впораюся, я сам кудись піду, і я списувався з музикантами. Були по всьому Союзу музиканти знайомі. І ось там харків'яни, вони мені кажуть - приїжджай в Магадан ми тут гроші лопатами гребемо. Я думаю, я поїду туди. Я і поїхав. Потім Маргарита приїхала, ми зустрічалися тоді.

- Дружина?

- Так. Там і одружилися. Там народився мій перший син Давид. Я жив там 4 роки.

- А що вас з Шулявкою пов'язує?

- Я, сидячи в Нью-Йорку, живучи там в еміграції, сидячи в ресторані російському граю. Ось коли потрапила касета Розенбаума.Там був "Хрещатик", а він мені дуже сподобався. Але там був всього один куплет. Він співав десь вдома, за якимось столом під гітару. І мені сподобалося. Другого куплета не було. І тут, я не поет зовсім, я написав від Свелика виросли друзі, моя зачіска помінялася, що в Голлівуді я знайшов свої турботи, в загальному, щось така якась шняга. Я вважаю, це не вірші з мого боку. У Розенбаума це добре, тому що він поет. Це професія.

І так збіглося, і ця пісня у моєму виконанні... ось це моя професія, я виконавець, я музикант і я роблю це так що виходить, це чують від мене, як від першої особи. Тому й кажуть, а він сидів? Ні він не сидів. А чого він про це співає. Я не про це співаю, я про людей. Я відчуваю те, що вони можуть переживати в даний момент. І співаю.

- Ви самокритичний? Самоіронічний?

- Я себе не люблю. Я хочу виглядати краще. Я лінивий. Я хочу менше лінуватися. Я хочу правильніше харчуватися, у мене не виходить. Я хочу кинути пити, я не можу. У мене величезне досягнення - я кинув палити. Так. Я не курю вже 7 років. Це чудово.

- А алкоголь?

- Люблю випити, так. Намагаюся зараз себе обмежувати. Але я не те, що п'яниця, але бувало випивав міцно. Але я не загульний. Люблю продукти самогоноваріння. Але я не п'ю так багато прямо. Але коли гості, з родиною я з задоволенням. І сало.

- Сало?

- Закусити салом з чорним хлібом, намазати це гірчицею, випити чарку самогонки і закусити шматком сала це взагалі це щастя!

- Ви ж єврей. Як ви можете любити сало?

- Єврей або не єврей, я люблю продукт. Мені подобається сало, я обожнюю сало. Є такий анекдот. Коли один єврей прийшов у магазин і каже, хлопче, скажіть скільки коштує ця фарширована риба? Ви знаєте це не риба, це взагалі жирний свинячий окіст. Я ж вас не питаю як це називається. Скільки коштує ця риба?

Свинину я можу не їсти тому, що мені не завжди подобається це м'ясо. А сало це не свинина. Взагалі мій дід - мені було 5 років, мене відправляли в Білорусію - і у нього були свині, він сметану збивав сам. Єврейське містечко було. Він говорив, сало - це не свинина, сало треба, він приходив з ранку будив нас і приносив чорний хліб тільки що куплений гарячий. Ось на нього він клав сало і ти о 6 ранку повинен його з'їсти. І можеш спати далі. Я навіть коли сьогодні прийду додому я обов'язково торохну шматок сала.