Гару любить українську мову, бо вона "звучить, як пісня"

Канадський співак Гару, який став відомий завдяки своїй арії Квазимодо в мюзиклі Notre-Dame de Paris, півтори години співав свої найкращі хіти французькою та англійською. А також погодився на відверте інтерв'ю для ТСН.Особливе.

Ви курите?!

- О, я попався. А ти цигарки впізнаєш?

Ні, а звідки я можу їх знати?

- Ну, в тебе вимова канадська, я подумав, що ти з Канади. Це наші канадські цигарки. Загалом, я не те, щоб дуже консервативний, але цигарки – та річ, яку я не міняю. Тобто, мені їх в Європу друзі привозять з Канади. По кілька блоків, хто скільки зможе.

А скільки років ви курите?

- 25 років. Я закурив, коли мені було 15.

Як вам Київ цього разу?

- Насправді, мені страшенно подобається повертатися в Київ. Я б не хотів, щоб це звучало якось банально. Я свого часу пожив трохи в Москві, так от, мені завжди подобається повертатися до своїх московських друзів, але не в саме місто. А от Київ – це те місто, яке саме по собі мені подобається. Загалом, Київ дуже схожий на Монреаль. Я тут як вдома. Можливо, тому що в Канаді багато українців, я не знаю. Але загалом в світі не так багато міст, де я почуваюся настільки ж розслабленим. Мені страшенно подобається, як у Києві на концертах поводиться публіка. Абсолютно інше враження, аніж в Європі. Тут люди танцюють. Тобто, якщо пісня подобається, вони танцюватимуть і підстрибуватимуть. Якщо ні – сидітимуть на долонях.

Якщо ви вже так любите Київ, то може, є якісь особливі місця?

- Загалом, всі мої особливі місця в Києві зводяться до ресторанів і караоке-барів. Я поклав око на кілька караоке-барів. Минулого разу ми із командою Notre-Dame de Paris відривалися в караоке на повну. Це як концерт, але тільки ти сам за нього платиш. Ти співаєш в караоке?

Ні, але я вмію слухати.

- Чорт, але все одно ходімо ввечері, є пара місць, тут неподалік, будеш підспівувати?

Тобто, якщо комусь із шанувальниць захочеться Вас знайти, треба шукати в караоке?

- Ну, мені здається, що вони в мене настільки виховані, що не будуть надто надокучливими.

Скількома мовами Ви співаєте?

- Англійська, французька. Трішки італійською - я співав Карузо. Можу трішки російською. Але зовсім мало. українською багато слів знаю, нажаль, швидко їх забуваю, бо немає з ким спілкуватися. Але на концерті в Києві точно звертатимуся до глядачів українською. Українська дуже відрізняється від російської, і звучить красивіше. Я пам'ятаю - "Дякую". А ще – "Слава Україні!" Це вже саме по собі звучить, як пісня.

А як Ви пісні пишете? Сідаєте за інструмент, наспівуєте в душі або поки бігаєте?

- Щодо цього конкретного альбому, то тут я пісні не писав. Я їх крав. Вони всі чужі. Я просто відібрав і переспівав те, що всім подобається. Але це забрало навіть більше часу. Я не співаю, скажімо, за кермом. Навіть не підспівую, коли я веду машину. У душі – співаю, коли бігаю – знову ж таки, тільки слухаю. Бо якщо буду бігати і співати, десь задихнуся. І коли плаваю не співаю – в рот вода набирається.

На ваших концертах дуже багато жінок. Ви колись ходили на побачення з шанувальницею?

- Ні, ніколи. Я відчуваю енергетику, я бачу очі. Але от так, щоб підійти до незнайомої жінки, яка прийшла на твій концерт і сказати: пішли на побачення, це наче використовувати своє службове становище у особистих цілях. До того ж, коли у мене нова програма, я завжди дещо переляканий, перед тим, як вийти на сцену. Тут не до жінок.

Що спільного між Вами та Квазімодо?

- Ми дуже схожі зовні. Це по-перше… Але якщо чесно, завдяки Квазімодо, я знаю, як має звучати справжній блюз. Бо він, як персонаж, по-справжньому блюзовий і сумний. Загалом, коли Люк Пламондон, автор лібрето Notre-Dame de Paris, запропонував мені роль Квазімодо, для мене це був шок. Це ж не я! Це не мій настрій! Я - щасливий, завжди всміхнений, позитивний. Буваю неймовірно сумним тільки, коли втомлююся.

А є час відпочивати?

- Вихідні, взагалі, це така дуже важка історія. Тому я намагаюся отримувати якомога більше вільного часу навіть під час гастролей. Цей рік – доволі важкий. Тобто, я тренер у французькому "Голосі країни", таким чином, 4 дні на тиждень я в Парижі, 3 – в Лондоні, бо я там записував альбом. На особисте життя і стосунки часу немає взагалі. Не можу себе уявити на пляжі – горілиць, пузом під сонцем. Одна тільки думка про те, що я лежатиму, як медуза на сонечку, вибиває мене з "колії". Якщо я кудись їду, багато тусуюсь, зустрічаюсь з людьми, співаю в караоке, танцюю, п'ю в барах. Можливо, через роботу на "Голосі країни", тобто, на телебаченні, я став більш стриманим, бо якщо я десь з'являюся, до мене завжди багато уваги. І мені б не хотілося ставати героєм таблоїдних хронік, тому я дуже зважено підходжу до того, куди і з ким ходити. Ще днів на 10 я встиг з'їздити додому у Монреаль, побачити доньку. Їй зараз 11, всі кажуть, що вона схожа на мене. Я сподіваюся, тільки внутрішньо, а зовні, Слава Богу, на маму. Але вона точно татова доня.