Нам достатньо було 50 людей, і ми б закінчили війну на самому початку

Екс-очільник Донеччини та один із найбагатших людей України Сергій Тарута каже, що втратив майже всі свої статки з окупацією на Сході. У інтерв'ю кореспонденту ТСН Дар'ї Счастливій Тарута розповів, чому не бачить провини Ріната Ахметова у подіях на Донбасі, на кого покладає відповідальність за те, що не вдалось спинити агресора та чому продав бізнес росіянам.

Про гроші

- Скільки ви реально втратили? 2013-го ваш капітал, за версією Forbes, був 700 мільйонів доларів.

- Це вартість тих активів, які були у компанії, але я ж ніколи ці активи не продавав, тому ніколи цих грошей на руках не мав. У мене була висока зарплата. Одна з найвищих у країні – 150 тисяч гривень за курсом 5. Коли я очолював Індустріальний союз Донбасу. Я його створював та володів ним. І коли я розумів, що приїде Янукович, який нас постійно критикував, я розумів, що він ці активи відбере. І тому тоді була угода з росіянами, вона передбачала те, що Гайдук продав нам акції, а ми перепродали їх росіянам. Коли я став губернатором і зайняв жорстку губернаторську позицію, і захопили всі активи, які залишились. Тому це все дуже умовно. Зараз всі активи заарештовані, я готовий Forbes продати за 10% від того, що вони пишуть зараз.

- У вас залишилася частка в ІСД?

- 25% арештованих.

- А чому ви вирішили продати бізнес росіянам?

- Щоб Янукович не відібрав, я думав про альянс давно. У нас була домовленість, що ми разом з №1 компанією в світі "Арселор" купуємо Криворіжсталь і інтегруємо ІСД в "Арселор". Я би був у раді директорів у Люксембурзі. І відповідав би за бізнес в Україні і Росії. Це була така мрія. Але тоді "Арселор" поставили планку 3,2 мільярда  – максимальна ціна. Ми дійшли до ціни 4,2 і я переконував їх, бо це боротьба за світове лідерство, але "Лакшмі Мітал" дав 4,800 і все. Гайдук став мене шантажувати, що він продасть свою частину Ахметову.

Я розумів що Янукович вже готовий відібрати, тому треба було шукати російських партнерів, бо європейські сюди не прийдуть. І стояв вибір: або Ахметову, або росіяни. Росіяни тоді були фінансово спроможні.

- А скільки вони вам заплатили?

- Ми ці гроші на викуп заборгованості віддали.

- Чому, коли стояв вибір – Ахметов чи росіяни, ви вибрали росіян, молодших бізнес-партнерів Володимира Путіна?

- Тоді ще все було по-іншому, з Росією були гарні зв'язки, Алчевськ розвивався, ми планували 8 тон сталі виробляти. Це органічно росіяни. Якщо з Ахметовим, доля буде мала, і ти уже ніяк не впливатимеш на розвиток бізнесу, це ж зрозуміло.

- Ви втратили майже половину статків?

- Практично все.

- Збіднілий олігарх.

- Я ніколи не був олігархом. Олігархи не працюють у "Мартелі". А я працював на "Азовсталі", на дуже важкій роботі 16 років. Я перший, хто на території України продавав у Європу, мав квоти, підпитував угоду між Україною та Єврокомісією щодо вугілля та сталі. Я перший, хто на прохання тодішнього міністра, зробив найбільшу угоду з компанією номер один. Там з олігархами ніхто такі угоди не укладав. Я ніколи не був у владі, ніколи не був депутатом, ніколи не був чиновником. У нас будь-яка людина, яка чогось досягла – до таких зараховують.

- Ваша електронна декларація. Цитую: Сергій Тарута тримає готівкою 5,5 мільйона доларів 560 тисяч євро. Де можна тримати такі великі гроші в маєтку?

- Ніхто не тримає гроші в маєтку. У банках, у банківських скриньках. Якось до будинку залізли крадії, навесні було, шукали-шукали і нічого не знайшли. Це тільки ідіоти вдома тримають гроші. А банківська скринька під ліквідацію не підпадає.

- Ви до 2013 року були дуже забезпеченою людиною.

- Я не їздив на океани, не катався на яхтах. До Криму на вихідні приїжджав та саджав парк. Займався скульптурами, обрізав дерева – це й був мій відпочинок. Мільйонів у мене немає, все, що залишилось – це на гідну старість.

- У вас дуже вишукана колекція годинників.

- Це дарували, коли я керував однією з найбільших компаній. Для людини з моїм статусом це небагато. На 50-річчя тільки подарували 8 із 10 годинників.

- А хто дарував, цікаво? Пінчук, Ахметов, Фірташ?

- Ні, я був іншої породи, вони між собою тусувались. Коли почався Майдан, я з ними активно спілкувався, бо розумів, що треба впливати на Януковича, аби він не застосував сили. З Рінатом перетинались, оскільки він побудував залізорудну сировину, і Новинський. У нас завжди були жорсткі дебати стосовно ціни, але я займався стратегією розвитку, а не оперативним керівництвом. А я по всьому світу робив компанію глобальною. На початку, коли була приватизація Укррудпрому, коли пропонували, щоби кожен завод отримав долю залізорудних активів, тоді адміністративно-політичний складник взяв гору, та отримали сировину ті, хто був наближений до влади.

- Це хто?

- Ахметов, Пінчук, Новинський, а ми залишились без активів. Бойко мав одну шахту, а ІСД – нічого. Бойко через те, що був депутатом та спонсором соціалістичної партії. І Мороз захищав їхні інтереси. А я купляв підприємства-банкроти: Алчевськ був банкротом, Дніпродзержинськ також.

- А Ахметов вам дарував подарунки?

- Я не пам'ятаю. Спочатку була звичка надсилати подарунки.

- Що ви йому дарували?

- Щось із витворів мистецтва – скульптуру лева дарував. Разів зо 3-4 було.

- Вас називають молодшим партнером Ахметова.

- Ні, я не був партнером. Тільки на "Азовсталі" ми якийсь час були партнерами. А потім він схотів розділитись. Але без мене ніхто не хотів приватизувати "Азовсталь". Тому що велика доля була у трудового колективу – 43%.

- Ви у Донецьку перший мільйон заробили?

- Ні, перший мільйон був до Донецька. Коли я пішов з "Азовсталі", я створив компанію "Азовімпекс". Тоді було дуже багато бартеру, так я з Черновецьким познайомився. Він тоді дав метал і заробив на цих операціях перший мільйон. Багато хто поставляв електроенергію та газ, із ними розраховувалися продукцією, і вони не знали, що з цією продукцією робити. Ми могли продавати за дуже високою ціною правильним клієнтам. Ось там перший мільйон на "Азовімпексі" і заробили  перших п'ять мільйонів.

Про захоплення Донбасу

- Чому донецькі клани не змогли захистити Донбас, зібравшись, як це зробили у Дніпрі, як це зробили в Харкові.

- Всі, про кого ти говориш, вони давно вже стали бізнесменами в області, вони вже 10 років до цієї історії мали бізнес, вони вже жили по закордонах, і ось ці клани вже давно перестали існувати. Це ще у сприйнятті людей, насправді кожен, хтось казино, хтось банки, заправки, вони всі вже бізнесмени були.

- Так що їм завадило втрутитися?

- Вони там вже не жили. Основна частина роз'їхалась: хто в Греції, хто в Монако, їх нікого не було.

- Їх цей регіон не цікавив?

- Так!

- А Ахметов де жив?

- Ну він жив у себе в резиденції. Єдиний з усіх.

- Його чому це не цікавило? Ви йому ставили це запитання?

- Ставив. Він казав, немає тих, хто може там протистояти.

- Ви в це вірите?

- Я кілька разів звертався і казав, давай когось знайдемо. Він казав – ось це незаконно. Ти хочеш, аби я робив те саме, що на Майдані, і мене тут звинуватять, що я когось вбиваю. Я не можу, я бізнесмен, я можу тільки в рамках закону діяти.

- А він чи завжди все робив в рамках закону? Коли іде війна – ви йому не ставили ці запитання?

- Ставив, ставив. Багато ставив. Хочу сказати, що ключ до успіху був не у нього, а у Києві. І там треба було діяти, в тому числі не поза рамками закону.

- Ви не розчарувалися в Ахметові після того, що він не зробив.

- У цьому випадку його поведінка для мене була логічною. Для суспільства, може, й не логічно, а для мене так. Я бачив, що для нового покоління він вже був тільки президентом футбольного клубу, суперолігархом, але точно він для них не був керівником кримінальної групи.

- Так ми не говоримо про кримінальну групу, ми говоримо про те, що можна було застосувати більш рішучі методи.

- Можна було зробити геть інакше. Без реальних силових підрозділів не було жодного рецепту, як впоратись. Тільки спецназ. Але керівництво країни не ухвалювало рішення, вони боялися, що за тиждень Росія може бути у Києві. Я пропонував провести спецоперацію, пропонував видати мені мандат на її проведення. Нам достатньо було 50 людей, і ми би закінчили цю війну на самому початку. Але був дуже короткий проміжок часу, у нас було 2-3 тижні, коли це можна було зробити. Тільки-но події перейшли вже в іншу фазу, все – вже нічого не можна було зробити.

- Ахметов довгий час контролював цей регіон і він завдяки своєму контролю і політиці змусив цей регіон фактично бути проросійським, тому що він грав на цих настроях.

- Я не хочу бути адвокатом Ахметова, це він сам хай буде публічним та все розповідає, але вплив Ахметова у суспільстві сильно перебільшений із точки зору сили. Економічний, фінансовий – він величезний.

- А ви відчуваєте себе винним?

- Я? Я зупинив Новоросію, я зі своєю командою зробив так, що Маріуполь є нашою територією, без мене Маріуполь здали б, але я вже не мав впливу на військових. Вже почалась війна, немає моєї провини в жодному моменті.

- Був такий етап, коли всім олігархам запропонували взяти по області: Ахметову Коломойському, Пінчуку, Ярославському. Я так розумію, що Ахметов доручив вам контролювати…

- Ні, ні, як це він міг доручити? На якій підставі мені Ахметов може щось доручити? Це вже чисті плітки. Ахметов не мав до цього стосунку. До цього мав стосунок Коломойський. Він сказав – ну, якщо я піду, а давайте і всі решта. І мені телефонують вночі – Чалий передає трубку Яценюку, потім Турчинову, там була й Тимошенко. Мовляв, ми тебе просимо, треба рятувати, давай очолиш Луганську область. Рінат погодився, Пінчук погодився, Ярославський. Я кажу – ну, якщо Рінат погодився, то й я погоджусь. Минає час, кажуть – знаєш, він не погодився. Але сказав: я ніколи не був менеджером, я – власник, а от Тарута – чудовий антикризовий менеджер, навіщо йому Луганськ, хай їде на Донеччину, а я йому допомагатиму.

Зателефонував Рінату, він: "Давай погоджуйся, у тебе репутація в області, ти допоможеш, ти антикризовий менеджер, а я допоможу тим, що "Партія регіонів" не заважатиме". Всі ради були під ними.

- Ви справді вірите, що Ахметов не міг нічого зробити. Бо ви його назвали шахістом, може, він все прорахував і довго торгувався з Києвом?

- Я сказав не шахістом. Він чудово грав у карти. Той, хто добре грає в карти, у нього дуже сильна інтелектуальна здібність все прораховувати наперед.

- Не можу не запитати вас про футбольний клуб "Металург". Чому він збанкрутував, натомість донецький "Шахтар" процвітає?

- Неможливо там працювати, нашу базу в липні захопили, і зробили в'язницю, і катували своїх. Я відійшов від справ. Не мав пливу на ІСД і футбольний клуб.

- А чому "Шахтар" процвітає?

- У Ахметова залишився великий бізнес, він мав можливість фінансувати, а у мене не було ніколи таких грошей. У нього із захоплених тільки Єнакієве, хоча він там працює, є шахти і на цій, і на окупованій території.

- Як так сталося, що ваш маєток захопили, а його ні? Це якісь домовленості з сепаратистами? Треба було вам домовлятися?

- У нього величезний паркан, охорона колосальна.

- Тоді на великих бізнесменів була покладена місія врятувати регіон, і вони з цією місією не впоралися.

- Страшно, коли ти губернатор, а в своїй області як прокажений. В тебе захопили адміністрацію. Ти просиш, "а можна я у вас тут побуду". "Ні-ні-ні, тільки не в нас, бо захоплять же ж". Вони за мною ганялися, бойовики з кулеметами. У мене кабінет потім був в офісі – захопили офіс. Тоді я розмістив свою команду в готелі "Вікторія", там у мене було 25% і я сказав "так, це останнє місце,  де я можу знайти собі притулок". У нас офіс був на 16 поверсі, а бойовики були в СБУ. Ми слухали їхні розмови, і тільки-но вони кажуть – їдемо захоплювати "Вікторію", нам треба було встигнути вискочити з 16 поверху, сісти в машину і від'їхати. Це було 30-35 секунд. Я вискакував і вони під'їжджали. Потім я переїхав до аеропорту, бо ті сказали, що підірвуть готель.

- Невже Рінат Ахметов не міг вам допомогти в цих випадках?

- Він теж боявся, ІСД навіть боявся: "Ні-ні-ні, і нас захоплять". Я кажу: "Ахметов, може туди". Він: "Ні, ні, ні – і це захоплять".

Про політику

- І Тимошенко, і ви в один час почали вести політику проти Нацбанку. Склалося враження, що, можливо, на наступних парламентських виборах і підете одним фронтом?

- Тимошенко дійсно завжди пропонувала увійти та бути одним з лідерів "Батьківщини". Але я ніколи не увійду до жодної партії.

- Чому?

- Кожна партія має шлейф, і я точно не хочу брати на себе відповідальність за те, що вони зробили. В жодну з партій, що існує, як би мене не просили, я ніколи не увійду. Мені пропонували і БПП, тільки Самопоміч не пропонувала, а так всі.

Про життя

- У вас в Донецьку був великий маєток. Більше 1000 квадратних метрів так точно. Якщо порівняти з цим, який більш розкішний?

- Ні, ну той був, звичайно. Цей – нормальний звичайний простий дім. Нам тут добре.

- У вас тут є улюблені речі?

- Мій iPad, мої окуляри. Без них не бачу.

- Що ви встигли з того великого маєтку в Донецьку перевезти сюди?

- У костюмі лише пішов і все. Більше нічого.

- У вас є відчуття втрати?

- Біль давно минув. Шкода лише такі речі, як фотографії, галерею, що м мене була. Я її тримав та чекав, коли відкриється музей, щоб її перевезти. Тому й будинок був великий. Там було багато речей мистецтва, їх дуже шкода.

- До речі, хто в домі господар? Насправді, хто командир?

- Зважаючи, що тут весь час перебуває моя дружина, а я тут тільки, як мене називають "домовик". Приходжу серед ночі. Встаю рано та одразу їду, лише на вихідних трошки раніше приходжу.

- Мені цікаво, як підтримувати стосунки з дружиною чоловіку, який постійно працює?

- Для цього є телефон, для цього ми вже разом 33 роки.

- А романтика присутня в ваших стосунках?

- Та я все життя романтичний, тільки кави до ліжка не ношу. Романтика в тому, коли ми тихо один з одним говоримо, посміхаємося, квіти даруємо.

- Що вам дружина робить? Вона вам готує сніданки?

- Кашу яку-небудь робить. Сьогодні гарбузову робила та смузі. У нас свій город є, дві грядочки, своє вирощуємо. Потім вона заморожує та робить смузі.

- Хтось у вас тут працює? Кухар?

- Нікого, дружина – кухар. Я мало їм, достатньо аскетичний, дружина – теж. Готуємо, коли діти приїжджають.

- В Донецьку була обслуга?

- Садівник, там був парк, і той, хто приходив прибирати. Там була тренажерна зала, спальні, зала та галерея.

- У вас є сорочки з іменними вензелями.

- Були раніше, давно. Але у Донецьку залишилися. Я купляю все у Вороніна. Це і дешевше, і більш якісно. Шиють для тебе. Я був знайомим із Вороніним, з донькою його дружимо. Костюм 300-350 доларів коштує з гарної тканини.

- Ваша дружина ніколи не працювала?

- Ми познайомились на роботі, вона все життя працювала та заробила пенсію.

- Яка у неї пенсія?

- 2300.

- І у мами пенсія. Скільки?

- 1300.

- Ви допомагаєте їй фінансово?

- Вона з братом живе у нас завжди. Коли брат відлітає до Лондона, я у Маріуполі часто буваю із нею в одному будинку, де я народився. У нас там город.