Смерть легенди: Україна втратила Богдана Ступку

22 липня обірвалося життя легендарного українського актору театру і кіно Богдана Ступки. Він не дожив до свого 71-річчя один місяць.

Ступка помер близько 6 години ранку в столичній лікарні "Феофанія", де провів останні чотири місяці. Ще півтора роки тому актор переніс операцію, й останнім часом важко хворів.

Прощання з митцем відбудеться у вівторок, 24 липня, на сцені театру імені Івана Франка. Поховають його на Байковому кладовищі в Києві.

Дивіться: ФОТОнарис світлої пам'яті Богдана Ступки

Минулого року Ступка відзначив 70-річний ювілей та отримав звання Героя України. Тоді він розповідав, що роки пролітають дуже швидко, але не скаржився. "Головне, сину, дотягти до 70-ти, а потім живи, скільки хочеш", - цитував він слова свого батька.

Читайте: Інтерв'ю Ступки напередодні його ювілею

Одним з останніх бажань актора було піти з життя у той самий день, що і його мати, Марія Григорівна – вона померла пізно ввечері 23 липня 2007 року на 94-у році життя. Ступці не вистачило одного дня, аби його бажання справдилося.

Життя Богдана Ступки у цифрах і фактах

Богдан Сильвестрович Ступка - видатний актор, директор Національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка, лауреат Шевченківської премії, Герой України.

"Страшно, боляче, дуже рано...." - спогади митців про Богдана Ступку

Народився 27 серпня 1941 року в селищі Куликів на Львівщині. Хотів поступати на хімфак Львівського університету, але іспити склав невдало. Після цього влаштувався працювати фотографом в обсерваторії, а 1961 року закінчив акторську студію при Львівському академічному драмтеатрі ім. Марії Заньковецької.

У 1963 – 1966 роках пройшов армійську службу в Ансамблі пісні й танцю Прикарпатського військового округу. У цей же час він поступив на заочне відділення філфаку Львівського університету, а після служби повернувся до театру і працював там до 1978 року.

Майже одразу після армії Ступка одружився, його обраницею стала Лариса Корнієнко, з якою він прожив разом усе життя. Його син Остап згодом пішов стопами батька, також ставши відомим актором.

У 1984 році він заочно закінчив театрознавчий факультет в Київському інституті театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого.

Певний час займався і державною діяльністю: протягом 1999-2001 років Ступка був міністром культури і мистецтв України.

У 2001 році Ступка очолив Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, роботою якого керував до самої смерті.

Націоналіст, гетьман, король і козак

Ступка знявся у більш ніж ста фільмах, в тому числі документальних та телевізійних.

Першу ж славу йому принесла роль націоналіста Ореста Звонаря в драмі "Білий птах з чорною ознакою", що вийшла на екрани в 1971 році і одразу ж завоювала успіх у глядачів. До речі, там він знімався разом з Іваном Миколайчуком.

У 1970-1980-х роках Ступка знімався у фільмах "Камінний Господар" , "Осяяння" (1971), "Останній день" (1972), "Солдати свободи" (1976), "Червоні дзвони" (1981-1982), "Володькине життя" ( 1984), "Діти сонця" (1985) та інших.

У 1990-і він запам'ятався своєю грою у фільмах "Микола Вавилов" (1990), "Нині прославився син людський" (1990), "Сірі вовки" (1993), "Схід - Захід" (1999), "Вогнем і мечем "(1999). У "Кремлівських таємницях 16 сторіччя" Ступка постав у образі Бориса Годунова.

В 2001-му Ступка знявся у скандальному фільмі українського режисера Юрія Іллєнка "Молитва за гетьмана Мазепу", де зіграв самого гетьмана.

У 2004 році Богдан Ступка знявся одразу в двох картинах, які принесли йому успіх, - "Водій для Віри" Павла Чухрая і у військовій драмі "Свої" Дмитра Месхієва.

Останніми найбільш помітними ролями Ступки в кіно стала роль у фільмі "Тарас Бульба" і персонаж Григорія Шаманова в фільмі "Дім".

Серед найбільш відомих театральних робіт Ступки – спектаклі "Король Лір", "Кар'єра Артура Уї", "Тев'є Тевель", "Річард III", "Дядя Ваня".