Спорт за межею можливостей: п’ять драматичних історій суперлюдей

Сьогодні, 6 квітня, в усьому світі відзначають Міжнародний день спорту. З цієї нагоди ТСН Проспорт знайомить читачів із історіями видатних людей, які, всупереч обставинам, досягли неймовірних висот у спорті. У цьому матеріалі розповідатиметься про паралімпійців, які завдяки незламному духу, витримці та наполегливості назавжди викарбували свої імена в історії спорту.

Алессандро Дзанарді був відомим італійський автогонщиком, який брав участь у престижних міжнародних серіях Формула 1, Indycar та інших.

Проте, життя гонщика кардинально змінилося у вересні 2001 року. Алессандро потрапив в автокатастрофу під час змагань на трасі в Німеччині. Дзанарді не впорався з керуванням болідом, після чого в авто спортсмена на величезній швидкості врізався болід одного із суперників. Від нищівного удару від боліда італійця нічого не залишилося, а пілот втратив обидві ноги вище коліна.

Попри прогнози лікарів, Дзанарді зумів відновитися після жахливої аварії. Уже в кінці року пілот зміг ходити на спеціальних протезах, а 2003 року повернувся в автоспорт. У березні 2012 Дзанарді отримав дозвіл брати участь у Паралімпійських іграх. Колишній автогонщик тепер виступав у змаганнях на ручних велосипедах і став чотириразовим чемпіоном літніх Паралімпійських ігор 2012 і 2016 років.

Голландська тенісистка Естер Вергеер розпочала свій тяжкий шлях до спортивного Олімпу в дитинстві У дев’ятирічному віці, в результаті операції на спинному мозку, Естер позбулася можливості ходити. Дівчина залишилася паралізованою на обидві ноги. Повторна операція не принесла успіху.

Естер не здалася і під час курсу реабілітації навчилася грати у волейбол, баскетбол і теніс на інвалідних візках.

У підсумку, Вергеер стала однією з найбільш успішних тенісисток-візочниць. Вона неодноразова переможниця турнірів Великого Шолома, семиразова чемпіонка світу, чотириразова олімпійська чемпіонка. Нагороджена великою кількістю національних і міжнародних премій.

Легендарний австралійський плавець Метью Коудрі народився без руки. Причиною була зупинка потоку крові, коли спортсмен перебував ще в утробі матері.

Батьки хлопчика дуже хвилювалися за нього, але Метью виявив неабияку мужність. Ще дитиною він разом із друзями грав у баскетбол, а після захопився плаванням та знайшов своє призначення.

Коудрі став найтитулованішим австралійським паралімпійцем: в його скарбничці 13 золотих, 7 срібних і 3 бронзових нагороди Паралімпійських ігор.

Своїх героїв-паралімпійців має і Україна. На останніх зимових Паралімпійських іграх у Пхенчхані наша збірна посіла 6-те місце із 22 медалями: 7 золотих, 7 срібних та 8 бронзових.

Одним із творців цього тріумфу був 18-річний біатлоніст Тарас Радь, який став наймолодшим українським чемпіоном на Паралімпіаді в Південній Кореї. Свою першу золоту медальТарас здобув у біатлонній гонці серед сидячих спортсменів.

Спортсмен втратив ногу в дитинстві через трагічну випадковість. Якось під час канікул в селі він порізав ногу косою. Метал зачепив м’яз, а лікар наклав на рану гіпс, хоча робити цього було не можна. Під гіпсом рана не заживала, почалося зараження, ногу довелося ампутувати.

Батьки переконали хлопця не соромитися інвалідного візка. Хлопець не перестав займатися спортом. Він ходив зі старшим братом на футбольну секцію, потім на веслування, займався легкою атлетикою, баскетболом, волейболом.

З професійним інтересом за біатлоном Тарас Радь почав стежити після того, як потрапив до лав тернопільського регіонального центру "Інваспорт". У центр його відвіз сусід. Спочатку у Тараса нічого не виходило, але величезна праця і наполегливість зіграли свою роль. Взимку 2015 року хлопець вирушив на перші в житті змагання.

А в 2017 році Тарас вже став дворазовим срібним призером чемпіонату світу та однією з головних надій української збірної на Паралімпіаді в Пхенчхані. У біатлонній гонці на 12,5 км Радь чисто відстрілявся на всіх чотирьох вогневих рубежах і здобув омріяне "золото".

"Коли їхав на Паралімпіаду, то на медаль сподівався, але не очікував, що буде відразу золото. Але вдалося добре відстрілятися і завдяки цьому виграв. Взагалі, дуже люблю стріляти. Завжди любив, ще з дитинства.

На наступній Паралімпіаді хочу виступити набагато краще, ніж в Пхенчхані, здобути більше медалей, ніж зараз. Поза спортом себе тепер і не уявляю", - поділився Тарас своїми емоціями з BBC після перемоги .

Не менш захоплива історія в українки Мар’яни Шевчук, яка стала найкращим паверліфтером світу серед паралімпійців за підсумками 2018 року.

Мар’яна народилася з ураженням опорно-рухового апарату, але це не зупинило дівчину від занять спортом. Незважаючи на невелику вагу, дівчина обрала для себе важку атлетику.

У 19-річному віці українка гучно дебютувала на чемпіонаті Європи, поставивши рекорд континенту серед юніорів.

А от на дорослому рівні Мар’яні не все вдавалося відразу. Незважаючи на постійні важкі тренування, на Параолімпіаді-2016 в Ріо вона підняла 107 кілограмів та зупинилася за крок від медалі, ставши четвертою.

Наступного року українська важкоатлетка суттєво додала і виборола "срібло" на чемпіонаті світу в Мексиці. А в травні 2018 року дівчині підкорилося неймовірне досягнення - Мар’яна підняла 130,5 кілограма і з новим світовим рекордом стала найкращою спортсменкою Європи. У січні 2019-го Шевчук була визнана найкращою спортсменкою світу за версією Міжнародної федерації пара-паверліфтингу.