"Доктрина стримування" як імовірний шлях до прискорення повалення Путіна - The Daily Beast

Людина Америки в Москві першою запропонував стратегічне стримування російських лідерів. Після втручання Путіна у вибори в США, ймовірно, час цієї ідеї знову прийшов. Про це пише Джеймс Уоррен в статті "Як Захід стримував агресію Росії", опублікованій на сайті видання The Daily Beast.

Доктрині стримування американського дипломата Джорджа Ф. Кеннана, яка забезпечила стратегічну основу для перемоги Заходу над радянським комунізмом під час холодної війни, цього року виповнюється 70 років. Вважаю, це достатня причина, щоб поглянути на те, що, безумовно, слід вважати однією з найуспішніших геополітичних концепцій в сучасній історії.

Але є, принаймні, ще дві вагомі причини переглянути чудові ідеї, які вперше з'явилися в журналі "Foreign Affairs" в липні 1947 року. Вони викликали жваву публічну дискусію про відносини США з нашим союзником військового часу, Радянським Союзом, і про форму повоєнного міжнародного порядку. Дискусія тривала протягом багатьох місяців.

По-перше, холодна війна – це абсолютно чуже явище для більшості американців, особливо молодших 40 років. Навіть ті з нас, хто значно старший 40 років, які пережили значну частину цього величезного, всепоглинального конфлікту, схоже, відправили цю боротьбу в глибини пам'яті.

Але найвагоміша причина перегляду доктрини стримування, з її чудовим розумінням російської психіки, полягає в тому, що вона висвітлює як джерела, так і цілі все більш загрозливої зовнішньої політики Володимира Путіна. Політика царя Володимира стосовно США і всього світу, в загальному, носить моторошну схожість з політикою Сталіна і його наступників. Кеннан допомагає нам зрозуміти, чому так відбувається, і що більш важливо, що з цим робити.

Згідно з великим і зростальним хором експертів із зовнішньої політики Росії, "доктрина Путіна" має зловісні наслідки для Сполучених Штатів, Заходу і самого російського народу. Її основні принципи:

1. Відновлення значної частини величезних політичних, економічних і військових активів, утрачених Радянським Союзом після його розпаду 1991 року. Анексія Криму 2014 року і підтримка Москвою повстання на сході України знаменують собою початок амбітної експансіоністської програми, а не її кінець. "Подібно Сталіну, - пише історик з Прінстона Стівен Коткін, - Путін розглядає всі номінально незалежні держави зі спільними кордонами... як зброю в руках західних держав, які мають намір використовувати її проти Росії".

2. Відновлення антизахідної "сфери впливу" на периферії Росії, що призвело до домінування Москви в таких країнах, як Казахстан, Білорусь, Україна, Грузія та країни Балтії.

3. Встановлення Росії як ключового гравця на Близькому Сході задля перевірки ініціатив Сполучених Штатів та їхніх союзників.

4. Активне використання соціальних медіа і складних технік ведення інформаційної війни в рамках кампанії "активних заходів" для дестабілізації відносин між членами західного союзу і формування політичних подій в їхніх громадах у дусі, що відбиває інтереси Росії. Без сумніву, найбільш активні заходи в рамках кампанії на сьогоднішній день були зроблені в спробі вплинути на президентські вибори в США 2016 року, але експерти з національної безпеки в журналах і блогах виявили довгий список інших.

5. Невпинне нарощування державної влади в самій Росії, обумовлене імперськими амбіціями Путіна за кордоном. Продуманий апарат внутрішньої пропаганди представив різкий стрибок у військових видатків та згортання демократії будинку, як необхідність, яка допоможе перевірити наявність серйозних зовнішніх загроз добробуту Росії з боку США і Заходу. За словами Леона Ерона з Американського інституту підприємництва, Москва вперто повторює, що "єдиним надійним захистом від цих іноземних небезпек... може бути мужнє керівництво нинішнього режиму". Ерон називає це обґрунтування "стратегією обложеної фортеці".

Якщо б він був зараз живий, то доктрина Путіна навряд чи стала б несподіванкою для Джорджа Кеннана (1904-2005). У лютому 1946 року Державний департамент у Вашингтоні, в спробі зрозуміти опір СРСР встановленню міжнародних інститутів, таких як Міжнародний валютний фонд і Світовий банк, і його припинення політичної діяльності у Східній Європі, відправив у посольство США в Москві шифрограму з проханням проаналізувати радянський світогляд та його наслідки для американської політики. Відповідати довелося Кеннану, другій людині в посольстві і головному експерту з Росії.

І він відповів! По-перше, він відправив найвідомішу шифрограму в історії американської дипломатії, шедевр з 5,5 тисячі слів, який Кеннан пізніше несхвально назвав "обурливою обтяженням телеграфного процесу". І потім, коли адміністрація Трумена погодилася, що "довга телеграма" Кеннана повинна послужити основою для закріплення американської стратегії протистояння радянського експансіонізму, стаття в "Foreign Affairs" представила стратегію стримування американської громадськості. "Джерела радянської поведінки" були опубліковані під псевдонімом "Х" в липні 1947 року, але лаконічний стиль прози Кеннана незабаром виявив особистість автора, який до того моменту був призначений главою нового відділу планування політики в Держдепартаменті.

Кеннан стверджував, що непоступливість Москви була результатом не якихось провокаційних дій з боку західних держав, а глибоко укорінених невпевненостей, які були присутні в душах російських лідерів протягом сотень років. Від XVI століття росіяни поступово поглинали сусідні держави, щоб зменшити ймовірність іноземного вторгнення на їхню батьківщину.

"В основі невротичного погляду Кремля на світові справи, - писав він у телеграмі, - лежить традиційне і інстинктивне почуття незахищеності Росії... Вони завжди боялися іноземного вторгнення, боялися прямих контактів між західним світом і своїм власним, побоювалися того, що може статися, якщо росіяни дізнаються правду про становище всередині країни. І вони навчилися шукати безпеку тільки в терплячій, але смертельній, боротьбі за повне знищення суперника, ніколи не шукали угод або компромісів".

Як і царям, Сталіну і його політбюро доводилося ставитися до зовнішнього світу як до загрози, тому що нібито злісні наміри іноземців були єдиним виправданням "диктатури, без якої вони не вміли керувати, жорстокості і жертв, яких вони вважали обов'язковою вимогою".

Кеннан вважав, що марксистсько-ленінська доктрина лише зміцнила ворожість російських лідерів до західних інститутів, особливо до свободи особистості і вільних ринків, оскільки вони підривали монополію держави як на матеріальні, так і на людські ресурси.

Враховуючи, що кремлівські "політичні заходи – це потік рідини", яка прагне заповнити "кожен куточок і щілину, доступну йому в басейні світової влади", - писав він у "Джерелах радянської поведінки", - американська політика має бути зосереджена на "довготривалому, терплячому, але твердому і уважному стримуванні російських експансіоністських тенденцій" і на "вмілому... застосуванні контрсили в низці постійно мінливих географічних точок, відповідних змін і маневрів радянської політики".

Найефективніша форма контрсили, принаймні, на думку Кеннана, це зовсім не військове протистояння, саме його слід було уникати будь-якою ціною і, ймовірно, можна було уникнути завдяки переважальній військовій та економічній могутності, а також політичному динамізму Америки і її союзників. Швидше, найефективніша форма – це політична, економічна і моральна сила. Основною метою американської політики має бути зміцнення західних цінностей та інститутів там, де життєво важливим інтересам США безпосередньо загрожує радянська влада або комуністична диверсія.

Якби відкриті суспільства були терплячими, якщо б з допомогою своєї дисципліни і стриманості вони чинили опір зусиллям Москви з розширення, радив Кеннан, радянська система з часом була б дискредитована в очах тих, хто жив під її пануванням, і завалилася б під власною вагою.

Стримування забезпечило стратегічні основи доктрини Трумена 1947 року, яка закликала надавати військову та економічну допомогу будь-якій країні, що перебуває під загрозою з боку комуністичної влади, так і Плану Маршалла, який направив близько 12 мільярдів доларів США західноєвропейським урядам, щоб допомогти їм відновити свою зруйновану війною економіку, і витіснити місцеві комуністичні партії, які користувалися значною популярністю в Італії, Франції та в інших державах відразу після війни.

Доктрина продовжувала служити керівним принципом політики США стосовно Радянського Союзу, так і комуністичних "воєн національного визволення" в таких країнах, як Корея і В'єтнам, до тих пір, поки радянська імперія почала розвалюватися в середині 80-х років. 1991 року Радянський Союз дійсно впав, здебільшого під власною вагою, як і передбачав Кеннан.

Чи може режим царя Володимира в Москві спіткати та ж доля? Деякі професійні спостерігачі за Росією вже передбачали це. Імовірний шлях до прискорення повалення Путіна, можливо, полягає у відродженні стратегічної доктрини, вперше оприлюдненої досвідченим дипломатом з Мілуокі 70 років тому.

Але незрозуміло, чи побачить автор "Мистецтва укладати угоди" доцільність прийняття доктрини стримування.