"Ми просто виживаємо": на що схоже життя українських військовополонених – Mashable

Військові в'язні з українських добровольчих батальйонів живуть у нелюдських умовах перебуваючи в руках проросійських терористів – повідомляє ресурс Mashable. Чоловіки не мають доступу до теплої їжі та одягу, їм заборонено контактувати з родичами.

Журналісту видання вдалось поспілкуватися з полоненими та з'ясувати деталі їх перебування.

Іловайськ, Україна – Руслан Тінкалюк повільно курив сигарету. Вимазаний брудом та втомлений, він грівся біля невеликого вогнища серед руїн у цьому понівеченому війною містечку на сході України.

Хлопець мав би бути разом з родиною у Івано-Франківську, чарівному місті розташованому у підніжжя Карпат, та спостерігати за тим, як осінь перефарбовує крони дерев у яскраві сезонні кольори.

Натомість він тут – заручник війни під пильним наглядом озброєних проросійських сепаратистів.

Руслан - військовий доброволець, який підтримує чинну українську владу. Чоловік - один з небагатьох, кому пощастило вибратися з котла, де від рук російських військових загинуло багато його товаришів.

14 серпня добровольчі українські військові підрозділи увійшли до Іловайську – стратегічно важливого населеного пункту. Перед ними стояла задача розділити захоплену ворогом територію та відокремити Донецьк – неофіційну столицю сепаратистів, від сусіднього обласного центру  - Луганська. У результаті такого відокремлення вони мали перервати важливу лінію сполучення сепаратистів. Проте, у ході бою обставини загнали добровольців до будівлі місцевої школи, де вони знайшли тимчасове укриття.

Зайнявши оборонну позицію українські військові кілька днів очікували обіцяну Києвом підмогу. Проте вона так і не прийшла. Натомість, для їх відходу було запропоновано "зелений коридор".

Шлях до порятунку виявився пасткою: хлопці потрапили під вогонь важкої артилерії  російських збройних сил.

Під час атаки терористи взяли у полон багато українських військових та, не зважаючи на те, що вже було проведено кілька обмінів полоненими, місце знаходження великої кількості військових досі лишається невідомим.

 У Іловайську військовополонені утримуються у сирих темних підвалах штабів терористів. Людям не дозволяють виходити на зв'язок із зовнішнім світом.

Чоловіки змушені спати на брудних ліжках і сирих матрацах, кинутих на підлогу. Все кишить комахами, що лише підкреслює нелюдські умови, у яких утримуються полонені. Крім того, вони змушені прокидатися кожного  дня на світанку, для того щоб працювати на "повстанців" до заходу сонця.

Андрій, м'язистий командир терористів, слідкуючи за тим, як військовополонені ремонтують зруйнований снарядами дах, прагнув розповісти про комфортні умови для ув'язнених. Він зазначив, що у них є доступ до душових і ванних кімнат та навіть до телевізора. Українські військові можуть дивитися "мелодрами і комедії, але нічого патріотичного, що б могло викликати у них сильні емоції", -  сказав він.

Затиснувши сірника між зубів, Андрій клацав запобіжник на своїй гвинтівці то вгору то вниз. Потім запропонував сигарету в одному зі своїх ув'язнених.

"Ми ж не монстри", - сказав "повстанець".

Проте, умови все ж нещадні.

Кожен полонений має лише один набір одягу – люди не отримують навіть зміни білизни чи шкарпеток. І хоча нещодавно через сильні морози було видано верхній одяг, більшість теплих речей були без підкладок або тріснуті по швах.

Олексій, полонений, якого Андрій пригостив цигаркою, сказав, що їх годують тричі на день, проте це зазвичай хліб, холодна вівсяна каша та юшка. Якщо повезе, можуть дати сир та сосиски.

"Цього звісно не вистачає, але це краще ніж нічого", - розповів Олексій. Також Олексій зазначив, що перебуваючи у полоні він змінив своє ставлення до сепаратистів. "Я думаю ми розуміємо один одного", сказав Олексій дивлячись на Андрія. Незрозуміло, як могло виникнути таке "порозуміння", враховуючи наявність гвинтівки у Андрія. Пізніше інший ув'язнений припустив, що Олексій може страждати на стокгольмський синдром та через це відчувати симпатію до свого наглядача. "Він (Олексій) змінився",- сказав товариш Олексія, який попросив не називати його ім'я через небезпеку бути страченим за критичні висловлювання на адресу терористів.

Враховуючи те, що до встановлення справжнього миру в Україні ще далеко, чоловіки готуються до тривалого перебування у "чистилищі". Київ та терористи кілька разів проводили обміни полоненими, проте зараз цей процес дещо уповільнився через те, що у столиці "видали" майже всіх затриманих сепаратистів. Причому, у багатьох випадках Київ обмінював не звичайних бойовиків, а кримінальних авторитетів.

"Все просто", - розповіла Оксана Білозір ресурсу Mashable минулого місяця. У сепаратистів в полоні перебуває "значно більше військових ніж у нас".

Для того щоб залишатися у здоровому глузді Максим, худий зблідлий хлопець, намагається не думати про майбутнє. Проте він визнає, що все ще має надію звільнитися.

"Ми просто виживаємо", - зізнається Максим. "Ми їмо, спимо та працюємо. Ми сподіваємось, що колись нас відпустять. Що нам ще залишається?" Боєць батальйону "Донбас", якого взяли у полон проросійські сепаратисти у серпні, був змушений ремонтувати у Іловайську дах гаражу під наглядом озброєних до зубів терористів.

На самому початку жити у неволі було особливо тяжко.

"Мені навіть спало на думку вчинити самогубство", - каже Максим та додає, що зараз йому дещо легше. Хоча все ускладнює розуміння того, що з нього зробили в'язня у його власній державі, його ж співвітчизники.

Як і решта в'язнів війни, Руслан Тінкалюк не мав можливості зв'язатись з родиною та не говорив з близькими з серпня.

Він дав інтерв'ю Mashable з надією, що це допоможе його родичам довідатись про те, що з ним сталось. "Вони ж навіть не знають, що я досі живий", - каже Руслан.

 "Якщо можете, передайте їм, що я вцілів",- попросив хлопець.

Минулого тижня зведена сестра та брат Руслана, побачивши його фото не могли стримати сліз.

"Останній раз ми спілкувались з ним 31 травня. Коли він нарешті повернеться до дому цілим та неушкодженим, ми його більше ніколи не відпустимо".