Українці не готові розбирати мертвих родичiв на органи

В Україні не готові до впровадження запропонованої Міністерством охорони здоров'я ініціативи обов'язкового посмертного донорства, йдеться в сюжеті ТСН.

Зміни до законів, що готує відомство, передбачають: у кожної людини, яка за життя не відмовилася віддати свої нирки чи серце, по смерті їх можуть забрати навіть без згоди родини.

Пацієнтка інституту Шалімова Алла Дробот чекає на пересадку нирки – в лікарні вона більше 8 років. Ніхто із родичів як донор їй не підійшов. За роки чекань жінка дійшла висновку, що надії на пожертвування органу від померлого родича когось із чужих людей в Україні немає.

"Просто треба, щоб в нашій країні прийняли закон, який дозволив би брати чужі нирки без дозволу", - впевнена жінка.

Нині закон вимагає, щоб родичі підписали дозвіл на трансплантацію. І навіть сама Алла, яка так потребує пересадки, не впевнена, що погодилася б віддати на пересадку органи когось зі своїх близьких.

"Це важко поставить себе на їхнє місце. Що відчувають родичі цих хворих. І не знаю, як я сама повелась би на їхньому місці", - зізнається жінка.

Головний трансплантолог МОЗ України Олександр Никоненко зазначає, що все це дуже складно в моральному плані, "коли людина гине і тут виходять і запитують, чи згодні родичі віддати органи, коли вони ще сподіваються, що людину можна врятувати".

Презумпція згоди на донорство діє у понад третині країн світу. Але майже завжди вимагає ще й погодження родини. Жертвувати органи людей закликають у церкві та через соціальну рекламу.

Однак окрім релігійних та етичних проблем, є і медична, зазначає представник Всесвітньої організації охорони здоров'я в Україні.

"Наскільки сьогодні український медичний працівник, лікар, готовий або може підтвердити, що донорський орган може бути забраний? Чи дійсно людина-донор вже не потребує цього органу?", - запитує заступник голови представництва ВООЗ в Україні Ігор Поканевич.

Вірити у чесність і професіоналізм медиків доведеться на слово. Як це непросто в Україні, на власному досвіді переконалася Оксана Гливінська. Її чоловікові успішно пересадили серце в Австрії. Але в Україні із ним він прожив лише 3 роки, бо, переконана жінка, не отримував гідного лікування.

"Якби ми могли і надалі їздити на консультацію в Австрію, можливо би цього не сталося. Наші лікарі не є настільки фахові по відношенню до людей з пересадженими органами, досвіду немає. Наприклад, у Львові мій чоловік з пересадженим серцем був один", - зазначає жінка.