Житель Мар'їнки після обстрілу бойовиків: хочу, щоб тут були наші, донецькі

Під артилерійським вогнем опинилися селища Красногорівка та Мар'їнка, по яких бойовики випустили понад сотню снарядів. Цілили у дорогу між двома містами, розтрощили будинки, одну жінку поранило в руку, однак дехто з місцевих продовжує сподіватися на окупацію українського міста "своїми, донецькими", йдеться в сюжеті ТСН.16:45.

Вдень дорогою між селищами ходили школярі, які зізналися, що ніч провели у підвалах, а домашнє завдання не виконували, бо через стрілянину не вийшло. Дід Сашко задоволений, що відбувся малими втратами – в хаті винесло лише одну шибку. Зізнається, в українській Мар'їнці чекає на прихід своїх. "Донецькі наші", - відповідає він на питання про те, якої влади хоче в місті. На репліку ж про те, що це бойовики ж і стріляли, відповідає ухильно: "А як тут розберешся".

Значно більше переживань перепало на долю бабусі Ліди з околиці Мар'їнки, де внаслідок обстрілу зникло світло. "З третьої години дня почали гепати – страшне було. Мене так із кухнею разом підняло і кинуло", - розповідає про пережите жінка. Вона зі сльозами показує рештки своєї хати, в якій жити тепер неможливо. В ній потрощено стелю, стіни та вікна, а від влучання снаряду почалася пожежа, в якій не постраждали лише ікони. Хата була дорога навіть не як місце для життя, а пам'ять про рідних, яких уже немає на цьому світі. "Це наше, рідне, це батько побудував. Усі вікна, всі двері – все було з душею зроблене. Воно наше, як його покинеш? Як ти покинеш рідних, які на цвинтарі лежать? Я не можу", - зізнається жінка.

Місцевий патріот Микола обїжджає друзів, аби перевірити, чи всі вцілили, й сердиться на "ДНР". "Тут пекло було", - обурений він. У таких умовах він живе вже майже третій рік, але не втікає, бо переконаний – від долі не втекти. "Якщо судилося – то все. Не дінешся від смерті нікуди", - філософствує він.

Кореспондент ТСН Наталя Нагорна