Чому Башар Асад вже переміг у війні в Сирії

Війна в Сирії наближається до свого завершення. Терористи "Ісламської держави" на території країни практично розгромлені, більшість антиурядових угруповань — заблоковані у "котлах", фінансування антиурядового руху різко скоротилося, а ключові регіональні гравці почали розворот своєї політики щодо Сирії та погодилися зберегти Башара Асада на посаді президента.

Головним переможцем у війні в Сирії став російсько-ірансько-сирійський альянс, який з 2015 року почав кардинально змінювати ситуацію на полі бою на користь урядових сил і змусив ключових гравців по інший бік барикад здати свої позиції. Початок російської військово-повітряної кампанії в Сирії став переломним моментом у війні. Завдяки прикриттю з повітря, обмеженій наземній підтримці сил спецпризначення РФ та допомоги військових радників у тренуванні і формуванні нових сирійських військових підрозділів урядові сили змогли відбити більшу частину території країни.

Ключову роль Росія зіграла під час пустельних кампаній на сході Сирії біля Пальміри та у провінції Хомс у березні-липні 2017 року. Конфлікт у Сирії як частина регіонального протистояння між Іраном і Саудівською Аравією та глобального протистояння між РФ і США завершився перемогою Ірану та Росії відповідно. Така теза є непопулярною в українському інформаційному дискурсі, але варто дивитися на речі тверезо. А реальність така: Башар Асад переміг у багаторічній кривавій війні в Сирії.

Чому так? На мій погляд, ось визначальні події, які про це чітко свідчать:

РОЗГРОМ ТЕРОРИСТІВ "ІСЛАМСЬКОЇ ДЕРЖАВИ" НА ТЕРИТОРІЇ СИРІЇ

Починаючи з 2015 року сирійська армія за підтримки російської авіації та іранських військових почала відвойовувати території терористів "Ісламської держави", втрачені у 2012-2014 роках. У травні 2017 року сирійські війська запустили одну з найбільших в їхній історії широкомасштабних наступальних операцій під назвою "Великий світанок". Вона була спрямована на ліквідацію присутності бойовиків "ІД" у Сирії та розгромі пройорданських антиурядових угруповань на південному сході країни.

З того часу сирійським військам вдалося звільнити від терористів "Ісламської держави" всю Центральну та Східну Сирію (приблизно 23 тисячі кв км території), включно з містами Пальміра, Ас-Сухна, Аль-Карьятейн, Дейр-аз-Зор, Аль-Маядін і Аль-Букамаль. Терористи "ІД" втратили до 90% своєї території та були остаточно знищені як єдина організована структура тиждень тому, коли сирійські війська прорвалися до іракського кордону. Зараз останні сили бойовиків розсіяні по пустелі та більше не становлять серйозної військової загрози країні та уряду Башара Асада.

ПРИПИНЕНННЯ ПРОГРАМ ЦРУ США З ФІНАНСУВАННЯ І ТРЕНУВАННЯ БОЙОВИКІВ У СИРІЇ

Зміна адміністрації у США призвела до кардинальної зміни ситуації в Сирії. На відміну від Барака Обами, президент США Дональд Трамп скептично поставився до перспектив продовження активного втручання країни в конфлікт у Сирії. До того ж на момент його обрання президентом в американському політикумі війна вже багатьма сприймалася скоріше як "тягар", а не необхідність, продиктована якимись "національними інтересами" Сполучених Штатів.

Дискредитація антиурядового руху в Сирії, радикалізація бойовиків і захоплення влади всередині руху терористами "Аль-Каїди" та відвертими ісламськими екстремістами вибили з рук США їхній головний козир — міф про "поміркованих демократичних повстанців". Поворотним моментом стало остаточне взяття під контроль провінції Ідліб у Сирії (головна штаб-квартира усіх антиурядових сил) терористами коаліції "Тахрір Аш-Шям" ("Аль-Каїда") 14-23 липня 2017 року. Тоді терористи "віджали" в інших ісламістських груп 32 міста та селища та контроль над КПП на кордоні з Туреччиною. Відповідно, у США остаточно зник аргумент, навіть про око, про те, що у провінції Ідліб терористи не є домінуючою силою.

Саме під час масштабних міжусобних сутичок серед ісламістів у провінції Ідліб 19 липня 2017 року президент Трамп оголосив про припинення усіх програм ЦРУ з фінансування та озброєння антиурядових угруповань в Сирії. До речі, у такий спосіб він сам й визнав існування цих програм, оскільки з 2013 року, коли Обама запустив їх, вони вважалися таємницею.

Початок російської військово-повітряної кампанії в Сирії став переломним моментом у війні

Заморозка програм призвела до "ефекту доміно" в кількох провінціях Сирії. Ціла низка антиурядових угруповань почали тікати з країни, складати зброю або переходити на бік терористів "Ісламської держави" та "Аль-Каїди", які все ще мали фінансові надходження від своїх донорів з країн Затоки. Такий крок США вдарив одразу ж по антиурядовій коаліції "Південний фронт", яка діє у південних та південно-східних регіонах Сирії. Наприклад, ісламістське угруповання "Аль-Магауир Ас-Саура" фактично розпалося, а більшість його членів перейшли кордон з Йорданією після "звільнення зі служби".

Інше угруповання — "Джейш Усуд Аш-Шаркийя" (з араб. "Армія східних левів") — частково здало свої позиції сирійським військам у пустелі на південному сході. Це дозволило силам Асада швидко відновити контроль над більшою частиною кордону з Йорданією та заблокувати останні сили бойовиків у "котлі" у Сирійській пустелі поблизу міста Ат-Танф, де розташована спільна військова база США та Великої Британії.

Ну і на завершення — угруповання "Бригади Ахмада Абдо", яке також отримувало гроші та зброю від США та їхніх союзників, здало більшість своїх позицій у Сирійській пустелі (Аль-Бадія) навесні 2017 року, а чимало з бійців фракції втекли до Йорданії або Іраку.

САМОУСУНЕННЯ ЙОРДАНІЇ ВІД УЧАСТІ У ВІЙНІ

Із самого початку конфлікту в Сирії Йорданія як союзник США стала на бік антиурядових угруповань. Фінансування та тренування на своїй території бойовиків тривало протягом 2011-2016 років. Разом із Туреччиною і Кувейтом Йорданія стала одним з головних "транзитних хабів" для поставок зброї до Сирії, особливо зі східної Європи.

У вересні 2014 року Йорданія взяла участь у повітряних ударах Міжнародної коаліції на чолі зі США по позиціях терористів "Ісламської держави" в Сирії. Паралельно з цим, офіційний Амман почав активну підтримку (яка де-факто тривала з 2012 року) місцевих сирійських антиурядових угруповань. Насамперед, це стосується коаліції "Південний фронт", яка складається з кількох десятків ісламістських груп.

Однак вже у 2016 році контроль над коаліцією "Південний фронт" все більше почали захоплювати зсередини більш радикальні, організовані та мобільні бойовики — терористи організації "Фронт Аль-Нусра" (сирійське відділення "Аль-Каїди").  Це призвело до дискредитації антиурядового руху, а Йорданія почала відмежовуватися від екстремістів, оскільки вони самі почали загрожувати стабільності королівства, що має власні міжрелігійні проблеми.

Фактичне самоусунення Йорданії від участі у конфлікті в Сирії за мовчазної згоди адміністрації Трампа дало сирійським військам змогу спокійно взяти під контроль південно-східну Сирію та витіснити про-йорданських і про-американських бойовиків за межі країни протягом кількох наступальних операцій у травні-липні 2017 року.

ПОЛІТИКА ЗОН ДЕЕСКАЛАЦІЇ

Важливим є й дипломатичний фронт. У комбінації з військовими операціями, російсько-ірансько-сирійський альянс закріпив свої досягнення завдяки так званим "зонам деескалації". Це була ініціатива російської дипломатії, і ключовим у її реалізації стало залучення ще одного гравця — Туреччини. Офіційна Анкара, не бажаючи лишитися серед "лузерів" у війні, погодилася змінити свою політику щодо Башара Асада та Сирії, і взяти участь у регіональному "договорняку" по Сирії разом з Іраном і РФ. Результатом переговорів стали "зони деескалації".

Зміна адміністрації у США призвела до кардинальної зміни ситуації в Сирії

Це одна з форм режиму припинення вогню, яка закріплює вже досягнуті сирійським урядом перемоги та лінії зіткнення, а також консервує бойовиків у межах їхніх невеликих ділянок, які вони контролюють. Такі "зони" оточують, ставлять охорону з числа військової поліції Росії, Ірану та Туреччини та відновлюють рух транспорту навколо. Також починаються тривалі переговори "на виснаження", наслідком яких стає капітуляція антиурядових сил і здача ними своїх територій в обмін на амністію. Все це відбувається в рамках спеціального закону "Про національне примирення", який сирійська влада ухвалила ще у 2016 році.

На сьогодні в Сирії налічується чотири зони деескалації: у регіоні Східна Гута під Дамаском, у провінції Дараа на півдні, у провінції Ідліб на півночі, у північній частині провінції Хомс. У кожному з цих "котлів" вже кілька років поспіль сидять заблокованими різноманітні угруповання. Зараз їх ще більше законсервували та відрізали від світу, щоб зрештою "дотиснути" до капітуляції, як це вже було з містами Мадайя, Забадані, Дарайя, Хан Аш-Шейх, Ад-Думайр тощо.

ВІДНОВЛЕННЯ КОНТРОЛЮ НАД КОРДОНОМ З ЛІВАНОМ

28 серпня 2017 року завершилася дуже важлива для Сирії подія — битва за Арсаль. Це була перша за всю війну спільна сирійсько-ліванська наступальна операція проти терористів "Ісламської держави" та "Аль-Каїди" на їхній оплот, який охоплював частину кордону між Ліваном і Сирією. Битва завершилася поразкою бойовиків та евакуацією тих, хто вцілів. Битва ознаменувала повне відновлення сирійськими військами кордону з Ліваном і ліквідацію важливого маршруту контрабанди зброї.

Це стабілізувало провінцію Дамаск — ядро сирійської держави, та дозволило вивільнити значну кількість сирійських військ, які перекинули на східний фронт — проти терористів "Ісламської держави", де тривала операція "Великий світанок". Підкріплення зіграли ключову роль у ліквідації сил "ІД", а це вплинуло на всю військову ситуацію в країні. 

КРИЗА НАВКОЛО КАТАРУ

Конфлікт між Саудівською Аравією і Катаром ще довго вивчатимуть на курсах політології та міжнародних відносин. І одним з результатів конфлікту стало різке скорочення фінансування антиурядового руху в Сирії. Річ у тім, що з 2011 року Саудівська Аравія та Катар стали головними донорами ісламістських угруповань, які підняли зброю проти сирійської влади та Башара Асада. Ці дві країни надавали найбільшу кількість грошей бойовикам з різних угруповань, включаючи терористів "Аль-Каїди" та "Ісламської держави" (коли вона ще не була відома на весь світ, а була лише частиною "Аль-Каїди").

Конфлікт між Катаром і Саудівською Аравією призвів до розколу в їхньому сунітському альянсі, і Катар скоротив обсяги фінансування бойовиків у Сирії. В умовах блокади з боку саудівсько-еміратського альянсу Катар отримав підтримку з боку Ірану. А це означало фактичний вихід газового емірату з війни в Сирії.

Цікавим фактом є те, що коли спалахнув конфлікт між Катаром і Саудівською Аравією, на півночі Сирії спалахнули міжусобні бої між ісламістами, яких підтримував Катар, та бойовиками, яких фінансувала Саудівська Аравія. А вже у липні 2017 року провінцію Ідліб повністю захопила терористична коаліція "Тахрір Аш-Шям", головним фінансистом якої є саме Ер-Ріяд.

МІГРАЦІЙНА КРИЗА ТА ЗМІНА ЄВРОПЕЙСЬКИХ УРЯДІВ

Ну і нарешті, останнім фактором, який свідчить про перемогу Башара Асада, є поступовий розворот Європи у своїй сирійській політиці. Ключовим став прихід до влади у Франції президента Еммануеля Макрона та його партії. На відміну від Франсуа Олланда, радники якого були "яструбами" у питанні втручання французів у Сирію, Макрон ще під час передвиборчої кампанії критикував залучення Парижа у сирійську війну та заявляв, що відставка президента Сирії Башара Асада не має бути головною ціллю Франції.

Подібні метаморфози сталися й у Великій Британії в умовах "Брекзиту". Нинішній уряд прем’єр-міністра Терези Мей, хоча й публічно зберігає сувору антиасадівську риторику, фактично намагається знайти компроміс та шлях вийти з війни в Сирії і покласти їй край.

Зміна адміністрації у США призвела до кардинальної зміни ситуації в Сирії

Головними мотивами для ЄС змінити свій підхід до сирійської проблеми стали міграційна криза, військові перемоги Асада, дискредитація антиурядового руху, зростання ісламського екстремізму на тлі війни в Сирії та зростання кількості терактів в самій Європі. По суті, ЄС найбільше постраждав від війни в Сирії, окрім, звісно, самих сирійців. Для Євросоюзу цей конфлікт приніс десятки тисяч біженців, падіння рейтингів, теракти та став фактором, на якому паразитують право-популістські політичні сили. При тому, що він сам частково його роздмухав ще у 2011-2012 роках, надаючи політичну та дипломатичну підтримку антиурядовим рухам і "альтернативним сирійським урядам" в Анкарі та Ер-Ріяді, поставляючи зброю, запроваджуючи санкції проти сирйської економіки, розгортаючи кілька військових баз спільно зі США та відмовляючись визнавати терористичними відверто екстремістські рухи й угруповання, такі як "Нур Ед-Дін аз-Зангі", "Файлак аш-Шям", "Армія Ісламу", "Бригади Ахмада Абдо" тощо.

Усе це разом свідчить про перемогу Башара Асада та його союзників у війні в Сирії. Фінальним штрихом у конфлікті має стати вирішення питання сирійських курдів. Успіх переговорів між ними та сирійською владою визначатиме подальший повоєнний устрій країни.

Оскільки політична опозиція Сирії (у вигляді різних дисидентів закордоном) абсолютно позбавлена єдності та політичної програми, уряд Башара Асада лишається єдиною альтернативною для збереження єдності та стабільності країни та її основних державних інститутів. І сирійські курди це розуміють. Невипадково напередодні вони вже заявили, що у разі укладання політичної угоди з урядом про завершення конфлікту їхні підрозділи увійдуть до складу Збройних сил Сирії, а це потужний сигнал щодо вірогідного компромісу між двома головними військово-політичними силами в Сирії.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!