Перемога дипломатії над календарем

Пригадую, як учергове звучав дисонансом у вересні 2015 року, коли напередодні відкриття чергової сесії Генасамблеї ООН нас готували до наступної перемоги української дипломатії – обрання України непостійним членом Ради Безпеки ООН у 2016-2017 роках. Доводилось пояснювати, що непостійне членство в Радбезі – це не найбільш ефективний інструмент для вирішення національних проблем. Тим більше, коли країна, яка туди обирається, не розуміє, навіщо їй це потрібно (красивими словами ця фраза звучить: "Не має плану дій на період членства в Радбезі"), а робить це винятково з міркувань дипломатичного престижу.

Відтоді вже всі переконались, що десь так воно з Україною і є. За три роки війни маємо в ООН дві корисні з політико-правової точки зору резолюції. Але це аж ніяк не заспокоює агресора і війну не закінчує. А справжні завдання для дипломатії полягають саме в цьому. Сподіваюся, це всім зрозуміло.

Окрім того, у випадку з Ізраїлем ми навіть побачили приклад, як країна може не лише нічого не виграти від перебування в РБ ООН, але й отримати певні клопоти (ситуація з Ізраїлем, звичайно, не критична, проте не були б ми членами РБ ООН, то не мали б і цього клопоту).

Тепер із якогось дива хтось знову піднімає хвилю очікувань від головування України в Радбезі ООН в лютому 2017 року. Пішли якісь "аналітичні балачки", що наша держава зробить за цей час, як скористається головуванням.

Для відповіді на ці питання потрібно трохи знати базу.

Головують у Радбезі ООН протягом календарного місяця всі без винятку члени РБ у порядку англійської абетки. Тобто головувати – це не вибір, не дорогоцінний трофей, за який потрібно боротися на виборах, а обов'язок кожної країни, яка обралася до Радбезу. Потрібно головувати на засіданні, скликати позачергові засідання, погоджувати документи і порядок денний, запропонований генеральним секретарем ООН, робити заяви (надавати публічну інформацію) від імені Ради Безпеки з тих питань, із яких прийняли рішення.

Такі повноваження не дають жодній країні підстави навіть сподіватися на те, щоб використати місяць перебування в кріслі головуючого для досягнення чогось архіважливого для своєї країни чи людства. Головуюча країна не приймає рішення одноосібно. Інакше Російська Федерація, яка головувала в жовтні, вже б все вирішила, як їй потрібно.

Головування в РБ ООН – це, можливо, момент найбільшого професійного напруження (і найвищий професійний щабель) для постпреда України при ООН, усього колективу постпредства і дипломатії загалом. Але поза стінами дипломатичного відомства України мало хто відчує чи навіть побачить цей момент надзусиль і мобілізації всіх ресурсів.

Тому давайте спокійніше. Ця перемога української дипломатії над календарем від нас нікуди не подінеться. І значною мірою перемогою не стане, хоча, можливо, і буде освячена перебуванням у штаб-квартирі ООН найголовнішого українського дипломата.

Оригінал

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на  facebook  і слідкуйте за оновленнями розділу!