Нерозділене кохання: що робити?

Інколи так сумно, коли в житті немає бодай закоханості, я не кажу вже про КОХАННЯ: якось ми поговоримо про різницю між ними.

Так хочеться, щоб сильне почуття нарешті шаленим вихором охопило тебе, закрутило завірюхою, опалило полум'ям, змусило побачити оточуючий світ в його багатопіксельному кольоровому різнобарв'ї і відчути класичні симптоми: метеликів в животі, приголомшуюче серцебиття, запаморочення, прискорену пульсацію крові в жилах, тремтіння колін та рук, крила, які раптом підносять тебе у синю даль небес і, останнє, але не менш важливе - приємній еротичний свербіж та млість у всьому тілі...

Хочеться, правда?

А от воно візьме і прийде тільки в односторонньому порядку: Купідон економно витрачає свої стріли (не напасешся на всіх вас): часом пожлобиться, інколи забуде, а, бува, навмисне не поцілить у вашого візаві. І опиняєшся ти в драматичній ситуації, однобоко вжалений/вжалена стрілою кохання, коли у відповідь – тиша і жодного руху назустріч.

І що робити?!

Скажу чесно: не знаю! Я, як справжній хворий на голову лицар-романтик у спідниці, за відсутністю тонкого жіночого розрахунку в характері, одразу ж озброююсь та виходжу на полювання! Прилив гормонів дурманить голову і ти собі думаєш: от зараз я пір'я розпушу, лускою побрязкаю, хвостом помахаю - і він мій! А ти ж закохана, ти ж міри не знаєш: пір'ям своїм очі запорошила, брязкотом вуха заглушила, а від хвоста твого вже голова обертом пішла...

Що ми зазвичай робимо?

Демонструємо, які ми супермегачарівні та привабливі - одразу ж вдосконалюється імідж: макіяж-манікюр-зачіска; гардероб поновлюється мініспідницею та вишуканою білизною, в You Tube відшукуються затерті ролики жіночого пікапа типу як-змусити-його-закохатися. Більш далекоглядні поповнюють арсенал секс-іграшок та знання інтим-майстерності, шукаючи менш відомі, але не менш корисні родзинки, наприклад, мистецтво орального сексу. І на десерт - традиційний пиріг "Ноктюрн" чи тістечка "Маестро", адже кожна шановна українська пані має протоптати доріжку до серця об'єкта через його шлунок.

Я нічого не забула?

Авжеж! Ми починаємо себе неадекватно та ідіотично поводити: то встидаємося на пустому місті, то говоримо нісенітниці, то гучно сміємося, аби привернути до себе увагу, то мовчки сидимо і пильно дивимося в очі - словом, боїмося бути собою. А інколи, навпаки, занадто активно беремо об'єкт на абордаж, атакуючи його дзвінками, фейсбуківськими лайками, вотсапами та смсками. Ліземо в очі та в інші місця без мила та гелю.

Результат?

Не дивно, що таке стихійно-неконтрольоване полювання виходить невдалим. Ми скоріше відлякуємо об'єкт своїм непоборним бажанням бути поруч, подобатися та отримати взаємність... Звичайно, можна досягти миттєвої перемоги - одноразовий похід у ліжко, навіть кількаразовий (за сприятливих обставин), але от почуття навзаєм ми отримаємо навряд чи.... Гірко, прикро та несправедливо! Ми забуваємо, що серцю не накажеш, силоміць милим/милою не станеш, навіть якщо килимом розтелишся чи перлами розсипатимешся!

І що тепер?

А нічого, просто насолоджуйтесь моментом, власною ейфорією, піднесеним станом, новою білизною, передчуттям чогось неймовірного, придумуйте нові стратегії зваблення і, в жодному разі, не засмучуйтесь, якщо справи підуть не так і ваші сподівання виявляться марними. Це нормально! Це життя!