Каранталь: гора 40 днів Ісусового посту

Середина Великого посту, мабуть, найдоречніший час згадати про одне місце - християнську святиню світового значення, перетворену історією на суто туристичний об'єкт. Назва йому – Каранталь, Гора Спокус або Сорокаденна гора.

Ці назви пояснюються Біблією так: після хрещення в Йордані Ісус усамітнився на горі, де постив 40 днів, а насамкінець був спокушуваний дияволом. Той, маскуючи лихий намір за позірно благочестивими мотивами (цитатами Святого Письма), прагнув "спіймати" жертву на гачок матеріальних благ (хліба), жаги влади (царства світу) та марнославства (ефектне чудо). І лише витримавши період випробовувань, Ісус вирушив виконувати свою місію: зціляти хворих та проповідувати спасіння. Докладніше про цей епізод можна прочитати в Євангелії від Матфея, глава 4, вірші 1-11.

Церковне передання зберегло згадку про місце подій. Вже в перші віки християнства на скелю неподалік міста Єрихон у долині річки Йордан виходили перші аскети. Серед коптів до ХІХ ст. проіснувала традиція протягом 40 днів Великого посту усамітнюватися в печерах цієї місцевості. Хто знає, наскільки давньою була ця практика. Адже кращого місця для перебування в пості та молитви, ніж явив сам Христос, християнинові годі й шукати.

Точної дати заснування тамтешнього монастиря немає. Проте є відомості, що в IV ст. обитель уже існувала. Грецькою вона називалася Μοναστήρι του Πειρασμού [монастирі ту піразму] – Монастир Спокус. Арабською це переклали як دير القرنطل [деіл аль каранатль]. Трохи змінене слово "Каранталь" згодом і стало назвою всієї гори.

Вона справляє неабияке враження ще здалеку. 380-метрова скеля посеред Йорданської рівнини. Горою невеличкою горизонтальною змійкою "повзе" монастир. Спершу навіть не віриться, що туди можна дістатися. Але ні: автобус зупиняється біля єрихонського фунікулеру. За $ 15 можна придбати квитки одразу в обидва боки. "Політ" вагончиків триває кілька хвилин – значно більше часу може забрати очікування та черга.

Уявити собі життя цих аскетів у таких умовах – "винос мозку" для сучасної людини

Такий спосіб пересування має свої беззаперечні переваги. Сидиш собі, роззираєшся довкола, фотографуєш. Однак більшість паломників обирають екстремальніший варіант – сходження пішки. Розпечена сонцем ущелина, схована від великих вітрів, температура легко сягає 35-40 градусів, про тінь годі й мріяти…Це близько півгодини крутого підйому. В умовах не просто південної країни, а місцевості, на 250 м нижчій за рівень світового океану: крутіший за цей підйом і не вигадаєш.

Логічно це пояснити складно. Але якщо немає серйозних медичних застережень, саме на цей варіант варто зважуватись. Звісно, попередньо "озброївшись" капелюхом і пляшкою води. Запаси останньої можна буде згодом поповнити в самому монастирі. Безкоштовно.

Самостійне сходження на Каранталь має потенціал стати одним із найепічніших моментів подорожі до Святої Землі. Воно подарує відчуття долучення до традиційної паломницької практики. Надасть час для глибоких роздумів, які формуються тут самі собою. Відкриє фантастичні краєвиди – щоразу з новими нюансами. Зрештою, перед брамою монастиря винагородить особливим розумінням вислову: "дійти з Божою допомогою". Бо не один раз про неї подумки проситимеш дорогою.

Сам монастир – це низка споруд, нанизаних на скелю та буквально завислих над прірвою. Вузенька доріжка поєднує келії, храми та печери. Подекуди розминутися з зустрічною людиною буває непросто. Атмосфера дуже своєрідна.

Активного чернечого життя в обителі зараз немає. Найбільше монастир приваблює паломників каменем, на якому нібито стояв Христос під час спокушування дияволом, та печерою, в якій Ісус 40 днів постив і готувався до випробування. Автентичність обох об'єктів сумнівна. Втім, чи має принципове значення, де саме стояв Ісус, якщо сотні людей щодня "намолюють" це місце?

Несподіване відкриття Каранталя – це сусідня з монастирем скеля, поточена з давніх давен печерами відлюдників. Колись її поетично назвали "духовним вуликом, у якому бджоли-монахи збирають мед богоугодного життя". Візуально справді нагадує вулик. Але по-справжньому вражає не це.

Шокує сама думка, що тут, на такій висоті, без жодних зручностей, серед каміння та спеки могли добровільно оселятися люди. І не один-два диваки, а тисячі монахів, які прагнули працювати над своєю душею, приборкувати власні пристрасті, очищувати серце та шукати зустрічі з Богом у молитві. Уявити собі життя цих аскетів у таких умовах – "винос мозку" для сучасної людини, для якої і піднятися сюди вже подвиг…

Усвідомлення цього щось ставить на місце у власній голові. Хоч би й зіпсовані вітчизняними прикладами уявлення про справжнє християнське чернецтво. Можливо, ця скеля-монумент і є зараз найголовнішою духовною святинею Каранталя. Його мовчазною проповіддю про аскетичний максималізм і релігійні ідеали.