Що може бути доброго з Назарету?

У свято Благовіщення хочеться трохи розповісти про місце, до якого прив'язана історія явлення архангела Гавриїла Діві Марії. Тим більше, це місто неодноразово опиняється в епіцентрі подій, про які розповідають життєписи Ісуса Христа – Євангелія. Мова про Назарет.

Євреї називають це місто Нацерет або Нацрат. Араби кажуть - ан-Насіра. Назарет розташований у горах Галілеї – північної частини земель Ізраїлю. У часи Ісуса Христа це було не так місто, як село. На користь версії про невеличке переважно сільськогосподарське поселення на кілька десятків родин свідчать як археологічні знахідки, так і відсутність Назарету серед переліку галілейських міст того часу. А такі згадки мали б існувати в історика Йосипа Флавія та в писаннях Талмуду.

Можливо, саме через непоказне значення і малу чисельність поселення майбутній апостол Пилип так іронічно-презирливо відреагував на звістку приятеля Натанаїла про знайдення Месії: "Чи може бути щось доброго з Назарету?" (Ін. 1, 46).

Назарет пов'язаний з ім'ям Христа дуже міцно. Хоча місцем його народження вважається Віфлеєм, земляки сприймали "Вчителя" та "Пророка" найперше як "Ісуса з Назарету". До речі, булгаковська версія імені "Ієшуа га-Ноцрі" з "Майстра та Маргарити" є нічим іншим, як фонетичним варіантом єврейського "Ісус, мешканець міста Нацерет".

Для цього зв'язку є пояснення. Після втечі Йосипа та Марії з немовлятком до Єгипту, вони повернулися вже по смерті царя Ірода Великого. Свята родина оминула Юдею, де правив син Ірода, та оселилася в іншому єврейському регіоні – Галілеї. Цілком прогнозовано, що в добре відомому місті Назарет. Там мешкали їхні родичі, які могли надати захист і допомогти облаштувати побут після років поневірянь чужиною.

Ісус виріс у Назареті. Власне, провів у ньому більшу частину свого земного життя. Певна річ, мав до міста особливі почуття. Адже хоч і обрав "столицею" свого служіння Капернаум, ніколи жодним лихим словом не відгукнувся про Назарет. У значно більш розвиненому та успішному Капернаумі його проповідь прийняли вельми прихильно, однак Христос приголомшив місто пророцтвом про знищення. А коли в Назареті Ісуса прямісінько з синагоги потягли на "лінчування" – реакцією була лише сумна констатація: "Пророк буває без пошани лише у своєму рідному краї, серед своїх рідних і у своєму домі" (Мк. 6, 4).

За іронією долі, саме Назарет нині – найбільш християнське місто в Ізраїлі. Близько третини його понад 80-тисячного населення – християни. Це єдине в країні місто, де неділя є офіційним вихідним днем.

Коли їдеш вулицями, впадає в око кількість ізраїльських прапорів. Не лише на адміністративних спорудах, а й вивішених з вікон приватних будинків. Це ще один парадокс, адже населення Нацерета повністю арабське. Певна річ, ці араби налаштовані зовсім інакше, ніж їхні співбрати з півдня, котрі виборюють Палестинську державу. Поруч із арабським Нацеретом розташоване нове єврейське поселення Нецерет-Ілліт. І жодних ознак ворожнечі між сусідами не помітно.

Усі християнські святині знаходяться на території історичного Назарету. На джерелі Діви Марії стоїть православний храм на честь архангела Гавриїла. За легендою, саме там розпочалася розмова небесного посланця та майбутньої Божої Матері. Втім, налякана незрозумілим явленням Богородиця, нібито втекла, тож саме проголошення благої вісті завершилося вже біля оселі Марії. Там зараз стоїть базиліка Благовіщення.

Це не просто велична споруда. Це найбільший католицький храм на всьому Близькому Сході!

На його місці церкви з'являлися, починаючи, як мінімум, з ІV століття. Сучасну базиліку збудували в 1969 році за проектом італійця Джованні Муціо. Вона вражає не тільки розміром та численними написами латиною на стінах, але й декором. Наприклад, малюнками, навіть різьбленням на віконному склі. Зворушливі обриси позначають родинне ремесло Йосипа Обручника, в якому вправлявся й молодий Ісус, – теслярство.

Головна святиня храму – Грот Благовіщення. Це фактично печера, яка знаходиться на нижчому рівні споруди. До неї треба спускатися з головної зали. Місце впорядковане та обладнане для звершення богослужінь – є престол, лампади. Це загалом стиль католиків – православні, як правило, намагаються залишити подібні місця на Святій Землі якомога менш обставленими, більш автентичними. Жодних оціночних суджень, проста констатація.

Історично базилікою Благовіщення опікуються монахи-францисканці. Вони, перш ніж зводити теперішню споруду, акуратно розібрали давнішу та запросили науковців до вивчення ґрунту. Адже за стародавніми переказами, десь неподалік мали б бути рештки будинку Йосипа Обручника.

Розкопки справді виявили чимало артефактів євангельських часів. Усі вони представлені в археологічному музеї, що діє при церкві. Яка, до слова, має ще одну особливість - довколишня територія оздоблена мозаїчними зображеннями Богородиці з різних країн світу. Видовище надзвичайно цікаве, адже відображає культурні особливості народів планети. Біля одних ікон зупиняєшся з естетичним замилуванням, інші – видаються навіть кумедними. І всі – дають чимало матеріалу для роздумів.

Адже, скажімо, зображення Діви Марії у виконанні корейців та мексиканців – принципово різні малюнки, що свідчать не так про Богородицю, як про мистецькі традиції та сакральні уявлення народів, які створили такі зображення. Та, попри абсолютну несхожість, ікони поєднані чимось більшим, що й дозволяє їм розташовуватися поряд. І свідчити про глибші витоки людської єдності та можливість відмінностей бути різними гранями однієї істини, а не засобом роз'єднання…

Ну, й окремі слова про Україну та її місце в цій "богородичній географії" Назарету. Наша країна представлена зображенням Зарваницької ікони Божої Матері в обрамленні жовтого поля, синього неба, українських храмів і людей в національному одязі. А тепер увага – розташована мозаїка чи не в найкращому місці на подвір'ї, одразу навпроти входу до базиліки! Дуже зворушливо не тільки побачити шматочок рідної культури на Святій Землі, а ще й на такому почесному місці.