"Російська" Британія

Потужна реакція на отруєння Сергія Скрипаля та його доньки Юлії… Різкі заяви прем’єра Британії Терези Мей… Прямі одностайні звинувачення Росії в агресії…

Стоп. Хіба одностайні?

Коли ми говоримо, що британці на нашому боці, ми ніби рухаємося в тунелі нашого бажання бачити світ лише в рожевих, — або, радше, жовто-блакитних, — проукраїнських фарбах. Насправді значній кількості впливових британців, схоже, більше до вподоби синьо-біло-червоний триколор. Попри явну агресію Росії.

Варто лише подивитись кілька провідних британських каналів, щоби переконатися: російський порядок денний активно популяризується на островах. Що більше я блукаю лабіринтами Інтернету у пошуках запитання, чому російські кримінальні гроші так люблять залишатися в Британії, тим більше я розумію, що основним закордонним інформаційним плацдармом для Кремля був і є туманний Альбіон. Звідти зручно промивати мізки мільярдній англомовній аудиторії.

Про мільярди. Але не людей — фунтів стерлінгів. Я не знаю, скільки на рік витрачає Російська Федерація на інформаційну війну, але переконаний — левова частка цих шалених грошей залишається саме в Британії.

Варто лише подивитись кілька провідних британських каналів, щоби переконатися: російський порядок денний активно популяризується на островах

Проте, гроші не працюють без людей. Основні політичні сили Великої Британії та ЗМІ взагалі-то на боці британського уряду в питанні Росії та України. Разом з тим, ми з колегами назбирали багато цікавої інформації про те, хто з британців підтримує російську агресію проти України, і на публікацію колеги погодились. Інформація, повторююсь, з відкритих джерел. І навіть при цьому, скажу вам, назбирався приголомшливий список. Список, який шокує, як на мене.

Бо в цьому спискові дійсно впливові особистості. Є депутати парламенту, є письменники, є нобелівські лауреати, є діячі профспілкового руху. Є вчені. Є дипломати. Є журналісти, чиї імена в усіх на вустах у Британії. Цих людей об’єднує одна, дуже важлива, ознака: їх постійно використовують англомовні медіа, які фінансує Кремль. Тож, до списку особистостей додам і список російських медіа в Британії.

Але почнемо з головних героїв антиукраїнської медіа-війни.                    

№1. Депутат Парламенту Великої Британії від партії "Respect" Джордж ГАЛЛОУЕЙ (George GALLOWAY)

Він родом з Данді, Шотландія. 65 років. Галлоуей на регулярній основі дає інтерв’ю антиукраїнського характеру російському пропагандистському телеканалу "RT".

Він політичний активіст, письменник та колишній член Парламенту Великої Британії від Лейбористської партії, тож має ліві погляди. Відомий головним чином своїми політичними ескападами, скандалами та опозиційною до уряду Великої Британії позицією щодо війни в Іраку. Галлоуей підтримує режим Путіна в Росії та путінського друга Асада в Сирії.

Через гостру критику товаришів-однопартійців Галлоуея було виключено з партії лейбористів. Та у січні 2004 року він заснував власну партію "Respect", на чолі якої він знову потрапив у Парламент.

Галлоуей шкодує з приводу розпаду СРСР.

Наприкінці 2013 року назвав Путіна "людиною року" та заявив, що Путін з Лавровим, підтримавши Башара Асада, "врятували світ від катастрофи". Галлоуей запропонував дати Путіну Нобелівську премію миру і наполегливо вимагав від принца Чарльза, щоби той вибачився за порівняння кремлівського керманича з Гітлером.

№2. Колишній посол Великої Британії у РФ Сер Ентоні Рассел БРЕНТОН (Sir Anthony Russell BRENTON)

Британський аристократ, який не приховує проросійських поглядів. Йому 68 років. Публікується у виданнях "The Times", "The Telegraph", "The Guardian". Звідти його заяви та статті методом copy-paste беруть собі російські ЗМІ. 

З 1994 року до 1998-го був радником з економічних та наукових справ у Посольстві Великої Британії у Москві. В 2004 році повернувся до Росії у якості посла Великої Британії у РФ.

№3. Депутат Палати громад Парламенту Великої Британії від Консервативної партії Едвард Джуліан Егертон ЛЕЙГ (Edward Julian Egerton LEIGH).

Едвардові також 68 років. Він є членом Європейської Демократичниї Групи (European Democrat Group) в ПАРЄ. Асамблея дуже зручний майданчик, на якому він відкрито підтримує та виправдовує політику Росії щодо України.

№4. Ще один депутат Палати громад Парламенту Великої Британії, Майк ХЕНКОК (Mike HANCOCK)

Літня людина, йому за сімдесят. Майк відкрито підтримує ідеї сепаратизму в Україні. Втім, в Британії він, здебільшого, відомий через скандали з жінками.

№5. Депутат Палати громад Парламенту Великої Британії від Лейбористської партії Ендрю МЮРРЕЙ (Andrew MURRAY) 

Ось свіжа новина про політика: зараз стало відомо, що СБУ заборонила Мюррею в’їзд до України на три роки. Мюррею 60 років. Протягом сорока з них (а саме з 1976 року до 2016-го) Ендрю тримав в кишені партійний квиток члену Комуністичної партії Великої Британії.

Лише у 2016 році приєднався до лейбористів. Зараз вважається наближеним до лідера лейбористів Джеремі Корбіна та входить до складу керівництва найбільшої британської профспілки "Unitе".

Мюррей неодноразово публічно підтримував дії "сепарів" на Сході України. Зокрема, став засновником групи "Солідарність з антифашистським спротивом в Україні" (SARU). Політик ставиться до конфлікту на Сході України як до "війни київського режиму проти людей, які боряться за право самовизначення".

Зламана українськими хакерами переписка Владислава Суркова демонструє, що мюрреївська "Солідарність з антифашистським спротивом в Україні" контактувала з тими самими людьми, з якими працював радник Путіна та "куратор ЛДНР". Додам ще один штрих до портрету політика: він позитивно оцінював Сталіна та підтримував північнокорейський режим.

№6. Голова "Британскої гельсінської групи з прав людини" Марк АЛМОНД (Mark ALMOND)

Історик, директор інституту досліджень кризових ситуацій Оксфордського університету (CRIO, Crisis Research Institute, Oxford). Його публікують "The Guardian", "The Telegraph", "DailyMail", російське англомовне видання "Oriental Review", видання російської організації з цікавою, красномовною назвою "Фонд стратегической культуры". Час від часу дає антиукраїнські коментарі "RT".

№7. Секретар "Партії соціалістичної рівності" Великої Британії Кріс МАРСДЕН (Chris MARSDEN).

Матеріали Кріса з антиукраїнським змістом публікуються на сайтах "Міжнародного комітету Четвертого Інтернаціоналу" (www.wsws.org) та канадського "Центру з дослідження глобалізації".

№8. Лідер "Партії незалежності Сполученого Королівства" Найджел ФАРАДЖ (Nigel FARAGE).

За словами Фараджа, він з повагою ставиться до Путіна як до сильного політика з лідерськими якостями. Йдеться, я так розумію, про війну в Сирії. Але не забув Найджел і про Україну. Він у 2015 році закликав громадян Нідерландів на референдумі проголосувати проти ратифікації Угоди про асоціацію між ЄС та нашою країною.

№9. Лідер "Британської Національної партії" та депутат Європарламенту Ніколас Джон ГРІФФІН (Nicholas John GRIFFIN)

Випускник Кембріджського університету за фахом "історія і право". Зі студентських років цікавився ідеями італійського неофашиста Роберто ФІОРІ, який у 1980 році, уникаючи кримінальної відповідальності на своїй батьківщині, емігрував до Великої Британії.

У 2004 році журналісти служби "Бі-Бі-Сі" оприлюднили документальний фільм про діяльність "Британської Національної партії". Цей фільм став підставою для проведення кримінального розслідування проти Ніка Гріффіна після звинувачення у розпалюванні расової ненависті. У грудні 2014 року Гріффін був арештований британською поліцією, однак під час подальшого розслідування він був виправданий за окремими пунктами звинувачення, за рештою пунктів його провина так і не була доведена.

У цьому спискові дійсно впливові особистості. Є депутати парламенту, є письменники, є Нобелівські лауреати, є діячі профспілкового руху. Є вчені. Є дипломати. Є журналісти, чиї імена в усіх на вустах у Британії

Під керівництвом Гріффіна Британська Національна партія (БНП) отримала два місця в Європарламенті. Він не підтримав резолюцію Європейського парламенту "Тиск Росії на країни Східного партнерства, зокрема, дестабілізація Східної України". Його антиукраїнські заяви, бува, цитують російські ЗМІ.

№10. Річард БРЕННЕР (Richard BRENNER), член організацій "Влада робочих" (Workers Power) та "Солідарність з антифашистським опором в Україні" (Solidarity with the Anti-Fascist Resistance in Ukraine, або SARU)

Я вже згадував SARU вище, коли писав про Ендрю МЮРРЕЯ. 

Бреннер координує кампанії на підтримку "Новоросії" у Великій Британії. Брав  участь у конференції "Світова криза і протистояння в Україні", яка проводилась у Ялті в готелі "Ялта" 7 липня 2014 року під егідою кількох "філіалів" російських спецлужб (Центр координації та підтримки "Нова Русь", Інститут глобалізації і соціальних рухів, Фонд "Основа").

№11. Кеннет Роберт ЛІВІНГСТОН (Kenneth Robert LIVINGSTONE), колишній мер Лондона

Кеннетові 73 роки. Вісім з них, якщо бути точними, саме з 4 травня 2000 року до 4 травня 2008 року, працював на посаді мера Лондона. Неодноразово робив антиукраїнські заяви. Ось цитата: "Крим ніколи не був частиною України, лише 50 років назад він відійшов до України в результаті рішення М.Хрущова, який там довго жив і працював. Але про це ніхто не розказує, всі лише розписують Росію як загрозу".

№12. Шеймас МІЛН (Seumas MILNE), журналіст та член редакції газети "The Guardian"

Шеймас популярний британський журналіст і письменник. Його книга "Внутрішній ворог. Таємна війна проти шахтарів" тричі видавалася в Британії — у 1994, 1995 та 2004 роках. Критикує "війну з тероризмом" та військові операції в Афганістані та Іраку. Виступає проти порівняння комунізму та нацизму.

З жовтня 2015 року Шеймас на посаді виконавчого директора Лейбористської партії Великої Британії з питань стратегії та комунікацій  (Executive Director of Strategy and Communications). Його статті в газеті "The Guardian" схвалюють дії Росії: "Демонізація Росії — це шлях до війни", "НАТО не зміцнює мир, а загрожує йому", "На грань війни Україну штовхнула не Росія".

Не можу не згадати цього лисого хлопця. Ставлю його під №13.  Грем Уільям ФІЛЛІПС (Graham William PHILLIPS), типу незалежний журналіст

Народився 26 січня 1979 року, в Ноттінгемі. До березня 2015 року працював на російських державних телеканалах "RT" та "Звєзда". Найтолерантніше кліше, яке Грем використовував щодо України під час перебування у "сепарів", це "київська хунта" та "фашисти". Досі користується популярністю серед бойовиків Донбабве і Луганди. Втім, дотепер так і не навчився пристойно говорити російською. Співпрацює з американським блогером Патріком ЛАНКАСТЕРОМ. Нагадаю, що 25 липня 2014 року СБ України ухвалило рішення про депортацію Грема ФІЛЛІПСА.

№14. І знову "The Guardian". Джонатан СТІЛ (Jonathan STEELE), заступник редактора відділу міжнародної інформації газети "The Guardian"

Стіл з 1988 року до 1994 року працював керівником московського бюро "The Guardian". Мій колега відвідав чимало "гарячих точок". Афганістан, країни Африки тощо. Часто пише про Росію. "Межі радянської могутності", "Вічна Росія: Єльцин, Горбачов та марево демократії", "Андропов при владі: від комсомола до Кремля", — ось назви книг, які він видав на батьківщині. 

Основний меседж його статей: ведення агресивної політики елітою Росії є її вимушеною реакцією на не менш агресивну політику Заходу по відношенню до Росії.

15. Джон ПІЛДЖЕР (John PILGER), кінорежисер, сценарист і журналіст 

Він, на мою думку, є "важкою артилерією" інформвійни проти України. Насамперед, через свою популярність, бездоганну репутацію та довгий список всіляких нагород.

Один з найстарших британських репортерів. І один з найвідоміших. Йому скоро вісімдесят. Народився в Австралії, переїхав до Британії. Двічі отримував звання "найкращий журналіст року Великої Британії". Став зіркою журналістики після репортажів з "гарячих точок" світу — В’єтнаму, Камбоджі, Нікарагуа, Східного Тимору, Єгипту, Індії, Бангладеш. Зняв десятки документальних фільмів, звертаючи увагу на факти, які відмовлялися бачити провідні ЗМІ. Через ексклюзивні матеріали заробив собі репутацію "голосу правди". 

Джон Пілджер — отримав Нобелівську премію з літератури, а також премію Кафки, Піранделло, Шекспіра, театральну премію імені Лоуренса Олів’є, французький приз "Мольєр". В нього ордени Британської імперії, Кавалерів Честі, Почесного Легіону. Пілджер — почесний доктор наук декількох університетів Великої Британії (Стафорширдського, Дублінського) та більше десятка інших європейських університетів.

У своїй програмній статті "В Україні нас вперто втягують у війну" ("The Guardian" 2014 рік) він критикував політику США, називаючи їх основною діючою силою, яка "штовхає світ до чергової світової війни". І тут, — увага, — Джон звинувачує Сполучені Штати в тому, що, мовляв, це вони організували в Києві переворот проти уряду Януковича. Нову владу в Україні, яку підтримує Захід, Пілджер називає "фашистською" та звинувачує НАТО у намаганнях зробити з України буферну зону на кордоні з Росією.

№16. Ще один письменник та журналіст. Ніл КЛАРК (Neil CLARK)

Кларк публікувався у багатьох газетах і часописах, в тому числі "The Guardian", "Morning Star" (газета британської компартії), "Daily і Sunday Express", "Mail on Sunday", "Daily Mail", "Daily Telegraph", "New Statesman", "The Spectator", "The Week", "The American Conservative". Він регулярно веде передачі на "BBC TV" та "BBC радіо", виходить на іранському каналі "Press TV", а також працює на російських "RT" та "Голос Росії". 

В його роботі чітко прослідковується проросійська позиція. Наприклад, в одній з радіопередач у 2014 році Ніл Кларк заявив: "Блок НАТО сам винуватий в тому, що спровокував війну в Україні. Для прикладу можна уявити таку ситуацію — якби у 70-ті чи 80-ті роки Канада вирішила приєднатися до країн Варшавського договору, то якою б на вашу думку була б реакція США?" Схоже на маніпуляцію, чи не так?  

А ось які російькі засоби масової інформації мають власні структури в Британії. 

Англомовні телевізійні канали:

• "Channel One"

Керівник представництва: Дмітрій СОШИН.

• "Rossiya Channel"

Керівники представництва:  Александр ХАБАРОВ та Анна ЄЛІСЄЄВА.

• "REN TV Channel"

Головний кореспондент: Анна ЄЛІСЄЄВА.

• "NTV Channel"

Кореспондент: Ліза ГЕРЗОН.

• "RT"

Керівник представництва: Ніколай БОДАШИХІН.

• "RTVI"

Репортер: Владімір ЕДЕМСКІЙ.

• "Russian-British International TV Portal Russian Hour"

Продюсер: Александр КОРОБКО.

• "TVC"

Кореспондент: Ігор УЛАНОВ.

В Британії працюють російські англомовні інформагентства:

• "ITAR-TASS"

Керівник представництва: Ілья ДМІТРАЧЬОВ

• "RIA-NOVOSTI"

Керівник представництва: Денис ВОРОШИЛОВ

• "INTERFAX"

Головний репортер: Антон ЛЕВАХОВ

Та англомовні газети:

• "Ogoniok";

• "Moskovsky Komsomolec";

• "Komsomolskaya Pravda";

• "Russia Beyond the Headlines";

• "Kommersant UK";

• "The New Times".

Також, на території Великої Британії діють й російськомовні засоби масової інформації:

• "Русская мысль";

• "Лондонский курьер";

• "Англия";

• "Пульс UK";

• "Вести Британии";

• "Profile Russia";

• "Бизнесс курьер";

• "RussianUK Magazine";

• "Book Industry Magazine";

• "Russian Maecenas";

• "Moskovsky Komsomolec — London (MK-London)";

• "Rutage Magazine";

• "Russian Gap".

Є навіть російськомовні радіостанції. Наприклад, "Matryoshka Radio London".

В інтересах російських замовників (наближених до Кремля) працюють й впливові британські PR-агентства, зокрема, "GPlus" та "Kreab". Компанія "GPlus" у 2006 році під час проведення саміту "Великої вісімки" надавала послуги з підтримки РФ. А у 2007 році "GPlus" підписала документ з компанією "Газпром" про надання для російської сторони аналітичних документів, відпрацьованих на підставі аналізу світових ЗМІ.

Також "GPlus" надавала сприяння уряду РФ у проведенні інформаційно-пропагандистської роботи на користь Росії у світовому інформаційному просторі. Крім цього, підрозділи "GPlus" надають консультативну допомогу російським олігархам, в першу чергу, персонажам з близького оточення президента РФ. У 2007 році контракт з подібними умовами був підписаний між компаніями "Газпром" та "Kreab", яка в той час називалася "Gavin Anderson &  Co".

А ще в Британії є довгий ланцюг російських або проросійських клубів, культурних товариств, асоціацій, кожна ланка якого є зручним майданчиком для транслювання ключової ідеї геополітики Кремля — "Україна це зона наших, а не ваших інтересів, залиште її нам, і ми залишимо в спокої вас".

Чим ми спроможні воювати в світовому інформпросторі? Що ми можемо протиставити російській навалі в англомовному ефірі? Поки що — лише мантру про те, що цінності важливіші за гроші.  

Втім, не варто здаватися. Бо від перемоги на зовнішньому інформаційному фронті залежить виживання країни. Переконаний, що в нас є і творчі, й матеріальні резерви. І саме для того, щоби мотивувати державні установи віднайти ці резерви, й написані ці рядки. Я починав цю статтю з очевидного факту: проросійська публіка в Британії гуртується навколо російських медіа, які працюють на островах. Думаю, державі варто розглянути створення якісного українського англомовного телеканалу або агентства. І не в Києві, а в Британії. Звісно, це не просто великі гроші, а дуже великі. Та це могло б стати інвестицією в майбутнє. В нашу довгоочікувану перемогу в інформаційному просторі.  

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!