Англія – Україна – 1:1. Оптимістична трагедія

Якби хтось перед грою авторитетно (чи не дуже) заявляв, що наша молода й голодна до перемог, та все ж не надто досвідчена команда зіграє внічию на "Уемблі" з самими англійцями, такий підсумок багато хто вважав би для України оптимальним. Проте після гри, яка завершилась колись бажаною нічиєю, залишилось вкупі з позитивними емоціями ще й розчарування. Адже могли виграти. Ще й як могли.

АНГЛІЯ - УКРАЇНА - 1:1. Хронологія матчу

Причому перемогу заслуговували не тільки завдяки красеню Коноплянці (як і за його забитий м'яч, так і за його подальші дії), а й завдяки грі української команди. До перемоги залишалося простягти руку. Кілька хвилин. І Україна б змогла насолодитися помстою за ту злощасну незаслужену поразку на домашньому Євро.

АНГЛІЯ - УКРАЇНА - 1:1. Статистика + відео

Однак Фортуна, яка весь матч була відверто на нашому боці, в самий непідходящий момент вирішила віддати належне й англійцям. Так, команда Ходжсона також, за великим рахунком, заслуговувала ліпшої долі. Якщо бути до кінця відвертими, поразки господарі не заслужили. Проте й українська команда заслуговувала на щось більше, аніж нічия. В підсумку англійці знову виявилися спритнішими за нас. Тоді, на чемпіонаті Європи, вони за рівної гри зуміли святкувати перемогу. Нині ж, коли земля почала втікати з під їхніх ніг, вірнопіддані королеви також зуміли досягти прийнятного результату. Так що з цієї позиції все-таки Англія щось здобула, а ми щось втратили.

Зате з позицій суто турнірних Україна отримала чудовий шанс на вдалу відбірну кампанію. Вже зараз, фактично за два роки до фінальної частини чемпіонату світу, обриси бразильського узбережжя проявляються чітко й наполегливо. Знаю, що поспішаю попереду паротяга. Але ж дійсно зроблено дуже чимало – у лігві головного ворога вдалося досягти прийнятного результату. Залишається тепер досягати успішного результату і в матчах із рештою претендентів на поїздку до Бразилії. І як тут не провести паралелі між нинішнім відбором і кваліфікацією до чемпіонату світу 2006 року, коли також на виїзді проти чи не найголовнішого на той час суперника було здобуто нічию. До речі, також 1:1.

Певен, що після такої високої планки тепер у нашого тренерського штабу просто не залишиться простору для відмазок на кшталт "суперник переважає нас в досвіді" чи ще щось подібного штибу. Англії не програли на виїзді, Англії не поступилися в повітрі, Англію місцями перегравали. Так що тепер дороги назад немає. Сама історія нам вказує шлях. Гріх цим не скористатися.

Хоча, в той же час, Блохіну доведеться добряче постаратися, аби й на наступні матчі як слід налаштувати своїх підопічних. Головний лейтмотив Олега Володимировича щодо виїзду в Лондон – "ми не боїмося Англії". Блохін довів, що слово тримати вміє. Україна не злякалася Англії. Більше того, це Англія побоювалася наших хлопців. А гол Коноплянки, як здалося, взагалі ввів їх в ступор. Манірні острів'яни ще могли віддавати нам належне, ще могли вважати нас за гідного опонента, проте вони аж ніяк не сподівалися, що приїжджі футболісти, яких їхній язик не повернеться назвати справжніми доками, відчубучать їм Шекспіра. В оригіналі. Певна річ, футбольного.

Але тепер час інших пісень. Інших мотивів. І інших гасел. Ми довели, що нікого не боїмося. Ми наглядно показали, що на м'яких подушках справді не в'їдеш в вічність. І що на будь-яку косу знайдеться камінь. Тепер, за логікою сюжету, треба кидати в народ інше гасло – "ми готові до перемог".

Підозрюю, що обережний Блохін на такий крок жодним чином не піде. Не тільки тому, що по-футбольному забобонний, а й тому, щоб не відлякати удачу чи не прищепити підопічним манію величі. Але принагідно головний тренер має усвідомлювати, що здобутим на "Уемблі" позитивним результатом він в одночасся підняв рівень амбіцій і претензій не лише своїх гравців, а й своїх уболівальників. До нас апетит також прийшов під час їжі.

Якщо ж абстрагуватися від глобального і зосередитись на локальному, тобто конкретному поєдинку, точніше, на підставі чого гостям вдалося досягти бажаного, можна констатувати, що вірогідній майстерності та класовості опонента були протиставлені реальніші поняття – завзяття та бажання. А ще – швидкість. Як колективна, так і індивідуальна. В цьому показнику ми також, як мінімум, не поступалися. Як і в умінні витискувати суперника подалі від своєї карної зони. Зіграла ставка Блохіна й на трьох опорників – Лемпард і Джеррард опинилися явно не в своїй тарілці. А от у чому ми моментами поступалися, так це в грі на флангах. Джонсон і компанія задавали нам перцю.

Можна, безсумнівно, говорити й про те, що часом наші центральні оборонці поступалися своїм візаві, що на нашому боці довгенько були й Фортуна, й арбітр, але підсумкових вражень від лондонського візиту ці штрихи притлумити не в змозі. Попри певні погрішності й дрібні негаразди, на тлі іменитого суперника Україна не загубилась, не розчинилась і не змарніла. Навпаки, знайшла себе, свій шанс, свою гру.

Така національна збірна не може не подобатись. Вона заслужила на оплески та компліменти.

Однак зроблено тільки перший крок.

Чекаємо на успішне продовження. Лише так.

На інше ми вже не згодні.

Олександр Солнцев