Україна – Норвегія – 2:0. Тренування без підвищеної відповідальності

Хоча назвати так патетично те, що відбувалося в Севільї, також складно. Радше – фарс. Порожні трибуни, порожні емоції. Суперники – теж цього штибу: один ще не може, інший уже не вміє. Перед грою думалося, що як би естетично звучало – Україна розпочинає – і виграє. Після гри настійливо лізе в голову - невже оце ось непорозуміння дійсно можна називати генеральною репетицією нашої головної команди перед головним матчем відбору – проти Польщі?

УКРАЇНА - НОРВЕГІЯ - 2:0. СТАТИСТИКА + ОГЛЯД МАТЧУ

Але нічого не поробиш, іншої "генеральної репетиції" в української збірної  вже не буде. Та й проблема, за великим рахунком, не стільки в українцях, скільки в їхніх суперниках. Відтак маємо тішитися тим, що є.

Незважаючи на те, що новий головний тренер синьо-жовтої команди Михайло Фоменко відомий передусім як закостенілий консерватор, у цьому матчі він вдався (вимушено чи ні – то вже інша справа) до експериментів. Квартет оборонців, який вийшов у складі України на цю гру, назвати можна не стільки експериментальним, скільки випадковим. Чомусь здається, що в подібному поєднанні – Федецький – Хачериді – Мандзюк – Шевчук – ми навряд чи ще побачимо захисну ланку нашої головної команди країни. Надто вже непоєднувані ці виконавці. До того ж, назвати Мандзюка номінальним центрбеком язик не повертається. А в другому таймі Фоменко так видозмінив оборону, що вона стала схожою на вінегрет. Хоча, відверто кажучи, нехай уже ліпше грає на не зовсім звичному для себе місці Мандзюк, аніж чекати на "одужання" постійно "хворого" Ракицького, котрий стабільно, із завзяттям справжнього донеччанина, проситься в лазарет акурат перед матчем збірної, зате одразу ж чудесним чином зцілюється перед матчами рідного клубу...

Достоту незвичною виявилася і середня ланка української збірної. Два цілковиті "стовпи" півзахисту – себто яскраво виражені хвилерізи  – Тимощук та Гармаш, плюс на флангах відносний новачок Морозюк і двоє традиційних, постійних гравців основи – Ярмоленко та Ротань. Ну, не знаю... Це схоже, як мінімум, на смаківщину. Хоча за бажання таке рішення Михайла Івановича можна назвати "надав шанс".

Ну і, чи не найбільш прогнозований хід від новоспеченого керманича української команди – схема гри з одним нападником. Пригадується, в своїй післядинамівській епопеї Фоменко робив ставку саме на таку модель гри – з єдиним номінальним форвардом. Так було свого часу в ЦСКА, так було в "Металісті", схожа ситуація спостерігалася і в запорізькому "Металурзі" та "Таврії". Так що нічого нового в тактичному малюнку Фоменко не продемонстрував. Було б дивно, якби сталося навпаки.

УКРАЇНА - НОРВЕГІЯ - 2:0. ФОТОРЕПОРТАЖ

А от щодо кандидатури цього "єдиного" можна дискутувати. Особисто мені здається, що Зозуля відверто губиться на полі, коли перебуває в такій ролі в збірній. "Дніпро" – то зовсім інша справа. Там Романа органічно доповнюють бразильці. Таких бразильців у складі нашої команди немає. Хоча коли з'явився Коноплянка в другому таймі – Зозуля відчув полегшення. Не те, щоб полетів, але крила розпустив точно.

Але, повторюся, то лише моя власна думка. Вона може мати як право на існування, так і на доцільність, проте достукатися нею до Фоменка – все одно, що толерантно натякати Президентові країни про помилування колишнього прем'єр-міністра.

З урахуванням усієї купи проблем – зі складом, з тренером, із, врешті-решт, поєднуванням цього складу і цього тренера, а також якщо ще згадати, що в лютому ми традиційно в футбол не граємо (а якщо і граємо, то не дуже переконливо) – очікувати на власне гру у нашому виконанні не доводилося. У кращому випадку – на бажання й намагання. До речі, для такого висновку не варто бути провидцем. Навряд чи доречно очікувати від колективу, який уперше за кілька місяців зібрався разом, до того ж із новим тренером, видовища і натхнення. Тому щодо високих матерій та суто змагальних категорій не будемо надто прискіпливими й педантичними. Гри в повному чи прямому розумінні цього поняття у нашому виконанні було замало. Занадто ще "сирі" футболісти, надто ще не готові функціонально. Та й проблеми із взаєморозумінням товаришів у жовтих футболках видно, наче одиноких уболівальників у разюче порожній чаші севільського стадіону.

Зате – о диво – з'явився результат. Ось так одразу, суто візуально, й не скажеш, звідки він взявся. І хто (чи що) стало цьому запорукою. Моментів нібито особливих і не створили, ударів у площину воріт, які б запам'яталися, також не завдали. Проте тихою сапою пішли на перерву, маючи перевагу в два м'ячі. А в другому таймі, все так же експериментуючи (зі складом, звичайно), спокійно дотягли до фінішу. Натомість норвежці абсолютно нічим не вразили. Це однозначно. Навіть так – однозначно розчарували. Але то їхній клопіт. Вочевидь, маємо говорити про те, що навіть в далеко не найкращому функціональному стані українці виявилися "готовішими" за своїх нинішніх опонентів. Трішки швидші, трішки технічніші, трішки удачливіші. Скрізь по краплі – і отримаємо результат. Як курка, що наїдається кількома зернятами.

Чи варто в такій ситуації вбачати ефект тренерської руки? Питання і просте, і складне  водночас. Просте хоча б тому, що будь-яка  перемога – то і тренера звитяга, не лише команди. Тим більше – в  даному контексті, коли так і напрошуються всілякі штампи на кшталт "новий тренер зумів налаштувати", "спрацював ефект оновлення" і таке інше. За великим рахунком, усі ці стандартні фрази будуть доречними.

У той же час, складність питання в тому, що здобута перемога вартує не більше, аніж касовий збір за квитки на цю зустріч. З тим же успіхом можна було провести контрольний матч між умовним першим складом нашої команди і умовним другим. Або – проти молодіжної збірної. У будь-якому випадку, такі опоненти навряд чи були б гіршими за норвежців. Навіть отримавши чисельну перевагу (за фол останньої надії у виконанні Мандзюка), сини фіордів продовжувати тягнути монотонну гумку гри. Не достукався до них і іспанський суддя, який наприкінці зустрічі призначив сумнівний пенальті – П'ятов без проблем упорався із пострілом з позначки.

Відтак, здається, зайве оспівувати цю перемогу не потрібно. Зібралися разом, разом потренувалися, не помітивши норвежців, зробили перший млинець Фоменка не глевким – і добре.

Про цю гру можемо спокійнісінько забути до 22 березня. Приміром, як про надокучливий лютий. Про нового головного тренера збірної і нову з точки зору якості (хотілося б вірити) збірну поговоримо детальніше після матчу у Варшаві. Ось там, у польській столиці, буде перший справжній іспит.

А сьогодні – то так, тренування з підвищеною відповідальністю. Ба, навіть без підвищеної відповідальності…

Олександр Солнцев