Право жінки на пилюку

Серед багатьох інших шоу на нашому ТБ є така собі "бабська" програма (хоча насправді вона має шанси привнести дещо нове в свідомість і чоловіків) – "Міняю жінку". Для незацікавлених у візуальних пропозиціях "ящика" коротко обрисую задум шоу: жінки, котрим або нічим зайнятися, або їм остобісіли діти, чоловік, робота й подруги, або просто схотілося пригод, надсилають на заявлену адресу анкети з проханням взяти участь у передачі. І от одного дня обрана дама сідає у автобус і їде світ за очі, до іншого міста (а часом і до іншої країни), аби на тиждень стати – на пробу – чиєюсь мамою і дружиною, в той час коли у її власну оселю на згаданий тиждень приїздить її колега – аби господарювати на новому обійсті.

Я це зазвичай не дивлюся, бо належу до кола "ТБ-хейтерів". Плюс, як на мене, рейтинг передачі зріс би в рази, якби крім прибирання і готування чужим жінкам було б дозволено ще й сексом з новими чоловіками займатися. Мовчу вже про враження самих жінок від такого шоу. Але продюсери чогось відверто протупили і такої насолоди нікому не подарували, обмеживши нашу потребу в розвагах одним лише побутом. Так от, до чого це я веду. Все ж кілька разів довелося мені переглянути це шоу. І от на що я звернула увагу. Всі жінки, заледве переступивши поріг незнайомої хати, в котрій вони повинні будуть мешкати, одразу кидалися ледь не з лупою повзати по підлозі і заглядати у шафи, возькати пальцями по поверхнях, морщити носа і промовляти незмінне: "Боже, як тут брудно!" Я, приходячи на чиєсь обійстя, мабуть, звернула б увагу на те, чим живуть господарі, чи є у них хатні тварини, чи мають діти окрему кімнату, скільки у них взагалі кімнат і де я наступний тиждень спатиму. Які книжки у них стоять у шафах і чи взагалі є у цьому домі книжки, а чи тільки "плазма" на півстіни і домашній кінотеатр. Дамочки ж кидалися на пошуки пилу, жиру, старих засохлих макаронів в холодильнику, так немов би приїхали не у квартиру в якості господинь, а в підпільний цех самогоноваріння в якості ревізора з санепідемстанції.

І я замислилась. Враховуючи те, що більшість українських родин не живуть світським життям, коли хазяїни майже не бувають вдома, тому й нагадити там не встигають, виходить, що жінка весь свій час повинна витрачати на те, аби квартира блищала від чистоти. А це складно, тому що більшість чоловіків, у свою чергу, до прибирання вдаються рідко. У моєї знайомої є чоловік, гасло якого: "Я заробляю сімейний бюджет, і твоїм завданням є підтримувати хату і дітей в чистоті, і чхав я, працюєш ти чи не працюєш". І, приходячи додому після робочого дня, цей тип не лінується відсувати дивани, перевіряючи, чи є під ними бруд і пил. І якщо, боже збав, пил там є, у хаті назріває скандал. Але хто, зрештою, кому слугує: квартира мені, чи я – квартирі?

Чи правильним є те, що, приповзши з роботи, поробивши першочергову хатню працю, припильнувавши дітей, приготувавши чоловікові вечерю та попрасувавши, я вимушена ставати перед вибором: завалитись в крісло до комп'ютера чи з книжкою на канапу, а чи вимити підлогу? Пропилососити і повитирати пилюку? Вичистити плиту? Всі знають, що мій дім – моя фортеця. Але чи повинен при цьому дім бути музеєм? Скажімо, якщо я не страждаю від патологічної потреби за чистотою, то мені б не мало заважати те, що у ванні періодично з'являються іржаві патьоки, а на балконі вже сто років тому облущилась стеля. Звісно, усі люблять, коли скрізь охайно. Але...

Чи можете ви похвалитись тим, що у вас вдома ніколи немає пилюки на стелажах? Що у вас завжди вимиті вікна? Завжди ідеально вичищений килим? Що кухонна плита, котрою ви користуєтесь щодня, вишкрябана до рівня її аналогу в супермаркеті? Що у шафах кожна шкарпетка знає своє місце? Скажу чесно – я не можу цим похвалитися. І навіть не знаю, чи варто хвалитися чимось таким. Бо, в той час як моя подруга, замість зайнятись собою, сходити кудись із друзями, почитати, взагалі побачити щось ще крім хати і дитини, вкотре тріпає килимки і миє холодильник, можна відвідати книгарню, концерт, плести макраме, вишивати хрестиком, врешті-решт, працювати на улюбленій роботі. До того ж залучення чоловіка до "приємностей" існування домогосподарки – хоча б частково – я вважаю справою досить очевидною. Адже він мешкає у квартирі так само, як ви. Так само їсть з посуду, котрий потім миєте ви, розкидає свої речі, зоставляє брудні чашки у кімнаті, трусить болотом з черевиків у передпокої. То чому ж тоді хатні справи – це справи тільки ваші, а його – ні?

Часто бажання господинь довести чистоту в домі до стерильного стану обумовлене тривіальним страхом перед поголосом, після того як сусідка баба Зіна якось зайшла позичити цибулину, а тоді рознесла на всю околицю, що ви нехлюя, що ви не миєте загальний коридор, або що у вас досі не закінчений ремонт. Що ж, якщо ви, доросла жінка, досі живете у страху перед плітками і бабою Зіною – це проблеми не її, а ваші. Якщо ви дозволяєте базувати власні уявлення про "гарну" чи "погану" господиню тільки на не дуже переконливому фундаменті з помитих чи не помитих вчасно баняків, – швидше заповнюйте анкету, їдьте на "Міняю жінку" і тіштеся, що у когось вдома гірше, ніж у вас. А от я, якщо у мене буде вибір – піти з коханим на каву чи випрати лахи – виберу перше. Бо життя надто коротке, аби витрачати його на шкарпетки і тарілки, котрі – навіть вилизані до блиску – ніколи не скажуть вам дякую.