The New York Times опублікувала план Путіна з розділу Сирії

Скориставшись паралічем американської політики в Сирії, несподівана ескалація військової діяльності Росії в цій країні прагне змінити порядок стратегічного ландшафту на Близькому Сході.

Про це пише Хуссейн Ібиш у статті під назвою "План Путіна з розділу Сирії", опублікованій на сайті газети The New York Times.

Схоже, мало хто розуміє в повному обсязі, що намагається зробити російський президент Володимир Путін. Це почасти тому, що, в теорії, це повинно бути за межами можливостей Росії. Але Путін вміло відчуває можливість принаймні відновити роль Росії на Близькому Сході, яку вона втратила в 1970-х роках.

Втручання Росії передбачає вирішення конфлікту шляхом де-факто розділу Сирії. Агентство Reuters повідомляє, що місяць тому Іран запропонував спільний наступ, який у даний час у стадії реалізації, щоб зберегти диктатуру президента Башара аль-Асада від неминучого краху.

Російська вогнева міць спрямована на зміцнення західної частини залишків Сирійської держави, які контролюються Асадом - зокрема, повітряні та військово-морські бази в Латакії і Тартусі. І крім набігів у північних гарячих точках, таких як Алеппо, іранські сили і Хезболла в основному зосереджуються на нижній половині цієї смуги, що проходить від ліванського кордону через Каламун до Дамаска, а звідти в портові міста і прибережну центральну частину алавітів, сирійської шиїтської секти, лояльної Асаду.

Незважаючи на всі розмови про боротьбу з "Ісламською державою", реальна мета Росії полягає в тому, щоб відкинути повстанські групи і закріпити цю карликову державу. Враховуючи те, що союзники Асада готові зробити, щоб врятувати цю "Маленьку Сирію" - порівняно з обмеженим втручанням, яке розглядали міжнародні противники Путіна – це, ймовірно, досяжна мета.

Такий поділ Сирії залишить інші частини країни в руках націоналістів і ісламістських повстанців, курдські райони на півночі, можливо, деякі дрібні анклави і, найзловісніше, "халіфат" "Ісламської держави" на півночі і сході. Незважаючи на кремлівську пропаганду, "Ісламська держава" вже серед найбільших переможців завдяки російській інтервенції.

В кінці минулого тижня, наприклад, група скористалася російськими авіаударами, близько 90 відсотків яких, як повідомляється, були націлені на інші групи повстанців, і захопила кілька сіл в околицях Алеппо. Бойовики також убили деяких з найбільш старших командирів Ірану в Сирії, в тому числі генерала Хоссейна Хамедани. Як здається сирійцям і світу в цілому, ці досягнення реалізують мету Асада – вибір між ним і джихадистами.

Невисловлене, але однозначне повідомлення Росії в тому, що Москва намагається діяти одним – і, можливо, єдиним способом припинення конфлікту шляхом сегрегації Сирії в ліванському стилі на зони під контролем ворогуючих ополченців. На постійну стурбованість Вашингтона в будь близькосхідної заплутаній ситуації, "Скажи мені, як це закінчиться", Москва відповідає: Сирійський конфлікт буде вирішено на умовах Росії, навіть якщо Асад виявиться необов'язковим для Кремля в довгостроковій перспективі.

Російські солдати, яких "немає у Сирії", масово постять фотографії звідти (5 фото)

Між тим, бажання адміністрації Обами бачити закінчення конфлікту, фактично не роблячи нічого самому, означає, що, як недавно припустило агентство Bloomberg, є група старших американських чиновників, готових погодитися з російським планом. Врешті-решт, власна політика Америки в Сирії стрімко перетворюється з трагедії в фарс. Останнім фіаско було скасування військової програми вартістю $ 500 млн з підготовки повстанців, результатом якої стала жменька бійців.

Так що, якщо у Москви є політика, а у Вашингтона немає, чому б просто не підтримати її?

Крім того, що абсурдно сподіватися, ніби підхід Путіна принесе користь американським інтересам, поступки російській політиці в дійсності спричинять за собою відмову від боротьби проти "Ісламської держави" в Сирії. І бойовикам не можна ефективно протистояти тільки в Іраку. Так що ця остаточна, безславна капітуляція дійсно буде означати те, що не тільки Асад (або інший призначений росіянами наступник) буде загрожувати сирійцям в осяжному майбутньому, але також і "Ісламська держава".

ґне дивно, що генерал Джон Р. Аллен, представник Америки в міжнародній коаліції проти "Ісламської держави", нещодавно оголосив про свою відставку. Бути відповідальним за фарс досить погано; ніхто не може прийняти те, що потрібно очолити шахрайство.

Ще гірше, якщо дивитися через більш широкі регіональні рамки, американські поступки цієї російської ініціативи, в кінцевому рахунку, будуть означати згоду на велику реорганізацію стратегічного порядку на Близькому Сході. Москва явно намагається завершити створення потужного альянсу з Іраном, Іраком, Хезболлою, "Маленької Сирією" та іншими. Для забезпечення цього нового договору, Росія готова ризикувати не тільки протистоянням із Заходом, але і її недавно покращеними відносинами з іншими регіональними державами, такими як Туреччина і Саудівська Аравія.

Немає ніяких підстав, щоб Вашингтон погодився на що-небудь з цього. Росія явно менш сильна у військовому, економічному і дипломатичному плані, ніж Сполучені Штати. Але це вже не питання можливостей; це стало питанням волі. На папері, Росія не в тому становищі, щоб втручатися і розпоряджатися на Близькому Сході. Але після втручання в Україні, анексії Криму і невдачі з сирійською хімічною зброєю, Путін правильно розсудив, що його ніхто не зупинятиме.

Путін досить розумний, щоб знати, що він вже на межі, зіткнувся з потенційними трясинами і має корінні відмінності з потенційними союзниками, як Іран. Таким чином, в будь-який момент, він буде готовий надати успіхи і піти на угоду з американцями – вже з вигідної позиції.

Залишається питання: Як далеко йому дозволять зайти? На даний момент, вражаючийа відповідь, схоже, до кінця.