Як Росія стала мішенню №1 для джихадистів - Politico

Вибух бомби у понеділок у Санкт-Петербурзі може бути лише початком нової терористичної хвилі.

Про це пише Колін Кларк у статті "Як Росія стала мішенню №1 для джихадистів", опублікованій на сайті видання Politico.

Ще занадто рано говорити про те, хто несе відповідальність за вибухи в метро Санкт-Петербурга. Але ніхто не здивується, якщо винними виявляться міжнародні терористи. Росія швидко замінює США на позиції ворога №1 для "Аль-Каїди", "ІД" та інших сунітських джихадистських угруповань, якими рухає насильницька і пуританська салафітська ідеологія.

Ця зміна пов'язана з нещодавніми діями Росії на Близькому Сході, включаючи її втручання в Сирії і її кроки в напрямку інтервенції в Лівії з недавнім розгортанням спецпризначення на авіабазі в Єгипті. Такі дії викликали гнів войовничих сунітів у всьому світі і зробили Росію головною метою джихадистів. І якщо "Ісламської держави халіфат" в Сирії впаде, і іноземні бойовики, з яких, за оцінками, близько 2400 з Росії, спробують повернутися додому і зосередять увагу на Кремлі, ситуація може різко погіршитися.

Терористичні угруповання змінили пріоритети. У відеоролику "ІДІЛ" під назвою "Скоро, дуже скоро кров проллється, як океан" боєць "ІДІЛ" погрожує безпосередньо російському лідерові Володимиру Путіну, посилаючись на втручання країни у Сирії та її зростаючий союз з сирійським диктатором Башаром аль-Асадом, Іраном і ліванським терористичним угрупованням "Хезболла". Він наводить цей приклад як доказ того, що Москва є головним прихильником зростаючої шиїтської осі на всьому Близькому Сході. Сорок інших груп сирійських повстанців погодилися, підкресливши, що "будь-яка окупаційна сила в нашій улюбленій країні стає законною мішенню".

Росія була основною силою, що підтримує режим Асада, який вів криваву шестирічну війну проти антиурядових повстанців, більшість з яких – суніти. Також зміцнюється політичний і військовий альянс між Росією та Іраном, оскільки країни співпрацюють, щоб допомогти Асаду відвоювати у повстанців території. Російські сили спеціального призначення і бойові літаки служили посиленням для бойовиків "Хезболли", які нещодавно розгромили сунітських бойовиків в Пальмірі.

Але співпраця між Росією і шиїтською владою в регіоні має свою ціну. "ІДІЛ" вже оголосили про бажання і здатність завдати удару по російських об'єктах, а їхнє відгалуження на Синайському півострові в Єгипті взяло на себе відповідальність за збиття літака Metrojet після його вильоту з Шарм-Ель-Шейха в Санкт-Петербург у жовтні 2015 року.

Дії Росії на Близькому Сході викликали ворожість джихадистів, але її дії поблизу дому ще більш провокаційні. Крім нової любові Росії до авантюризму в мусульманських країнах, її збройні сили розгорнули драконівську, непостійну кампанію проти різноманітної мережі сунітських бойовиків від Інгушетії і Осетії до Кавказу.

Протягом багатьох років Росія боролася там з різноманітними збройними угрупуваннями, але стан політичного насильства на Кавказі за останні два десятиліття істотно змінився. Первинна ідеологія, якою керувалися бойовики, перетворилася із секулярно-націоналістичної в ісламістську за своїм характером. Ця трансформація означає, що політичне врегулювання шляхом переговорів зараз цікавить бойовиків ще менше, ніж коли б то не було в історії конфлікту. В той же час центр заколоту перемістився з Чечні до Дагестану, "Кавказька провінція ІД" контролює ці дві території, а також Кабардино-Балкарію і Карачай. Пов'язаний з "Аль-Каїдою" "Кавказький емірат" тримає свої території в Черкесії та Ногайському степу.

Російська інтервенція в Сирії тільки прискорила ці зміни в Кавказькому регіоні. Посилюється боротьба за новобранців і ресурси між двома домінуючими джихадистськими формуваннями, що сприяє децентралізації повстанського руху. Оскільки кавказькі джихадисти виїхали на поле битви в Сирії, на усій території Чечні, принаймні, зараз, зменшився рівень насильства, хоча в Дагестані він значно зріс.

Росії знайоме насильство терористів. Джихадисти несуть відповідальність за масштабні напади на російську державу, включаючи утримання заручників у московському кінотеатрі у 2002 році, облогу в школі в Беслані у 2004 році, вибухи у московському метро в 2010 році і вибухи смертників в аеропорту Домодєдово у 2011 році.

І, звичайно ж, є кілька інших важливих факторів, що стали причиною послаблення повстанського руху на периферії Росії, в тому числі, вибіркове націлювання повстанців і їхніх прихильників, а також проникнення і ліквідація повстанських угруповань. За допомогою кампанії цілеспрямованих вбивств російські борці з повстанцями послідовно вбивали високопоставлених військових командирів повстанців, в тому числі Джохара Дудаєва в 1996 році, Зелімхана Ядербієва у 1997 році, Аслана Масхадова у 2005 році, Абдул-Халіма Садулаєва в 2006 році і Доку Умарова в 2013 році.

Під час першої чеченської війни, з 1994 по 1996 рік, російські військові в основному проводили політику випаленої землі, знищуючи все на своєму шляху. З тих пір для типової російської стратегії боротьби з повстанцями на Кавказі характерні "зачистки". Інша тактика включає насильницькі зникнення і застосування колективних покарань, таких як напад на друзів і родичів підозрюваних повстанців.

Авторитарний підхід Росії до боротьби з повстанцями вважається ефективним, якщо не жорстоким. Але жорстокий підхід досить обмежений, це заміна міцної стабільності на безпеку на короткий термін. Росія, схоже, відмовляється навіть намагатися "завоювати серця і уми"; соціальні, політичні та економічні біди повстанців майже не знаходять відгуку, практично гарантуючи, що майбутні покоління бойовиків виберуть для себе джихад.

Незважаючи на наслідки і боротьбу за новобранців і ресурси, між "Кавказьким еміратом" і "Кавказькою провінцією "Ісламської держави", є одне питання, яке могло би об'єднати ці ворогуючі сунітські фракції. Це загальна ненависть до шиїтів і їх головного покровителя – путінської Росії.

Напередодні зимових Олімпійських ігор 2014 року в Сочі російська влада фактично закликала сунітських бойовиків на своїй території вирушати до Сирії, щоб боротися з джихадом. Обґрунтування такого кроку: бойовики поїдуть в Сирію і російські прикордонні війська - або ВПС Росії – не дозволять їм повернутися.

Але ця стратегія навряд чи надійна, оскільки для нанесення шкоди потрібно всього кілька бойовиків, які можуть прослизнути через систему. З цієї причини деякі вчені порівнюють загрозу, що витікає від нинішньої кількості іноземних бойовиків в Сирії, з більш ранньою групою моджахедів, що об'єдналися для боротьби проти СРСР в Афганістані в 1980-х роках.

Росія – країна майстрів шахів, її зовнішня політика, як правило, продумана на 2-3 "ходи вперед". Але активізація її участі у близькосхідному болоті означає, що Москва тепер вибрала сторону в міжрелігійному конфлікті за кордоном, і ця стратегія може призвести до трагедій удома.