Вифлеєм – Дім Хліба, осяяний зіркою Різдва Христового

Вифлеєм – унікальне містечко. Воно ніколи не було великим за розміром або кількістю населення. Його велич – в іншому. Значення Вифлеєму надає релігія. А християни вірять, що сам Бог.

Історія міста почалася дуже давно – у XVII-XVI ст. до Різдва Христового. У Старому Завіті згадки про Вифлеєм сягають книги Буття (на околиці міста знаходиться поховання Рахилі – улюбленої жінки Якова). У Вифлеємі народився та був помазаний на правління цар Давид. Саме тому євангелісти неодноразово називають це поселення "містом Давидовим".

Автентична ж його назва звучить як Бет-Лехем. З івриту це перекладається як Дім Хліба. Християни вбачають у цьому місткий символ: Месія, "Хліб життя", прийшов у світ саме в такому місці. Котре відтоді міцно пов'язане з іменем Ісуса Христа.

Над печерою Різдва Христового збудовано один із перших у Святій Землі храмів. Після завоювання краю хрестоносцями саме у Вифлеємі коронували єрусалимських правителів. Одним із приводів до Кримської війни середини ХІХ ст. між Російською та Османською імперіями було питання контролю над вифлеємськими святинями.

Біблійний "Вифлеєм Юдейський" сьогодні вже не юдейський. Це адміністративний центр провінції Палестинської автономії з населенням близько 30 тис. чоловік. Переважно арабів-мусульман. Християн у місті залишилося небагато – менше 20%. Втім, згідно місцевих законів, мер Вифлеєма традиційно обирається саме з їх числа.

Євреї на цій території не живуть. Їх навіть не пропускають ізраїльські військові – аби громадяни, бува, не стали заручниками місцевих мусульман-екстремістів. Тож гіди з Ізраїлю, що супроводжують туристичні автобуси, воліють або вийти перед КПП, або ж "розчинитися" в салоні, видаючи себе за одного з пасажирів. І проминути палестино-ізраїльський кордон нелегально.

У часи Ісуса Христа Вифлеєм від Єрусалиму відділяли 8 км. Сьогодні вони обидва розрослися настільки, що адміністративний кордон столиці закінчується в 500 м від міста Різдва Христового. Котре відгороджене від ізраїльської території височенним парканом. Мур безпеки добряче муляє очі палестинцям. Однак їм доводиться-таки рахуватися з бажанням євреїв захистити себе від обстрілів і атак терористів, що неодноразово траплялися в минулому.

Сучасний Вифлеєм переважно спокійний. Місто великою мірою залежить від грошей паломників. Відлякувати їх арабам – собі ж дорожче. Тому місцеві показово привітні до гостей, а туристична інфраструктура активно розвивається. Кількість готелів, сувенірних крамниць, вуличних торгівців – зашкалює.

Дорогу до старовинного фортечно-храмового комплексу позначають хрести на будинках. У середині ХІХ ст. турецька влада розділила територію святині в такий спосіб, аби відправляти богослужіння мали змогу представники різних християнських конфесій. Статус-кво сумлінно зберігається й сьогодні.

Головна святиня Вифлеєму – печера Різдва Христового. Вона знаходиться під вівтарем православної базиліки. Поряд є приділ вірменської церкви, а ліворуч від них міститься прохід до католицького храму святої Катерини. Тут-таки співіснують францисканський католицький, вірменський та грецький православний монастирі. Через сусідню вулицю можна дістатися "Молочного ґроту" – вражаючої печери з білого кольору стінами.

Доступ до святинь Вифлеєму мають усі охочі, незалежно від віросповідання. Проблему становить лише кількість людей – прочанам доводиться вистоювати черги. Оскільки ж пріоритет надається офіційно погодженим церковним делегаціям, то простим паломникам інколи випадає подовгу чекати, поки певна група священиків відправить своє богослужіння.

Різдво у Вифлеємі святкують протягом року тричі. 25 грудня урочисті богослужіння відбуваються в католицькій частині святого місця. 19 січня свято відзначає вірменська спільнота. Але найбільш велелюдно тут 7 січня. Коли народження Христа вшановують місцеві православні Єрусалимського патріархату. 

Дмитро Шаповалов