Українці б'ють дітей через депутатів та насильство на ТБ

Справжні цифри – на порядок вищі за офіційні

Головного спеціаліста, координатора напрямку соціальної роботи з особами з проблемою насильства Київського міського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Оксану Сафронову не дивують результати опитування, проведеного Українським інститутом соціальних досліджень ім. О.Яременка, які засвідчили, що у 10% сімей батьки б'ють своїх дітей.

Оскільки, за її словами, до профільного міністерства за 2010 рік надійшло більше 110 тисяч звернень про випадки насильства в сім'ї (це випадки, коли були звернення до міліції), за 2011 – 126 тисяч звернень.

"Нещодавно проводилося анонімне опитування дільничних інспекторів міліції. Виявилося, що із десяти випадків насильства фіксується тільки один. Бо існує відповідна рознарядка – аби не було дуже багато. Тож помножте 126 тисяч на 10 – і отримаєте справжню статистику, зовсім інші цифри", – зазначила експерт у коментарі ТСН.ua.

Проте, незважаючи на це, Сафронова зауважила, що "все не так погано, раніше було гірше", тому що насильство завжди було закритою темою, яка не обговорювалася, а побиття вважалося прийнятним. А оскільки сьогодні в Україні існує Закон "Про попередження насильства", працює мережа соціальних служб, притулки, з'являється соціальна реклама, і тема більше не замовчується, як раніше, то ситуація змінилася на краще, вважає експерт.

Коли варто бити?

Більшість батьків, що б'ють дітей, вважають це виховним моментом, який тільки на користь дитині. Проте щоразу, коли таке "виховання" має місце, у дитини формується і закріплюється недовіра до світу та внутрішня агресія, які згодом дитина проектує на оточуючих, розповідають психологи.

"Добра та любові від таких дітей очікувати не варто. І в результаті в суспільстві з'являється озлоблена молодь. Крім того, насильство в сім'ї взагалі може стати причиною суїциду", – зазначила дитячий психолог Тетяна Семенова.

Через застосування фізичних покарань дитина може або замкнутися в собі, або шукати компанію, де зможе себе проявити (і ця компанія далеко не завжди буде хорошою). В результаті діти можуть стати або вкрай чутливими та болісно реагувати на будь-які негаразди, а можуть, навпаки, стати норовливими і жорстокими, а надалі так само виховувати і своїх дітей.

Погодилася з колегою і психолог Дар'я Селіванова: "У дітей, по відношенню до яких застосовуються фізичні покарання, зазвичай є певна недовіра до світу. У когось ця недовіра виявляється в уникненні контактів із оточуючими, людина стає більш замкнутою, обережною, у неї виникає страх вступати у близькі стосунки. У когось, навпаки, це викликає більш агресивну позицію, коли людина через найменший дискомфорт реагуватиме вкрай агресивно".

Діти, яких б'ють у дошкільному віці, коли в них закладається осмислене сприйняття світу, стають дуже норовливими. Вони помітні одразу, розповіла Тетяна Семенова.

"Від таких дітей найбільше потерпають та страждають батьки, оскільки порушується взаємодія між батьками та дітьми. На ранніх етапах психологи можуть це скоригувати, пізніше, у шкільному віці, виправити це часто дуже складно. Такі діти асоціальні, не вміють спілкуватися. Деякі замикаються в собі, ховаються в своїй мушлі і не виходять звідти", – розповіла Семенова.

На думку дитячого психолога Дар'ї Селіванової, фізичне покарання по відношенню до дитини можливе тільки у найбільш критичних випадках. "Я допускаю таку можливість, коли йдеться про загрозу життю дитини. Якщо дитина бавиться із розеткою, то припустимо ляснути її по руці, аби вона запам'ятала, що ця ситуація небезпечна", – зазначила вона. Якщо ж дитину фізично карають постійно (і, зазвичай, це є засобом вираження агресії батьків), вона відчуває свою небажаність та приниження, додала психолог.

Крім того, за словами Селіванової, в сучасному суспільстві проявилася тенденція: фізичне покарання припиняє діяти на дітей так, як діяло 20-30 років тому. "Це факт: діти стають озлобленими, але не починають коритися батькам, а все одно роблять те, що хочуть. Не дивлячись на фізичний біль. В цьому разі покарання втрачає сенс, тому що воно все одно не спрацьовує", – зазначила психолог.

Чому батьки б'ють дітей?

Існує кілька причин, чому батьки зривають свою агресію на дітях. Найчастіше це відбувається тому, що батьки самі не змогли належним чином реалізуватися в житті, або не вміють інакше виражати свої агресивні стани, або ж просто – з безвиході, зазначила психолог Дар'я Селіванова.

"Коли щось не клеїться у повсякденному житті чи на роботі, і доросла людина не може висловити своє незадоволення та агресію за адресою, агресія виливається на тих, хто не може відповісти. Тож причини такої кількості випадків насильства в сім'ях можна шукати в тому, що люди просто не задоволені власним життям", – додала експерт.

При цьому батьки, що не гребують таким "вихованням", мають пам'ятати, яку ціну сплачують за це. Оскільки це призводить тільки до погіршення поведінки дитини, вона вчиться не на тому, що дорослі говорять, а на прикладах того, як вони діють.

"Якщо хтось із батьків, коли йому щось не до вподоби, застосовує фізичну силу, то він таким чином показує, що він має право вдарити або завдати іншої шкоди, коли йому щось не подобається. Дитина це швидко переймає і починає поводитися так само – або ставати агресивною, або влаштовувати істерики, або битися чи проявляти фізичну агресію. І коли батьки у відповідь на це також намагаються застосувати фізичну силу, коло просто замикається. І таким чином домогтися від дитини слухняності неможливо", – додала психолог.

На думку Оксани Сафронової, батьки б'ють дітей, по-перше, тому, що вважають їх своєю власністю. "Як казав Тарас Бульба: "Я тебе породив. Я тебе й уб'ю". Моя дитина – от я і лупцюю, скільки вважаю за потрібне", – пояснила працівник соцслужби.

По-друге, це явище може бути спричинене існуванням патріархальних устоїв. "Мене батьки били, і я виріс нормальною людиною. Не бити – без цього не можна". Тобто його били, і він буде лупцювати", – додала Сафронова.

По-третє, батьки просто не знають і не розуміють наслідків власних дій. "Насправді це страшні речі. Кожна доросла людина має право на помилку, не кажучи про дітей. Уявіть, що ви на роботі, забіжить директор та лясне вас по обличчю – як ви будете почуватися… Але ми дорослі, і у нас є методи захисту – ми можемо подати до суду, можемо відповісти тим же, можемо гордо піти. У дітей немає жодного виходу. Якби батьки знали, що з дітьми робиться в той момент! Вони відчувають страшне безсилля, бо нічого не можуть зробити, бо абсолютно залежні. Діти починають думати, що вони зайві, небажані. У підсумку дитина припиняє радіти життю, припиняє мріяти, планувати, стає залежною, втрачає свободу думки і творчість", – пояснила Сафронова.

І, по-четверте, батьки б'ють дітей, тому що не вміють контролювати власні емоції, тобто на роботі хтось зіпсував настрій, і вони зриваються на дітях.

"Ще рік тому працював телефон довіри. Якось зателефонувала жінка, в якої двоє маленьких дітей, і каже: "Я знову побила своїх дітей, не втрималася. Тому що прийшла кума, розповіла, що мій чоловік зраджує мене. Мене такий гнів розібрав. А тут ще й діти кричать. То я взяла й відлупцювала їх. Я розумію, що цього не можна робити, але втриматися теж не можу". Їй запропонували прийти, але на тому дзвінку все й скінчилося", – розповіла Сафронова.

Крім того, насильство в суспільстві пропагують і українські чиновники, вважає працівниця соцслужби. "Особливо це стосується Верховної Ради: там хто сильніший, у кого більше голосів, той і більш правий, вони готові задавити голосами чи битися. Це дуже шкідливо для суспільства, коли втрачається вартість однієї особистої людини", – зазначила вона.

Також, на думку Оксани Сафроновї, на людей впливає телебачення, яке демонструє фільми зі сценами насильства чи різноманітні шоу. "Так пропагується насильство, руйнується цінність сім'ї та нав'язуються страшні цінності. Але найгірше, коли саме суспільство сповідує насильницькі методи. Це не притаманно українцям, але якщо щось сильно нав'язувати, то маємо відповідний результат", – підсумувала експерт. 

В Україні на папері все добре, але реалізація страждає

Координуючим органом із попередження насильства в сім'ї раніше було Міністерство у справах сім'ї, молоді та спорту, а після реформування цими питаннями почав займатися департамент сімейної політики при Міністерстві соціальної політики. При Мінсоцполітики існує управління з попередження насильства, яке координує всю діяльність у цій сфері, веде статистику, організовує навчання, працює над нормативною базою.

 "Якщо викликають наряд міліції туди, де коїться насильство, він повинен зробити письмове попередження про неприпустимість чинення насильства в сім'ї, поставити на облік цю сім'ю і надати адресу соціальної служби, куди вона може звернутися по допомогу. Всі зафіксовані випадки, всі документи міліція передає в районні управління у справах сім'ї, молоді та спорту. Далі все передається у соціальну службу та організовується соціальне інспектування сім'ї. Якщо ситуація дуже складна, то сім'я береться під соціальний супровід на півроку", – пояснила процедуру Оксана Сафронова.

На думку експерта, в Україні добре прописані правила, але механізми майже не діють. "Люди не знають власних прав та про існування відповідних закладів, тобто не відбувається просвітницька робота. Крім того, не прописана відповідальність за насильство над дітьми. Тому це приховується, переформульовується і подається як побутові сварки чи конфлікти в сім'ях", – зазначила вона.

Як боротись з насильством?

Проблема насильства є актуальною не тільки в Україні, але й у багатьох країнах світу, зокрема в Японії, розповів голова Представництва ЮНІСЕФ в Україні Юкіе Мокуо. "За даними дослідження, кожного року в світі від 500 мільйонів до 1,5 мільярдів дітей наражаються на різні форми насильства; у багатьох випадках, діти страждають від тих, кому вони найбільше довіряють – вдома та у школі", – зазначив експерт.

На думку ЮНІСЕФ,  фізичне покарання є неприпустимим методом виховання та  шкодить здоровому розвитку дитини. "Більше того, діти, які ростуть в середовищі, де насильство є прийнятним, у дорослому житті – вважають це нормою", – додав Юкіе Мокуо.

На думку Юкіе Мокуо, аби виправити ситуацiю на краще i зменшити вiдсоток сiмей, де практикується насильство як метод виховання, слід підвищувати обізнаність суспільства та визнати наявність проблеми, адже це важливі складові поліпшення ситуації.

"Як правило, насильство проти дітей у родині вважається внутрішньою справою сім'ї, тому про це не говорять, не звертаються за допомогою. Необхідно, щоб у суспільстві поширювалось більше інформації про неприйнятність фізичного покарання та важливість турботливого середовища для повноцінного розвитку дитини", – зазначив експерт.

Психолог Тетяна Семенова вважає, що аби змінити ситуацію, потрібно передусім виховувати батьків. "Існують сімейні розвиваючі психологічні клуби для батьків, які спрямовані на вдосконалення стосунків між батьками і дітьми. Часто батьківські установки та стереотипи не дозволяють батьками більш глибоко, тому вони просто не знають, як виховувати дітей", – додала психолог.

Проблему насильства в сім'ї над дітьми варто починати вирішувати з батьків, бо інакше її ніяк не вирішити, наголосила психолог Дар'я Селіванова. При цьому, виходячи з власного досвіду, вона зазначила, що батьки сьогодні стають більш освіченими, починають розуміти неефективність тих методів виховування, які застосовували їхні бабусі та батьки.

"Все більше людей починають цікавитися дитячою психологією, звертатися до психологів, якщо виникають певні складності, в цей процес починають включатися не тільки мами, але й тата", – додала психолог.

Селіванова наголосила, що якщо змінюється один компонент системи відносин "батьки-діти", то інший починає змінюватися автоматично: "Якщо батьки починають змінювати своє ставлення до дітей, то й діти кардинально змінюються. Причому це відбувається досить швидко, буквально за два-три дні. Дитина відчуває, що у дорослого змінилася позиція, й попередній стереотип стосунків перестає працювати. І тому дитині доводиться поводитися інакше".

Надія Майна