З перемогою зрада обнялась

Ставлення поляків до українців покращується – про це свідчать соціологічні дослідження. Але водночас представники української діаспори в Польщі говорять про зростання агресії та антиукраїнських настроїв, які не завжди можна приписати російським підступам.

З одного боку, останнє соцопитування польського Центру дослідження громадської думки CBOS показало, що з симпатією про українців думають лише 36% поляків, нейтрально – 26%, а неприхильно – 32%. Якщо порівнювати з результатами подібних опитувань в Україні, де поляки разом з білорусами належать до найпопулярніших націй, різниця, очевидно, є. Але, з іншого боку, ще в 90-х неприхильно до українців ставилася половина поляків, а велика частина взагалі не могла відрізнити їх від білорусів, росіян і навіть литовців.

Десь у середині 90-х я їздив у гості до бабусі, яка жила у Варшаві. Просто за її будинком був великий ринок, який в народі називали "руським базаром". "Руським" він був тому, що там торгували вихідці з країн колишнього СРСР (більшою мірою якраз білоруси та литовці), які продавали все, що тільки можна було продати. І тоді навіть офіційні представники польської влади та поліції говорили не про українців, білорусів чи росіян, але про "громадян СНД".

Польська комуністична пропаганда якщо і згадувала про українців, то головним чином в контексті післявоєнної діяльності УПА в Польщі і боротьби з нею. Подекуди до цього додавалася сімейна пам'ять про Волинську різанину – саме так і не інакше поляки досі називають ті трагічні події. Це, а також нові історії про мафію та рекетирів з колишніх радянських республік, що орудували у країні, не допомагали будувати позитивний імідж нових держав, які виросли на польському східному кордоні в 1991 році.

Втім, нові політичні еліти Польщі набагато краще уявляли собі вагу того факту, що за Бугом повстали нові держави. Серед них дуже популярною була концепція політика і публіциста Єжи Ґєдройця. Ще в 70-х він писав з еміграції у Франції, що Польщі, незалежно від своїх болісних історичних спогадів, треба якомога більше допомагати незалежницьким змаганням сусідів та назавжди забути про Вільнюс, Гродно і Львів. Тому Польща першою у світі визнала незалежність України і тому вже в 1990 році Сенат засудив акцію "Вісла", під час якої в 1947 році комуністи переселили 140 тис. українців та лемків на нові території північної та західної Польщі.

Лихі дев'яності залишилися в історії, а з ними і "руські базари" та рекетири на польських дорогах. А потім в Україні сталася Помаранчева революція. І єдиним її тривалим результатом була зміна ставлення поляків до України – можливо, таке твердження буде перебільшенням, але не надто великим. Мої співвітчизники побачили в українцях людей, які не бояться змагатися за свою свободу, які чимось нагадують кращі часи "Солідарності" поляків 1980–1981 років і які реально відрізняются від інших східньослов'янських націй.

Для мого покоління, яке тоді навчалося в університетах, Помаранчева революція стала справжнім поворотом у ставленні до українців. Я сам вперше приїхав до України в 2005 році. На революцію, куди потрапило багато моїх друзів з університету, приїхати не зміг, оскільки на той час не мав закордонного паспорту. Але коли таки дістався, побував у Львові і Києві, в Симферополі й Бахчисараї. Хотів побачити державу, яка боролася за свою свободу і за яку вболівали всі мої знайомі. Побачив гарну природу, цікаві міста й відкритих людей. І повернувся до Польщі з декількома альбомами "Океану Ельзи". Частині поляків ця популярність України не сподобалася. Особливо це стосується так званих кресов'яків, частина яких – нащадки жертв Волині. Їм завжди здавалося і досі здається, що польська держава забула про їхній біль, а Волинська трагедія – табу.

Це не зовсім відповідає дійсності. Про події на Волині у Польщі говорилося і писалося багато, особливо у 2013-му, коли відзначалася 60-та річниця тих трагічних подій. До деякої міри кресов'яків можна зрозуміти. До того про Волинь справді говорилося не так багато, як про радянський злочин в Катині або трагедію Варшави після повстання 1944 року. Може, тому, що Варшава – столиця, у Катині вбиті представники еліт, а на далекій Волині гинули здебільшого бідні селяни, про яких істеблішмент не завжди вмів пам'ятати.

Цей реальний біль і суб'єктивне почуття самотності деяких прошарків польського суспільства Кремль використав у боротьбі проти України після Революції гідності. Казки російської пропаганди фашистську хунту потрапили на родючий грунт. Антиукраїнські лозунги почали з'являтися в інтернеті та публічному просторі. Але такі настрої все ж лишаються справою виключно маргінесу.

Останнє соцопитування Лабораторії медійних досліджень Варшавського університету показало, що 58,5% поляків вважають винною у війні на Донбасі саме Росію, і тільки 9% покладають провину на Україну. Це набагато кращі показники, ніж в інших державах ЄС. З іншого боку, у Польщі справді збільшилася кількість антиукраїнських інцидентів. Все частіше лунають думки, що українці забирають роботу у поляків.

Треба пам'ятати, що ще в 90-х неприхильно до українців ставилася половина поляків.

Це поширене у світі явище, і українцям не варто сприймати те надто гостро. У Великобританії так само думають про поляків. Після того, як у 2004 році Польща стала членом Євросоюзу, сотні тисяч людей приїхали у пошуках роботи та кращого життя. І врешті це стало однією з причин "Брекзиту", адже багато британців впевнені, що саме поляки винні у їхніх проблемах з безробіттям. Хоча насправді поляки в Великобританії (як і українці в Польщі) беруться за роботу, від якої відмовляються місцеві – будівельників та сантехників. До того ж вони податків платять до британського бюджету більше, ніж забирають у вигляді соціальної допомоги. Влада про це прекрасно знає, проте не може чи не хоче розповідати про це пересічним британцям.

Головне, що відповідно до соцопитувань, теза про зростання антиукраїнських настроїв у Польщі не відповідає дійсності. Але, на жаль, налаштовані таким чином люди перестають боятися показувати своє ставлення. Тому і здаєтся, що ситауція погіршується. Чому? По-перше, в інтернеті зростає градус ненавісті. Багато молодих поляків не бачить нічого поганого в тому, щоб ображати онлайн людей, які їм не подобаються. По-друге, з'вилися політики, які побачили в антиукраїнскому маргінесі цікаву нішу та потенційний електорат. По-третє, влада недостатньо рішуче реагує на антиукраїнські інциденти.

Проте, як бачимо з тих самих соцопитувань, поляк може не думати прихильно про українців, але водночас не вірити російській пропаганді. Може не думати прихильно, але не реагувати на агресивні виступи праворадикалів. Або навіть може загалом думати неприхильно, але цінувати, приміром, свого колегу Сергія зі Львова, який кілька місяців тому приїхав до Любліна і почав працювати з ним на одному заводі і після роботи пити з ним пиво.

В житті зрада й перемога постійно змішуються. Навіть польська влада, яка недостатньо реагує на антиукраїнські інциденти, водночас планує спростити умови працевлаштування українців в Польщі. Деталей поки немає, але віце-прем'єр Матеуш Моравєцький говорив про щось на кшталт американської грінкарти. Треба передусім дивитися на польсько-українські відносини на рівні пересічних громадян, і, виходячи з цього, панікувати ще рано. Але варто пам'ятати – є сили, яким дуже хочеться нас посварити. І якщо ми не будемо над нашими відносинами працювати, їм це може вдатися.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на  facebook  і стежте за оновленнями розділу!