Цирк "Веселий поребрик". Азовські гастролі

Жінка з карликовим песиком, вбраним у вишивану попонку, без відрази перебирала бичків в крамничці "Риба і Море" на центральній площі Урзуфа. Спершу свіжих, а потім солоних.

- Дєвушка, єслі бичка на целий дєнь в машинє оставить – сдохнєт?

- Мадам, бичок сольоний, умєр прєдположитєльно в апрєлє, как Ви счітаєтє, он может умєрєть єщо раз?

Продавчиня Світлана сказала, як відрубала: всі питають і ніхто не купує. "Туріста нєт, одін бєженєц – бєз дєнєг, бєз копья. Вєчєром могу і так того бичка отдать, а дньом шо – дном может купіть хто". Вона змішувала російські і українські слова, по-одеськи хекала і придихала. Поруч із центральним урзуфським пляжем продавали матраци і м'ячі, вино сортів "Танєц пєсков" і "Цариця ночі", безалкогольний "мохіто" і зо 20 сортів пива. Купували тільки останнє. А ще – прозорі червоні цукерки, по типу "півників". Тільки замість миролюбного птаха донецькі діти охоче обсмоктують солодкі кольорові пістолети Макарова в натуральну величину. Війна.

Чоловік в пляжному барі за пивом розказував друганові про переваги окупаційного режиму – прекрасне життя в Таганрозі і тамтешніх чудових людей. Далі обидва на хвилину замовкли і довго дивилися на жовто-блакитний прапор над далеким муром. Один сказав: "Фьодорич в страшном би снє сєбє нє прєдставіл, шо под єго кришей "бЕндери" будут спать".

Прапор над муром підняли кілька тижнів тому. Над майже адміністративною спорудою – резиденцією Януковича. Цю дачу він будував ще губернатором. Спершу купив маленьку хату. Потім розрісся на кілька гектарів – підім'яв дитячий санаторій, чиїсь хати, кілька баз відпочинку. Зрештою, на ній тепер живе батальйон "Азов" - дві з половиною сотні найпрекрасніших у світі чоловіків з фантастичним почуттям гумору.

Вони, певно, сміялися собі під ніс, коли робили "Пончика" - обшивали старий сміттєвоз плитами зі свинцю. Вони так само сміялися, коли зрозуміли, що їм, здебільшого високим і жилавим, доведеться спати на дитячих ліжках з металевими пружинами. Хтось хороший і сердешний підігнав "Азову" ці конструктори "Збери сам" для спальні. Поки ліжок не було – спали на голій підлозі і не нили. Домовилися між собою не потрапляти в полон живими.

Головні люди у всесвіті мужчин з "Азову" - жінки. Спочатку мами. Заради мам майже всі вони брешуть щовечора. Вчорашні банкіри, маркетологи, міліціонери, колектори, археологи, перекладачі, тренери з фітнесу, студенти-юристи.

- Я на навчанні за кордоном, мене по обміну відправили. Так, ще раз. Пробач, мам, я не можу довго говорити, роумінг дорогий. Скільки ще буду? Точно – до кінця літа. А там, якщо сподобаюсь, може, лишать на практику. І я тебе цілую.

- Мам, все хорошо у меня. Да, работа есть, пока уехать из Одессы не могу, туристов много. Как у вас? Спокойно? Николаич больше в Россию не хочет? Ну, все, целую. И я тебя.

- Мамо, у нас все гаразд. Поки на бойове не відправляють. Мамо, дякую за благословення, вітання теті. Так, дзвонив. Мамо, не плачте. Я ж пішов не вмирати, а щоб всі ми жили.

Чоловіки на галявині перебирають зброю. "Магазин, давай бистрєє", - це за командою. Без команди миттєво одягають балаклави, щойно побачивши камеру. Причина та сама – мами.

Ми говоримо про мам на великій терасі – у батальйону обід. Взагалі, централізованого харчування тут немає. Є макарони, гречка, тушонка і згущене молоко. І хліб. Поруч на городах родять помідори і огірки. Але городи за парканом. Чужі. Базар – 300 метрів. І відповіді на питання, їсти чи ще один "бронік", їсти чи довести до пуття свою зброю – очевидні.

Вони не ниють, а сміються:

- Закінчиться війна – одразу наїмся помідорів".

- Куплю морозива.

- Обійму маму.

- Побачу сніги Кіліманджаро.

- Відвезу всю родину в український Крим, бо він – наш, дуля вам, няш-мяш.

Хтось з-за спини несподівано каже: "Закінчиться війна – і ми з тобою одружимося".

Цю пропозицію, мов папужки, підхоплюють інші. Всі сміються і Сєрьога робить колективне фото: мої майбутні чоловіки і я. Ми обіймаємося так, наче за мене на війну йдуть мої брати. За великим рахунком, так і є. І я чекатиму. Всіх. З вдячністю і любов'ю.