Володимир Єшкілєв: Ситуація "нуль", або Побачити Алькор

"Ситуація нуль" — кодова фраза, одна з тих, якими повідомляють про найвищий рівень небезпеки. В романі Володимира Єшкілєва, виданого Фабулою, переплелися детективний жанр й складна картина протистояння таємних орденів, чия діяльність тісно переплетена з великою політикою та великими грошима.

Як переконують видавці, "літературні гурмани" віднайдуть у тексті дух інтелектуальної гри в стилі Умберто Еко та Борхеса.

Із уривком роману можна ознайомитися на сайті:

***

— Так, бачу. Стоїть. Хто це може бути? — доглядач теж підійшов до вікна.

— Але ж він не ховається…— промурмотів Корецький.

— І не виявляє ворожих намірів,— зауважив Лавр.— Може, це хтось із ваших. Подивіться уважніше.

А про себе подумав: "Ні фіга ви там не побачите. Темно, і ліхтар на в'їзді світить йому у спину. Видно лише силует. Скоріше чоловічий, аніж жіночий".

— То чого він там стовбичить? — доглядач рішуче взявся за віконну ручку.— Якщо він наш, то знає де двері.

— Ви що, вікно хочете відчинити? — Свіритень підняв руку, немов хотів зупинити доглядача, та передумав і звернувся до Лавра:

— Ні, ви погляньте, він хоче відчинити вікно. А як той стрілить?

— Навряд чи,— заспокоїв графа Лавр.— Якщо, звісно, він не ідіот, стріляти не буде. У нього надто невигідна позиція.

Тим часом брат Олександр відчинив вікно і крикнув:

— Що ви там робите?!

Лавр скористався нагодою і спробував підсвітити силует ліхтариком. Хоча відстань від вікна до незнайомця була не меншою за тридцять кроків, світловий промінь упевнено вихопив із темряви світловолосого чоловіка у шкіряному одязі з червоним мотоциклетним шоломом у руці. Прибулець підвів руку у вітальному жесті.

— Це ж Пітер! — басовито і радісно вигукнув граф.

— Ага,— погодився Корецький.

— Пітере, ходи ліворуч, ми тобі зараз відчинимо,— прокричав Свіритень, склавши з долонь рупор.

— Не кричіть у вухо,— проскрипів до графа доглядач.— Я його не знаю. Хто він?

— Це наш перевірений брат,— Свіритень переконався, що світловолосий рушив у правильному напрямку, і долонею витер піт із лоба.— Але й замутив Роман паніку. Я аж увесь змокрів… Брате, я вас прошу, зачиніть те вікно, бо мене зараз продме.

— Перевірений, кажете,— похитав головою доглядач, ставлячи склопакет на фіксатор.— Ну-ну… А звідки він?

— Із того місця, де панує гармонія,— випередив Свіритеня Корецький і виразно подивився на старого мисливця.

Той кліпнув очима. Потім енергійно кивнув, наче погоджуючись із чимось ясним і зрозумілим. Доглядач кинув швидкий погляд на Корецького.

Лавр подумки посміхнувся: "Дощ іде!". Його все ще дратувала ця дитяча конспірація. "Зрештою,— вирішив він,— вони мають рацію. Традиції у них давні. А давні традиції завжди напружені і бундючні".

Уся компанія рушила відчиняти двері прибульцеві. Коли той увійшов до храмового вестибюля, Лавр зауважив спортивну статуру "перевіреного брата" і його шкіряну куртку-балон, закрій якої дає змогу приховати і кобуру автоматичної зброї, і розвинені м'язи професійного бійця. На вигляд Пітерові було років тридцять-тридцять п'ять. Його ріденька, солом'яного кольору борідка прикривала шрам, що тягнувся від середини підборіддя аж до лівого вуха. На круглому обличчі Пітера ніби застиг вираз веселої і привітної вдоволеності. Погляд його здавався розосередженим і повільним, та Лавр уже зустрічався з майстрами таких напівсонних поглядів. Він без довгих вагань класифікував прибульця як потенційно небезпечного персонажа. А той посміхнувся консультантові з питань безпеки, простягнув йому руку і відрекомендувався:

— Пітер Костиганов.

— Це Лавр Станіславович, із охоронної агенції,— рекомендував Корецький Грінченка ще до того, як той устиг щось сказати.— Ми його запросили для розслідування однієї справи. Тут на нас напали…

— Я знаю,— Костиганов на мить затримав погляд на обличчі Лавра, і цей погляд уже ніхто не назвав би напівсонним.— Власне, я тут з того ж приводу. Канц­лер телефонував мені і повідомив, що вам може знадобитися допомога.

— Це мудро! — зрадів Свіритень.— Дуже, дуже муд­ро! Що більше нас тут буде, то безпечніше.

— А це брат Олександр, наш доглядач,— Корецький підвів Пітера до старого.— Здається, ви ще не знайомі.

— Я чув про тебе, достойний брате,— Костиганов тричі обійняв доглядача.— Для мене є великою честю познайомитися із живою легендою братства.

— Жива легенда підпрацьовує тут сторожем,— сказав Олександр.— За харчі і дах над головою.

— Це невдовзі має бути виправлено,— посмішка не сходила з обличчя Пітера.

— А, так-так, я це вже чув,— гмикнув доглядач.— Про кримський пансіонат для немічних братів та інші цікаві казочки.

— Припиніть, брате,— скривився Корецький.— При сторонній людині…

— А нехай чує. Нехай! А то вони всі там думають, що ми керуємо світом і геть усі мільйонери,— доглядач махнув рукою в напрямку сходів:

— Прошу усіх до трапезної. Тортів не обіцяю, але печиво до кави у цій лісовій юдолі ще знайдеться.

Як зрозумів Лавр, храмова трапезна була одним із тих приміщень, які ще не отримали належного внутрішнього оздоблення. Блакитні стіни довгої зали прикрашали лише карнизи і гаки, а трапезний стіл було нашвидкуруч складено з дешевих пластмасових модулів. Нерозпаковані контейнери з кухонним начинням громадилися під високою аркою, стилізованою під старовинне ка­м'я­не склепіння. Зате зі стелі звисала розкішна люстра, і світло її дванадцяти ламп розбивалося на гострі промінчики важкими кришталевими гронами.

Розмова за столом не склалася. Костиганов вислухав історію нападу за версією Свіритеня і не ставив жодного питання. Брат Олександр поцікавився, на якому транспорті брат Пітер дістався до Храму. Почувши, що той приїхав на мотоциклі, доглядач доповів присутнім, що для молоді із найближчих селищ крадіжки мотоциклів є одною з улюблених розваг. Костиганов запевнив його, що сучасний дорогий мотоцикл захищений від крадіїв — а, тим паче, від сільських кримінальних аматорів — не гірше за космічний
корабель. Певний час усі присутні мовчки сьорбали теплий чай.

— Із цим усім маємо розібратися до свята,— перебив мовчанку Свіритень.

— А коли свято? — поцікавився Лавр.

— За тиждень,— відповів Корецький.— На вершині літа. Сюди приїде багато братів. Звісно, брат Михайло правий. Бажано, щоби їм нічого не загрожувало.

— Мало часу,— сказав Лавр.— У нас, як ви розумієте, поки що немає нічого конкретного.

— У вас,— поправив його Костиганов.— Це у вас немає, Лавре Станіславовичу.

— А у вас?

— Скажімо так, є певні припущення.

— Ви значно спростили би нам розслідування, якби поділилися цими припущеннями.

— А якби ми діяли незалежно один від одного? Поки що, ясна річ,— брат Пітер тепер дивився прямо Лаврові в очі.— Зрозумійте, я не ставлю під сумнів ваші можливості і досвід. Аж ніяк. Але ж, погодьтеся, в кожного свої методи, а ситуація специфічна, можливо пов'язана з обставинами, далекими від компетенції працівників охоронного агентства.

"Розумний пасажир і горбатого красиво ліпить",— оцінив співрозмовника Лавр, а вголос спитав:

— То ви вже кимось уповноважені вести самостійне розслідування?

— Я не заважатиму вам.

— Чекай, брате Пітере,— втрутився Корецький.— Я нічого не знаю про якесь паралельне розслідування. Ніхто мені нічого не казав. Тобі хтось дав таке доручення, дав повноваження?

— Так. Канцлер від імені Генеральної ради.

— Повноваження розслідувати цей напад?

— Так.

— А Великий Майстер про це знає?

— Мене не зобов'язали повідомляти про це Великого Майстра. Але вони там, наверху,— Пітер направив указівний палець кудись у стелю,— могли вже узгодити всі питання. Шефи мають мобільники і знають телефони один одного. За кілька хвилин усе можна порішати. За бажання, ясна річ.

— Мене не інформували про такі домовленості.

— А вас неодмінно мають інформувати? — у голосі Пітера Лавр відчув іронію.

— Якби Великий знав про твій, брате, приїзд сюди, він би мене обов'язково попередив,— твердо заявив Корецький, наголошуючи на слові "обов'язково". На обличчі Романа Олександровича з'явився впертий вираз, від якого його різкі "пташині" риси стали ще різкішими. Корецький додав:

— Ти мав сам зв'язатися з Великим і узгодити свої повноваження у цій справі. Храм на рівних паях належить обом структурам.

— Проте я не належу їм на паях.

— Це такі в тебе жарти?

— Як я розумію, Великий найняв їхнє агентство,— Костиганов очима показав на Лавра.— Це суверенне право Великого, ніхто ж не проти. А Генеральна рада, своєю чергою, також доручила розібратися у ситуації. Доручила мені. Розібратися і доповісти. Є така думка, що загроза не локального характеру. Сподіваюся, брати, ви розумієте, про що йдеться. Відповідно, може знадобитися мобілізація ресурсів, зв'язків, посилення заходів безпеки в ложах. Я особисто розглядаю свою місію як аналітичну. Які проблеми, дорогі брати?

— Проблема у тому, найдорожчий мій брате, що знов ніхто ні з ким не консультується і не радиться, перш ніж щось зробити, когось уповноважити, щось доручити,— Корецький кинув чашку на стіл, порцеляна жалібно дзенькнула.— А потім кожний і далі робитиме щось своє, а діла з того не вийде. Вийдуть лише взаємні звинувачення і підозри.

— Так і буде, не сумнівайся,— буркнув доглядач.

— Можна поцікавитися, про які дві структури йдеться? — поцікавився Лавр.

— Можна,— кивнув йому Корецький.— Це, зрештою, не таємниця. Останні двісті років, від кінця вісімнадцятого століття, наше братство розділене на дві незалежні юрисдикції. Братами, які перебувають у перших трьох — так званих символічних — градусах, керують Великі Майстри національних Великих лож і Конвентів. А вищими градусами — від четвертого до тридцять третього — керують Генеральні, або Найвищі ради. Адміністративно це дві зовсім різні організації, хоча насправді — єдиний Шотландський "древній і прийнятий" обряд, єдиний орден, єдина ієрархія. Символічні градуси перебувають під протекторатом Великої об'єднаної ложі Англії, а вищі градуси — під покровительством Верховних рад Франції і Штатів.

— Як у вас усе надійно заплутано.

— Ви, напевно, хотіли сказати: безнадійно,— проскрипів доглядач.

— Брате Олександре! — скривився Свіритень.

— Я сказав те, що хотів сказати,— зауважив Лавр.— Я не маю права піддавати критиці ваші порядки. А цікавлюся лише для того, щоби хоч мінімально орієнтуватися у ситуації. Бодай у загальних рисах. Якщо, як ви кажете, існують дві ваші організації, зацікавлені в одній справі, вони можуть проводити два незалежних розслідування і призначати для цього двох незалежних відповідальних осіб. Це не порушує правил. Інакше агенція була би вплутана до некоректної ситуації. Я маю на увазі, якби один замовник доручив агенції плюс іще комусь вести паралельні розслідування в одній справі.

— Отже, все коректно? — примружився Кости­ганов.

— Поки що так. Та якщо щось поміняється…

— …То ми вас поінформуємо.

— От і добре, що все так коректно,— підсумував брат Олександр.— А тепер, шановні, настав час іти спати. Але, я думаю так, що хтось із нас мав би чергувати у кімнаті охорони.

— Я чергую до третьої,— запропонував Костиганов.

— Тоді я від третьої до ранку,— підтримав його Лавр.

— От і добре,— полегшено зітхнув Свіритень.— А то я вже майже добу не сплю. Зараз упаду просто тут.

— Не треба тобі, брате Михайле, тут падати,— сказав доглядач.— Тут вогко і щури бігають. Здоровенні. А в гостьових кімнатах сухо, тепло, свіжі постелі і м'які ліжка.