Книжки, написані військовими: що читати про війну від тих, хто бачить її зсередини

PR-менеджерка видавництва Vivat Тамара Черкасова зібрала сім книжок українських авторів-військових, які пишуть про фронт, людей поруч, смерть, страх і життя, що триває навіть там, де звична цивільна реальність перестає працювати.

Валерій Пузік «Людська нора, голод і Бог на війні» (Видавництво Vivat)

Сорок днів під землею. День і ніч поступово перестають відрізнятися, тіло звикає до холоду, тісноти й постійної небезпеки, а світ звужується до кількох базових речей: води, їжі, сну, тепла й людей поруч.

«Людська нора, голод і Бог на війні» виросла з досвіду Валерія Пузіка у піхоті. Текст складається з датованих фрагментів, спостережень, діалогів, поезій та фотографій. Нора тут цілком реальна — інженерна споруда, в якій живуть військові, — і водночас місце, що поступово змінює сприйняття часу, простору й власного тіла.

Пузік майже не намагається пояснити війну людині ззовні. Він фіксує її зсередини: втому, страх, чорний гумор, мовчання, смерть і дивні дрібниці, які на позиціях раптом набувають значення. Саме ця оптика робить книжку важкою, але й дуже точною.

Павло «Паштет» Белянський «Будь ласка, не бійся» (Видавництво Vivat)

24 лютого столичний топменеджер вступає до територіальної оборони. У цей самий час його дружина й донька опиняються в будинку, який невдовзі може стати пасткою. Щоб дістатися до сім’ї, чоловікові доведеться порушити наказ — і в очах командира та побратимів ризикнути перетворитися із захисника на дезертира.

Роман у новелах повертає до хаосу перших тижнів великого вторгнення, коли мало хто до кінця розумів, що робити далі, а рішення часто потрібно було ухвалювати швидше, ніж з’являлися чіткі правила. Герої тут не бездоганні: хтось боїться, хтось помиляється, хтось використовує ситуацію у власних інтересах, а хтось робить те, на що сам від себе не очікував.

Белянський пішов до війська добровольцем після початку повномасштабного вторгнення й продовжив писати вже під час служби. Тому абсурдний гумор у книжці сусідить із небезпекою без героїзації й парадних портретів військових.

Валерій Пузік «Ким ми були» (Видавництво Vivat)

Хто ти був до війни — і ким став після років поруч із нею?

Над «Ким ми були» Валерій Пузік почав працювати ще 2015 року, коли перебував у складі Добровольчого українського корпусу. Відтоді текст рухається разом із ним крізь роки й міста: Одесу, Авдіївку, Львів, Херсон, узбережжя Чорного моря.

У книжці є живі й загиблі, імена й позивні, люди, яких війна звела разом і забрала одне в одного. Серед них — Максим «Далі» Кривцов та Алла «Рута» Пушкарчук, з якими автор починав свій військовий шлях.

Документальне тут постійно переходить у художнє, пам’ять — у розмову із самим собою. Пузік не складає послідовну фронтову хроніку, а намагається зафіксувати значно складнішу зміну: що робить із людиною десятиліття війни і чи можливо після цього точно відповісти, ким вона була раніше.

Ярина Чорногуз «[dasein: оборона присутності]» (Видавництво «Віхола»)

Скадовськ, Маріуполь, Сєвєродонецьк, дорога Бахмут — Лисичанськ, Сіверський Донець. У віршах Ярини Чорногуз географія війни складається не з назв у зведеннях, а з місць, пройдених власними ногами, людей, які були поруч, і тих, кого вже немає.

Чорногуз — поетка, бойова медикиня та розвідниця. Вірші цієї збірки вона писала протягом півтора року фронтових ротацій, значна частина яких припала на повномасштабне вторгнення.

Тут майже немає описів конкретних боїв. Натомість є стан людини всередині війни: згода ризикувати власним життям, необхідність убивати ворога, пам’ять про загиблих побратимів і дуже фізичне відчуття землі, яку доводиться обороняти. Назва відсилає до поняття Dasein — буття, присутності. У Чорногуз ця присутність перестає бути абстракцією: її буквально потрібно захищати зі зброєю.

Павло Вишебаба «Марґіналії» (Видавництво «Віхола»)

У новій збірці Павла Вишебаби поруч опиняються речі, які колись належали до зовсім різних світів: дитинство й зброя, батьківство й смерть, кохання, спалені книжки, будинок із пробитим дахом.

Сам автор називає простір цих текстів тим, що перебуває «за межею». Звичайне, структуроване життя там уже неможливе: люди прокидаються не для того, щоб іти на роботу чи будувати плани, а тому що знову потрібно захищатися.

Вишебаба пише з досвіду військовослужбовця, але його поезія не обмежується окопом. Фронт постійно проростає у приватне: у стосунки з батьками й дітьми, дім, пам’ять, любов. Через це «Марґіналії» читаються не як окрема воєнна реальність, а як фіксація того, наскільки глибоко війна зайшла у звичайне життя.

Дмитро Лазуткін «Будемо жити вічно» (Видавництво Старого Лева)

Усі вірші цієї збірки написані під час війни. Більшість — безпосередньо під час служби Дмитра Лазуткіна на Мелітопольському та Авдіївському напрямках у складі 47-ї окремої механізованої та 59-ї окремої мотопіхотної бригад.

Тут не потрібно вгадувати, де закінчується вигадка і починається документ: події відбулися насправді, люди в текстах теж реальні.

Поезія Лазуткіна різка й часом навмисно незручна. Вона фіксує фронтовий побут без спроб зробити його красивішим: загиблих, втому, тілесність, близькість смерті й ту дивну психологічну норму, яка виникає там, де ненормальне повторюється щодня. Назва «Будемо жити вічно» через це звучить водночас як упевненість, заклинання і чорний військовий жарт.

Артем Чех «Точка нуль» (Meridian Czernowitz)

2015 рік. Київський письменник після мобілізації потрапляє спершу до навчального центру, потім на полігон, а далі — на схід України.

«Точка нуль» складається зі щоденникових записів Артема Чеха про 14 місяців служби у ЗСУ в 2015–2016 роках. У центрі не бойові операції, а людина, яка намагається призвичаїтися до військового життя: армійського абсурду, очікування, тривоги, побуту, взаємин між абсолютно різними людьми й поступового усвідомлення, що повернутися до себе довоєнного вже не вийде.

Книжка вперше вийшла 2017 року, задовго до великого вторгнення. Саме тому сьогодні вона читається ще й як документ попереднього етапу війни — часу, коли бойові дії для значної частини українського суспільства все ще могли здаватися чимось далеким. Після 24 лютого 2022 року Чех знову повернувся до лав ЗСУ і продовжує службу.