Книжки, які руйнують стереотипи й допомагають зрозуміти світ і себе

Харків, який закохує навіть тих, хто ніколи там не був. Африка, що виявляється зовсім не такою, як нас вчили у школі та показували в кіно. І тривожність, про яку важливо говорити без страху й стигми.

«Що ми знаємо про Харків?», Марія Сердюк, ІРІО

Я ніколи не була у Харкові, але знаю з десяток людей, які народились у цьому місті. Їх об’єднує риса під назвою «неймовірна любов до Ха». І парки у них найкращі, і місто найчистіше, і транспорт найзручніший і, звісно ж, кав’ярні найпрогресивніші. Мені це завжди нагадувало бажання перебільшити. Доки не прочитала книгу дитячої письменниці, харків’янки Марії Сердюк. Перегорнула останню сторінку й захотілось взяти квиток в це «місто-залізобетон». У книзі з головною героїнею розмовляє сам Харків, розповідаючи про себе — дивує на кожній сторінці.

Перший кінотеатр в російській імперії. Єдиний в Україні виш, в якому навчалися і працювали три лауреати Нобелівської премії. Перший в країні пам’ятник Шевченку (садиба Алчевських). Майже 200 парків, будівля з градусником, музей сексуальних культур (так, ви все правильно прочитали). Українські митці, які стали героями фільму, номінованого на Оскар у 2025 році. А ще старий шарманщик, який грає на вулиці Сумська, і харківський «Бенксі», якого можна побачити за роботою. У книзі безліч QR-code на фото, відео, картини. Маршрути Харковом на вихідні. А ще! Неймовірні ілюстрації. Видання розраховане на підлітків, але доросла тьотя Зоя прочитала його за кілька годин і полюбила місто, в якому ніколи не була.

«Африка — не країна», Діпо Фалоїн, «Наш Формат»

«Бідність і сафарі, а між ними — нічого». Так автор описує найпопулярніший стереотип, пов’язаний з Африкою. Неймовірно точне речення, оскільки саме таким зазвичай уявляємо цей континент, який об’єднує 54 держави, понад 2000 мов і майже півтора мільярда людей. Приголомшливі цифри! Фалоїн нігерійський письменник і журналіст, зараз живе в Лондоні. У своїй книзі він геть не компліментарно пише про колишню Британську імперію, країни Європи, які наробили біди на африканському континенті й «обідрали його до нитки». Автор розповідає історію колонізації, «синдрому білого спасителя, який використовує жінок і дітей як реквізит для демонстрації свого альтруїзму». Розбирає відомі пісні та фільми, які стереотипізують Африку. Говорить про причини голоду, воєн і диктатур на континенті.

Завдяки «Африка — не країна» я закрила безліч освітніх прогалин, пов’язаних із цим континентом. Наприклад, про 1884 рік, коли представники 14 країн з’їхались на Берлінську конференцію, аби влаштувати «принцип ефективної окупації». Мовляв, африканці без білої людини не тямлять як жити, працювати й розвивати континент. Тому потрібно їм «допомогти» і краще у тих населених пунктах, де є золото та діаманти. «Накресливши кордони, які не брали до уваги демографічні особливості, колонізатори підготували грунт для майбутніх конфліктів, тож політичний устрій сучасних країн Африки — це прямий наслідок колоніальної політики». Виявилось, що Африка — далеко не те, що я уявляла. Стереотипи ж створювались десятиліттями і кожний з них мав вигідну мету. Ця книга дивує, вражає, засмучує із розділу в розділ. Але вона дуже важлива, оскільки розвінчує стереотипи про строкатий континент. До того ж написана легко, подекуди з гумором.

«Стіни в моїй голові. Жити з тривожністю і депресією», Володимир Станчишин, «Віхола»

«Щонайменше одну панічну атаку за життя зазнає 25% людей на планеті», — пише автор у книзі, яка вперше видана у 2021 році. Цікаво, яка статистика зараз? В Україні ми ледь не щоночі відчуваємо панічні атаки, маємо високий рівень тривоги, депресії тощо. Втім продовжуємо навчатись, працювати, виховувати дітей, тримаючись за останню нервову клітину. Як робити це краще розповідає психотерапевт Володимир Станчишин.

Свого часу автор пережив депресію і саме «завдяки» їй прийшов у професію. Тому говорить із читачем максимально зрозумілою мовою. У чомусь ця книга заспокоює, а в чомусь, навпаки, змушує насторожитися щодо себе й уважніше придивитися до близьких. Адже всі ці «стіни в голові» трапляються набагато частіше, ніж може здаватися. Головне — не боятись просити про допомогу і не тікати від неї. Оскільки «ми не завжди можемо допомогти тим, хто не хоче допомагати собі сам».

Станчишин допомагає розібратися: коли тривога перетворюється на тривожний розлад і що з цим робити; які існують види тривожних розладів; отримати доступну інформацію про симптоми ПТСР і депресії. А також зрозуміти, чим консультація відрізняється від психотерапії та на що звернути увагу, обираючи фахівця. «Пам’ятайте, що для декого, можливо, саме стосунки з вами будуть єдиною ниткою, яка тримає в цьому житті. Тому варто іноді просто бути поруч».