Таке от чорно-біле кіно

"Політкоректність довела до того, 

що тепер День піци називається 

Днем італійсько-американського хліба з соусом". 

мультсеріал "Сімпсони", 2001 рік

Всі вже обсмоктали кості серіалів «Велика» і «Бріджертони»? Всі натішилися темношкірими вікторіанськими князями? Між іншим, впливові афроамериканські критики були дуже невдоволені, що персонажів різних рас «урівняли в правах» – адже так губиться історична правда про те, як білі впродовж століть пригнічували чорних. До того ж у британській постановці театру Лідса Анну Кареніну зіграла темношкіра актриса, і це нікому не завадило. Ви ще не зламали собі мозок тим, хто перед ким винен, і як розподілити цукерку так, аби нікого не образити? Давайте спробуємо. 

Нащадки Агати Крісті раз і назавжди вирішили суперечку з назвою її твору «Десятеро негренят», котра могла тих самих негренят образити – вони послалися на те, що бабця Агата спочатку назвала твір «І нікого не стало», так що так тому і бути. І в чомусь мали рацію, оскільки рух BLM (black lives matter) сьогодні переплюнув навіть феміністичний, а кому хочеться  лізти в пащу вовку, відомому як «нетолерантність»? 

Сучасний світ став стерильним і гіперчутливим. Людські комплекси захопили планету, усі заважають всім, і водночас усі борються за місце під сонцем. Бодіпозитивні «відтиснули» у струнких обкладинки глянцю, Шерлок Голмс змінив стать. Актриса Енн Гетевей була змушена публічно просити вибачення за те, що у новій постановці мюзиклу за казкою Роальда Даля у відьом на руках по три пальці – адже це ображає людей з інвалідністю.

Ви задумувались, скільки в світі різних спільнот? Спільнота рудих, спільнота голомозих, спільнота шульг, спільнота ліліпутів, спільнота розлучених, антихутряна спільнота, спільнота священної картоплини чи спільнота броколі десятого дня. І всі вони хочуть бути почутими, всі вони мають почуття. «Муму» засуджує спільнота глухих. Фільми про геїв засуджують самотні жінки. Фільми про самотніх жінок засуджують незалежні феміністки. Наталі Портман видала книжку, в якій особисто переписала популярні казки, зробивши їх «уніфікованими», аби не псувати дітей картинами «чоловічого світу», в якому ми живемо. Де факто, вона просто зробила з Зайця Зайчиху, з Черепахи – Черепашиху, і так далі. 

А тепер начистоту – «Попелюшка», «Спляча красуня», «Дюймовочка», «Покахонтас» (ремарка – героїня не європеоїд, тому казка – антидискримінаційна), «Мулан» (до якої діє згадана вище ремарка), «Білосніжка» (тут ремарка не діє, бо назва казки ображає певні етнічні пласти, але даруйте, брати Грімм були німцями, а не афроамериканцями). «Русалонька» (ми вже знаємо, що її невдовзі зіграє темношкіра актриса), «Рапунцель», «Мері Поппінс»… Суцільна дискримінація? Назвіть мені бодай одну «чоловічу» казку, крім «Карлсона» і «Котигорошка». До речі, Портман – людина з кількома вищими освітами. Причому, заміжня. 

«Дісней» знімає винятково коректні мультфільми, а всі старі оснащує ремарками про «не толерантне» прочитання. Мовляв, пів століття тому, коли знімалися ці мультики, світ був іншим, тому просимо уклінно не вбачати себе у мавпах з «Книги джунглів» і не ображатися на те, що негативний персонаж Капітан Гак має одну руку. Чи робиться це з толерантних міркувань, чи винятково аби убезпечити себе від претензій чергових невдоволених? Гадаю, друге. 

То який би  вигляд мала мати ідеальна сучасна толерантна казка про, скажімо, чарівника країни Оз, в котрій було б збережено усі вимоги? Приблизно так – батьки темношкірої неповносправної дівчини Дороті – нарко- та алкозалежні, вона змалечку зазнає систематичного аб’юзингу. Вона підмовляє сусідського хлопчика Тото, біполярного бігендера, піти до Смарагдового міста – місцевого центру реабілітації для узалежнених, шукати там підтримки впливового Оза – пацифіста-демократа, в минулому наркобарона, нині бодибілдера і адепта медитативних практик. Дорогою вони зустрічають бодипозитивного гея на прізвисько Страшило, в’єтнамського транссексуала, якого через протез називають Залізним Дроворубом, і закомплексованого студента-аутиста на ім’я Лев. Перешкоду друзям на шляху чинитиме загін радикальних анархісток-ісламісток із кодовою назвою «Феї», колишні ультрас «Летючі Мавпи», а також таємничий румунський мафіозі-біженець Урфін Джюс. Якщо хтось вважає це обурливим, то в новому прочитанні «Попелюшки» фея – це трансгендер. І це вигадала не я.  

Спочатку в моді був постфемінізм. Потім – ЛГБТ. Потім – бодипозитив. Тепер в моді відмова від гендеру. Американська кіноакадемія впроваджує нові, «толерантні» правила нагороджень, кіностудії відмовляються мати справу з акторами, на чиє ім’я падає тінь від скандалу, вихід кожного другого медіапродукту супроводжується позовами ображених і невдоволених. Мистецтво поза політикою?.. 

Днями Тільда Свінтон заявила, що належить до «фріків», себто, що чіткої статі у неї нема. А ТБ-продюсери взагалі замахнулися на святе – в перезапуску серіалу «Секс і місто» замість однієї з головних героїнь вирішили ввести двох нових – азіатку і афроамериканку. Мовляв, якщо персонажі вигадані, з ними можна чинити, як заманеться. Водночас уявіть, яке б смертовбивство почалося, якби, наприклад, марвелівську Чорну пантеру зіграв білий або азіат. А «Секс і місто» – то для багатьох жінок культ, майже Святе Письмо, і викинути з сюжету Саманту – це все одно, що викинути з Біблії Авраама або Ноя, і ввести на їх місце, скажімо, ескімоських жінок. Реального Ноя, здається, також ніхто не бачив, тому мають право. Толерантність – вона ж понад усе?.. 

Читайте також: Джонні Депп проти Ембер Герд: пляшки, какашки і Ілон Маск