Війна худорлявих і гладких

Парадоксально, але факт: тоді, як 90 % моделей більш худорляві, ніж їм належить, за показниками маси тіла і вже точно худорлявіші за звичайних жінок, 80 % жінок прагнуть схуднути. До того ж відомо, що реальні, генетично закладені дані до худорлявість є лише у 3-5 % населення. Тобто тому образу, який зараз підтримується в суспільстві і в який вкладається образ успішної, щасливої і реалізованої жінки, біологічно відповідають тільки 3-5 % жінок. Приголомшливо, але, згідно з проведеним дослідженням, гладків люди менш привабливі, ніж (увага!) наркодилери, кишенькові злодії, марнотратники і сліпі. Ще в 90-х роках минулого століття журнал "Гламур" проводив опитування, згідно з яким переважна більшість респондентів відмовилися б від партнера, кар'єри і грошей заради того, щоб отримати ідеальну для них фігуру. Вага набуває символічного значення: якщо я в потрібній вазі, я кохана, успішна і щаслива. І тоді ми розуміємо, що це питання соціальне, з фізичним тілом ніяк не пов'язане.

Коли це починається?

Наше ставлення до ваги безпосередньо пов'язане зі сприйняттям себе і таким поняттям, як образ свого тіла. Це означає, як я сприймаю, наскільки моє тіло красиве та приємне. Цей образ створюється на основі того, що про дівчину кажуть, що вона бачить у дзеркалі, що їй колись говорили важливі для неї люди – батьки або перший хлопчик, який їй подобався. Зовсім маленькі діти не знають про проблему гладкості, навпаки, повненькими дітьми милуються, а худорляві викликають тривогу (не добирає ваги). Але приблизно у віці 5-6 років дитина починає сприймати вплив соціуму. І про те, наскільки сильний цей вплив, можна зрозуміти за результатами дивного дослідження. Шестирічкам показували силуети різних людей, щоб дізнатися, наскільки дружньо до них налаштовані діти. Виявилося, що люди зі спотвореними після автокатастроф обличчями або з відсутністю кінцівок викликали більш дружні почуття у дітей, ніж гладкі. При цьому повних людей діти описували як брудних, ледачих і дурних. Через кілька років дослідження неодноразово повторювалося, і були підтверджені ті ж самі показники, до того ж агресивна налаштованість щодо гладких людей була більш виявленою.

Так відбувається не всюди

У Нігерії зараз дівчина, вага якої менше 100 кг, вважається неповноцінною. Якщо дівчинка народилася худорлявою, її спеціально будуть відгодовувати, тому що вага – це показник її значущості та стабільності в суспільстві. Також можна навести відомий приклад. На острові Фіджі до приїзду туди американських туристів і появи телебачення в моді були повненькі жінки. Відтоді, як з'явилося американське телебачення з американськими стандартами краси, тут же діагностували 15 % анорексії і булімії у школярок.

Так було не завжди

Ще до кінця 19 століття були в моді пишні жінки і чоловіки. Вважалося, що, якщо ти можеш собі дозволити добре харчуватися, ти людина солідна і успішна. До того ж, за спостереженнями лікарів (і ці спостереження підтверджені сучасними дослідженнями), у людей з дефіцитом маси тіла більше негараздів зі здоров'ям, ніж у гладких людей. Після настає індустріалізація, період економічного буму, і автоматично їжа стає доступною нижчим верствам населення. Гладкість більше не є фактором статусу, і на початку 20 століття з'являються тонкі, сухорляві "кокаїнові" жінки. У той же момент жінки починають відстоювати свої права і зрівнювати їх з чоловіками. Тоді жінкам було важливо набувати якихось хлопчачих форм (згадайте рух суфражисток). Коко Шанель ввела у моду штани і силует, що підкреслює худорлявість і хлоп'ячість. І все б було добре, якби в Америці не почалася Депресія, а за нею – Друга світова війна. Знову не вистачало харчів, і, замість образу худорлявих жінок, через деякий час на п'єдестал краси зійшла Мерилін Монро – з досить пишними формами. Вона не голодна, вона - здорова. Людина, яка може дозволити собі такі форми, зможе вистояти будь-яку війну. Але згодом, у 60-ті роки, із закінченням Депресії, еталоном краси стала тендітна і тонка Одрі Хепберн.

Специфіка пострадянського простору

На нашій території ще до початку 20 століття в моді був образ пишної матрони, кров з молоком. Однак настав 1917 рік, революція, і ситуація з тілом стала неоднозначною і дуже суперечливою. З харчами були труднощі аж до хрущовських застіль, тому бути худорлявим  модно не стало, але і бути гладким стало дуже небезпечно. Адже ситим і багатим в радянський час обов'язково зображувався капіталіст, який нашу країну обкрадав усі попередні роки ("Містер Твістер, колишній міністр", "Три товстуни"). І якщо в дореволюційних рекламних проспектах фігурували пишні жінки, жінки на радянських плакатах мали доволі "сухий"вигляд. І виник внутрішній конфлікт: бути товстим страшно, тому що це майже означає бути ворогом народу, а це реальна загроза смерті, до того ж худорлявим теж бути погано, адже цей образ асоціювався з хворобами. Цей соціальний аспект досі підсвідомо впливає на нас, адже бабусь з глибоко вкоріненими у них стереотипами ніхто не відміняв.

Протиріччя всередині сім'ї

Повернемося до теми маленьких дітей. Повненький дитина – значить, все добре, худорлява ж викликає багато хвилювання, особливо у бабусь. Це відображається в тому, як зазвичай годують дітей: "Ти повинен це з'їсти", "Сиди, поки не з'їси!", "Давай за маму, за тата". Але у певному віці настає момент, коли раптом бути гладким стає якось недобре, інакше автоматично потрапляєш у загін ледачих, дурних і брудних дітей (згадайте результати дослідження). І цей конфлікт продовжує в нас жити. Тому що, з одного боку, їжа – це свято, це коли всі разом збираються за одним столом, це велика цінність (хто з нас не чув про дітей, що голодують у Африці, або про те, що недоїдений шматочок буде ганятися?). І що робити після того, як зі стадії ангелоподібного дитинства, коли добре було бути повненьким, раптом переходиш до соціальної частини? Що робити з минулим досвідом? І, по суті, протистояння між худорлявими і гладкими криється в цьому конфлікті: як в історичному, соціальному сенсі, так і в межах локальної сім'ї.

Механізм протистояння

Коли ми завзято щось відкидаємо, в цьому процесі задіяні два великих почуття, з якими зустрічатися дуже не хочеться: страх і провина. Якщо я стану товстою, значить, я автоматично стану дурною, ледачою і брудною (та інші риси, що асоціюються з товстими людьми), а цього я пережити не можу. Тому я хочу бути худорлявою, а відповідно, коханою, щасливою і успішною. Тому, якщо я прийму повну людину, то я ніби як опинюся в цьому таборі ("хто не з нами, той - проти нас"), а в цьому таборі бути страшно. І тоді хочеться дистанціюватися, а найактивніший спосіб дистанціювання – вербально і поведінково це виявити: "Як вона могла!", "Вона не має сили волі, запустила себе!". І це насправді показує на те, чого ми дійсно боїмося: не мати сили волі, бути ледачою і т. д. Це страх побачити в собі ці риси.

Однак механізм порівняння працює і в іншому напрямку. Я так само можу пройти поруч з більш стрункою жінкою. І тоді я потрапляю зі страху в провину: "Вона може мати такий вигляд, а я не маю такого вигляду. Я дійсно, напевно, не така вольова, розлінилась, не можу встати зранку на пробіжку і т. д." І доти, доки ми порівнюємо себе з гладкими і худорлявими, це порочне коло – страх і провина – буде працювати.

Що з цим робити?

Універсальна рекомендація: "Полюбити себе". Але це довгий, складний шлях. Необхідно набратися терпеливості, щоб прийняти своє тіло, своє місце в житті, незалежно від того, скільки у вас кілограмів, визнати і побачити, як формувався ваш образ тіла і що насправді з вами відбувається.

Дякуємо за допомогу в підготовці матеріалу спеціалісту з корекції харчової поведінки, автору програми "Що я заїдав і довіряти собі в їжі і житті" Надії Рехтіній, rehtina.com.

Корякіна Тетяна

Plus-size модель Ешлі Грем у коротеньких шортах знялась у яскравій фотосесії (7 фото)