Поминальні дні: навіщо ми ходимо на "Могилки"

Поминки, Могилки, а по-церковному – Радониця – це спеціально відведені в православному календарі дні, щоб побувати в місці, де спочивають вже померлі рідні та близькі люди, щоб розділити з ними радість Світлого Христового Воскресіння. Поминальних днів у році багато, але тільки Радониця несе у своїй суті радісну подію, означає святкування Великодня з усіма атрибутами (крашанками та пасками), що приносяться на кладовище, – таким чином ніби відбувається єднання церкви небесної і земної, адже у Бога немає мертвих, для нього усі живі.

Важлива дата. Істинно поминальним вважається вівторок, 9-й день після Великодня, і тільки життєві обставини змушують переносити походи на кладовище на раніше. По-перше, для зручності громадян, які працюють і не зможуть в будній день масово відпроситися з роботи. А по-друге, священики фізично не в змозі об'їхати всі кладовища в один день, а тому починають раніше, за графіком (не пізніше 9-го дня можна), на вихідних.

З'їзд родичів. Звичайним для українських сімей (особливо в селах) є збір всіх близьких і далеких членів в отчому домі спеціально на Поминки. Люди можуть не бачитися місяцями, але заради цього світлого дня з'їжджаються зі всіх кінців планети, і це копітко вихована в людях християнством традиція – збирати рідних людей в їхніх гніздечках хоча б на один день. Життя може розірвати їх врізнобіч, але хоча б день слід присвятити місцю, де, як кажуть, пуп закопаний, поховані батьки і діди-прадіди, витоки фізичного життя кожного.

Якщо у когось не виходить приїхати на кладовище, правильно буде на Радоницю, як це багато хто і робить, вирушити до найближчого храму, залишити панахиду і постояти на службі. Оскільки церква єдина, де б ви не промовили молитву – біля могилок або в храмі, вона буде почута.

Навіщо солодощі. Традиція вручати цукерки з печивом, пасочки та крашанки у поминальний день корінням йде в стародавні пожертви бідним, знедоленим землякам в пам'ять про покійних, щоб полегшити їхні земні страждання. Колись забезпечені люди щедро роздавали їжу, одяг жебракам, щоб добрими жестами, допомогою ближнім на землі вимолити прощення гріхів померлих родичів. Справжній сенс сучасних роздач – не обмінятися солодощами, а наділити нужденних, адже ніколи не буває так близький Господь до нас, як там, де злидні у всіх їх видах. Взяти бездомного, нагодувати голодного, одягнути нагого — значить наблизитися до Господа. Тому, якщо бачите людей, які збирають на кладовищі щойно залишені харчі, не здумайте проганяти: їх привело на кладовище знання цієї доброї православної традиції, краще наділіть їх, чим самі багаті.

Як поминати. Нехай вас не бентежить, що, простягаючи панихидку, вас просять згадати людину, яку ви знати не знали – священик ховає і поминає людей на панахидах за записками, яких сотні, найчастіше теж ніколи їх не бачив. Бог знає всіх і кожного, про кого молитва, і вона ніколи не зайва. Просто простягаючи комусь вузлик з панахидою, називайте ім'я покійного раба Божого, а Він зрозуміє, про кого йдеться.

У деяких регіонах України побутує думка, що, коли приймаєш від когось на Проводи пасхальне яйце або паску за царство небесне, за кожну одиницю належить помолитися енну кількість разів (часто говорять – 40). Церква про це нічого не знає – домисли. Навіть навпаки: після довгого посту людині дається відпочинок, послаблення в молитві, він може насолоджуватися земними благами, зокрема їжею, і відпочити від трудів духовних.

Застілля. Багато хто, на жаль, бачив, як ввечері з кладовища йдуть запізнілі "поминальники" з піснями, очевидно, забувши, навіщо вони туди приходили. Поминки такого роду тягнуться з дохристиянських часів, адже наші предки, ховаючи одноплемінників, влаштовували танці, гуляння в пам'ять про покійних. З цим язичницьким обрядом церква бореться вже тисячу років, але, як бачимо, безуспішно. Присутність столів на кладовищі взагалі не гріх, вони потрібні для сучасних "вечерь любові", або агап (агапи – древньохристиянскі зборів для спільної трапези), під час яких колись збиралися на рівних багаті і бідні, розповідаючи всім, що мали. Це і є прообраз ідеальних поминок, коли кожен приносить що може, а за столом всі рівні, от тільки алкоголь – табу.

Тетяна Малиновська