Чорногорія – Україна – 0:4. Багато сонця у теплій воді

…Збірна Чорногорії вивантажувалася з автобусу досить швидко. Балканці приїхали години зо дві до матчу і за якихось пару хвилин прошмигнули до роздягальні. Останнім із чорногорської делегації був масажист. Бідолаха тягнув навдивовижу здоровенну валізу. Проте варто було дядечкові заїхати зі своїм вантажем на невисокий поріжок, як "чумадан" вирвався з рук. Десятки кілограмів льодових кубиків вивалилося на підлогу. Складно сказати, для чого призначався той лід – чи то для медичних цілей, чи то для якихось інших. Стюард, який стояв поруч, мимоволі вигукнув: "погана прикмета". "Побачимо" - знизав плечима горе-масажист і почимчикував до роздягальні.

Дивіться: Чорногорія - Україна - 0:4. Відео матчу

Ніщо не віщувало невдалий підсумок матчу для господарів. Поспілкувавшись із кількома адекватними вболівальниками, зрозумів, що ті ставлять на упевнену перемогу "Монтенегро". З "неадекватними" годі було й спілкуватися – три пальці на руці, які вони демонстративно тицяли ледь не в обличчя, могли означати тільки одне – їхня команда розірве опонента з рахунком 3:0.

Читайте: Чорногорія - Україна - 0:4. Переможні емоції Михайла Фоменка

Був привід і в самих чорногорських футболістів стрибати вище своєї голови – матч проти українців перетворювався для них на особливий. Ювілейний. Десятий за ліком. З такої нагоди організатори матчу влаштували щось на кшталт свята – уздовж лінії центра поля розташували кольорові футбольні м'ячі. Та дівчат із національними прапорами. Український прапор чомусь виявився синьо-блідим. Мабуть, вигорів на сонці. Футболісти господарів загамселили всі ці м'ячі на трибуни. Вдячні глядачі несамовито волали ""Хочемо побєду". Із наголосом на останній склад. Про наш ювілей – двохсотий матч – анітелень. Певна річ, навіщо чиїсь  чужі свята, коли своїх не бракує. Словом, ніщо не віщувало фіаско. Хоча булгаківська Ганнуся, даруйте, чорногорський масажист, розлив масло. Точніше, розкидав кубики льоду.

Фоторепортаж: Фантастичний реванш: Україна принизила Чорногорію в Подгориці

Чорногорці могли розраховувати на позитив ще й тому, що їхній суперник відчував справді серйозні кадрові проблеми. Центральна пара захисників – Кучер – Хачеріді – вибула зі строю. Донеччанин через травму узагалі не прибув до Подгориці, а киянин хоч і прибув, але навіть не тренувався. Коли за кільканадцять хвилин до стартового свистка побачив, як динамівський захисник чимчикував футбольним полем не в бутсах, а в кросівках, стало зрозумілим, що Євген таки не зіграє. Хоча на передматчевій прес-конференції Михайло Фоменко залишав якийсь відсоток на диво.

Дива не сталося. Довелося в пару до Ракицького ставити Тимощука. Іншого варіанту просто не було. Натомість в опорній зоні з'явилися Гармаш, Ротань і Едмар, тоді як Гусєва відрядили на лівий фланг. Сказати, що це експеримент – навряд чи доречно. Але й оптимальним такий склад назвати складно. Тим більше, що через травму не було чи не найкращого наразі нападника Девича.

Що було далі - сподіваюся, переказувати немає нагоди. Акцентую увагу лише на кількох моментах, які впали в око з трибуни стадіону. В першу чергу зауважу, що гості діяли як упевнено, так і грамотно. Єдиною "ланкою", яка викликала неприємні питання своєю грою, був усе-таки Тимощук. Не хочу здатися нудним чи недоречним на тлі загального результату, однак частенько екс-баварець створював пожежу своїми діями. Мабуть, на місці в середині поля він був би не таким інфарктним.

Другий момент – вихід віч-на-віч із нашим воротарем Вучинича. Епізод – майже ідентичний із першим і єдиним забитим м'ячем між цими командами в Києві. Тоді чорногорці забили і, як наслідок, поїхали з нашої столиці переможцями. Зараз удача була на нашому боці. У відповідь класно бив Коноплянка зі штрафного, поцілив у стійку Ярмоленко. Гра була рівна, якщо говорити за великим рахунком. Якщо у наших і була якась перевага, вона мала радше візуальний контекст.

А далі сталися події, які перевернули хід поєдинку. Спочатку потягнув задню поверхню стегна Йоветіч. Імпульсивний тренер господарів Брнович настільки засмутився цією ситуацією, що ледве не розірвав свого костюму. Ну і, нарешті, вилучення Зозулі. Скажу відверто: за що вилучили дніпропетровця, так і не зрозумів. Криміналу в його діях не угледів. Вочевидь, не угледів і Фоменко. Чи не вперше довелося побачити певною мірою флегматичного Михайла Івановича таким емоційним. Він щось активно доводив резервному арбітрові, ніяк не хотів повертатися до технічної зони. Надто емоційно наш тренер повівся, коли збили Коноплянку, проте німецький суддя чомусь не зафіксував явне порушення правил.

Узагалі склалося таке враження, що німець Граф насправді аж ніякий не граф, а в ліпшому випадку різночинець. Судив він якось невпевнено, місцями узагалі дивно. Даруйте, що так говорю за такого відчутного підсумкового рахунку. Проте тоді, після вилучення Зозулі здавалося, що Граф, який зовсім не граф, симпатизує господарям. Після свистка на перерву до німця рішуче попрямував Гармаш, проте гарячого динамівця заблокував Тимощук. А вже потім Заваров. Асистент Фоменка про щось довго розмовляв зі своїм підопічним.

Так чи інакше, проте за долю поєдинку було лячно. Зайвий гравець у господарів, несамовита підтримка, плюс неадекватний арбітр. Що сталося потім – не вкладається в голові. Витримали. Перетерпіли. Зіграли на разючих контратаках. Це спочатку, коли забив Гармаш. Коли забив Коноплянка, здалося, що в купі-малій наші когось-таки затиснуть. А коли несамовитий удар вдався Федецькому, стало очевидним, що перемога вже від нас нікуди не дінеться. Наші хлопці на лаві запасних почали обливатися водою. Найбільше перепало Хачеріді. Вони вже святкували. Хоча було зарано. Опісля був диво-гол Безуса. Фоменко обнімав своїх хлопців, Гусєв зодяг якогось жовтого капелюха з вушками і підбіг до секторів із нашими вболівальниками. Це був справжній тріумф.

Після гри автобус із нашою командою довго не випускали вболівальники. Затримався автобус і з чорногорськими футболістами. Брновичу довелося витримати тривалий допит журналістів. Чорногорський наставник буквально забіг в авто. Останнім до своїх колег приєднався травмований Йоветіч. Мало того, що розрекламований гравець "Фіорентини" ледве тягнув травмовану ногу, так ще й здалося, що у хлопця на очах сльози.

Чого-чого, а нам було не до плачу. Феєрична й велична звитяга автоматично зробила нашу команду чи не головним фаворитом групи. Тепер наше щастя – в наших руках. Мені здається, що три перемоги в решті чотирьох матчах зроблять нашу команду переможцем групи. Про це восени ми не могли навіть мріяти. Тренер, про якого наші відомі "фахівці" говорили, що він вміє лише грати в "Сталінград", здобув три перемоги в трьох матчах. Команда повірила в себе, ми знову повірили в команду. Після цього вечора здається, що й на нашій вулиці може бути справжнє свято.

І нехай кусає себе за лікті той, хто цього всього не бачив. Він просто не потрапив разом із нами всіма до історії.

Олександр Солнцев