Саленко: за п'ять доларів можна було пів-Києва скупити

Володар "золотої бутси"-1994, а нині футбольний експерт Олег Саленко розповів про зарплати футболістів у роки його кар'єри і в нинішній час.

- Олеже, скільки отримували в київському "Динамо" на початку 1990-х?
- Зараз це вже не секрет. Я був одним з перших, кому "Динамо" платило валютою. Коли все починалося у 1991-му, мені привозили 500 доларів. А в 1992-м у шести-семи провідних гравців була однакова зарплата - по тисячі. У решти - 500-700 доларів. У 1992-му платили вже офіційно, були контракти. А до того неофіційно - тоді ще був Союз і не знали, як ці зарплати оформити.

- На що вистачало тієї зарплати?
- Та тоді нормально вистачало! Якщо переводити на рублі, то квартира тоді коштувала п'ять тисяч доларів, машина, "дев'ятка", - тисячу. Тобто за місячну зарплату можна було купити авто. Ще не забувайте, що преміальні були майже такі ж, як зарплата.

- За перемоги в матчах чемпіонату України-92?
- Ні, щоб це було в чемпіонаті Україні, я не пам'ятаю. Але в останньому чемпіонаті Союзу отримували по 500 доларів за виграш матчу.

- А в першому чемпіонаті незалежної України? Це ж був період безгрошів'я...
- У чемпіонаті України нам не вважали за потрібне платити за перемоги над командами, які ми повинні були обігравати просто так. Для гравців це була, м'яко кажучи, пародія, а не чемпіонат. На тренуваннях більше викладалися, ніж в матчах ЧУ. Фінансово цікавою залишалася лише Ліга чемпіонів.

- Там якісь були премії?
- (Сміється) Тоді був несподіваний вихід нашої команди в груповий турнір ЛЧ. Перший матч кваліфікації з "Брондбю" в Києві зіграли внічию 1:1. Але на виїзді обіграли данців 1:0, Паша Яковенко забив. Була ейфорія, всі вже думали, що все, сезон закінчився, йдемо у відпустку. А тут - бабах! Треба ще дві гри групового турніру ЛЧ зіграти.

Після матчу з "Брондбю" Віктор Безверхий (тодішній президент "Динамо") зайшов в роздягальню і сказав, що подвоює або навіть потроює премії. Розмір не пам'ятаю, але це були не десятки тисяч доларів - десь по кілька тисяч. А потім ще, як виграли у "Бенфіки", то зрозуміли, що дійсно не дарма відстрочили собі відпустку.

- Ви тоді, можливо, обзавелися квартирою, машиною?
- Та це й так все у всіх було - цим клуб займався. Нам видали службові "Мерседеси"-190-ті - клуб закупив. Ну а квартира була просто бонусом за перехід в "Динамо": переходиш - тобі зобов'язані її надати.

- Тобто на початку 1990-х на тлі населення ви себе відчували дуже навіть нормально?
- Та ви що ... На тлі населення ... Тоді ж за п'ять доларів можна було пів-Києва скупити, погуляти ... Тим більше нам тоді робили пайки безкоштовно, повністю забезпечували продовольством.

- На що ви витрачали свої заробітки?
- На життя! Коли молодий, граєш - куди їх витрачати?! На одяг, на відпочинок, на все. Це зараз у молодих гравців є менеджери, які забирають гроші і знають, куди їх вкладати. А тоді куди було вкладати? Нікуди ... Але я не шкодую. Лихі дев'яності - це було інше життя і інші мірки всього. Ми пожили в хороші часи. Такого більше ніколи не буде.

- Чому - хороші? Зараз би, напевно, молодий Олег Саленко заробляв би набагато більше...
- Важкі часи була, але хороші - спортсменів поважали. Не було ні влади, нічого, але були люди, особистості. Один з одним спілкування було. Важко було, але весело. Зараз про футболістів розповідають у ресторанах: так, вони приїхали, гроші залишили, а так вони - ніхто. А раніше такого не було.

Я ще застав часи, коли до "Динамо" було інше ставлення... У мене якось викрали "дев'ятку" - так через місяць поставили, під будинком. Це було в 1990-му. Повернули після того, як я походив, поговорив... Тоді ж у нас всі знайомі були.

- Що за знайомі?
- Різні...

- Коли перейшли до іспанського "Логроньєс", напевно відчули різницю між українськими та європейськими зарплатами. Прірву?
- Звичайно, прірва! Я втік з чемпіонату України... Хто пройшов чемпіонат СРСР, той мене розуміє. Коли відразу все звалилося, ось ці поля, грати не хочеться... Потрібен був стрибок, щоб не деградувати як футболісту.

- Скільки отримували в "Логроньєсі"?
- У десятки разів більше. Але це вже особиста інформація. Там у кожного свій контракт. А в Україні в усіх були спільні.

- А як у 1992-му платили в інших українських командах?
- Наскільки я розумію, їм взагалі важко було. В "Дніпрі", може, щось ще зберігалося. А були команди, які ледве трималися на плаву. Хоча саме маленьким командам тоді підприємства давали все, що могли, щоб утримати їх у вищій лізі.

- Що думаєте про нинішні зарплати?
- Головне, як укласти контракт і коли він розривається. Якщо зараз потрапляєш на розрив контракту і при цьому показуєш гру, то тут вже ти - король. Раніше ж такого не було взагалі, щоб ти міг бути вільним гравцем. А зараз - вільний. Якщо "пре" і в тебе через півроку закінчується угода - можна говорити про будь-які суми.

- Кажуть, Мілевському, Ярмоленку платять під два мільйони доларів...
- Я так розумію, що це ще не межа. Якби Мілевський грав і був би лідером команди, то при продовженні контракту можна було б спокійно і п'ять "лупити". Клубу осилити це легше, ніж купувати нового гравця, і платити йому чималу зарплату... Принаймні, така практика - в Європі. Але це - якщо ти провідний гравець.

Проблема в тому, що у нас ніхто зараз з гравців не росте. І вони не можуть наполягати на збільшенні зарплати. Їм, навпаки, її можуть опускати.

Що стосується зарплат легіонерів у нашому чемпіонаті, то вони, звичайно ж, завищені. Гравцям, які за європейськими мірками - ще ніхто, такі контракти дають! У Європі у таких же футболістів - зарплати в три рази менше. Тому до нас зараз ніхто із солідних гравців і не їде. Солідні отримують хороші гроші в Європі. А до нас на хороші зарплати їде середній клас.