Війна vs. Кохання: чи можна зберегти стосунки на відстані

“Це був перший досвід, коли я мала поїхати і бути за кордоном мінімум місяць, – каже Наталія Глотова. – На той час я не відчувала і не розуміла, які можуть бути наслідки від поїздки саме для наших стосунків”.

Наталія та Олексій – психотерапевти. У шлюбі вже 21 рік. 2014-го подружжя виїхало з окупованого Луганська і розпочало нове життя у столиці. Рік тому вони придбали квартиру в Ірпені – і знову потрапили у вир війни.

“Я спочатку не думала, що поїду за кордон, у мене не було ані бажань, ані думок, – зізнається Наталія. – Проте чоловік із сином дуже хотіли, щоб я була в безпеці, прагнули мене захистити”. 

Так у родині розпочався новий етап – життя на відстані.

“У мене було дуже сильне відчуття горя, але не було доступу до цих почуттів, – пригадує жінка. – І коли я поїхала, вже в літаку розплакалася, бо відчула, що я фізично відлітаю, кидаю свою родину. І не тільки родину, а навіть країну. Тих людей, які  залишаються і вимушені боротися”.

“Насправді коли люди розїжджаються і фізично опиняються в різних просторах, в тому числі і різних безпекових, це не значить, що їхній спільний простір руйнується, – зауважує психологиня Наталія Зарецька. – Все залежить від того, якими насправді є стосунки. Чи можна утримати стосунки на відстані? Можна. Чи є розлука однозначним вироком? Ні. Тут дуже багато залежить від самих людей. Чим це однозначно є – це є випробуванням”.

То як не втратити стосунки, якщо між вами пролягають тисячі кілометрів? Перше і головне правило – не припиняти спілкування.

“Теми піднімали всі, які могли – про стан у країні, стан в сім'ї, щось пригадували, щось планували. Говорили про те, як працюємо, як справляємося з побутом. Я консультувався постійно, як щось зробити, як щось приготувати”, – пригадує Олексій Глотов.

“Важливо ділитися своїми почуттями, говорити не тільки про радісне, – радить Наталія Зарецька. – Нам складно говорити про те, чого ми боїмося. Але чому про це важливо говорити? Страхи – вони рухають нашу поведінку. Бо коли ми озвучуємо, чого ми боїмося, коли ми це визнаємо, ми беремо цей страх під контроль. Також важливо говорити про дітей, про їхні проблеми. Тому що саме вивезти дітей у безпеку – в 9-х з 10-ти випадків це був основний мотив виїзду за кордон”.

“Я створила родинну групу в телеграмі, в яку надсилала відео, фото, якісь свої враження, і це трохи надихало і підтримувало. І також просила надсилати відео і фото з квартири, або з Ірпеня, або з Києва – аби було відчуття постійного спілкування і обміну, – ділиться Наталія. – У нас із чоловіком був ритуал, ми з ним зідзвонювалися вранці по відеозв'язку і снідали разом. Або готували паралельно їжу ввечері після роботи, коли вже був час поспілкуватися більш детально, щось почитати разом, подивитися, обговорити”.

Друге правило – не боятися конфліктів. Відстань загострює моменти, які роками могли замовчуватись у стосунках. І якщо не вирішити їх зараз, кращий час може і не настати.

“Конфлікт у парі – це не тільки спілкування, емоції, стосунки. Тут є багато дотикових і фізичних компонентів. Нормально прокачати емоції, в тому числі через якусь конфліктну ситуацію, – це хороший спосіб освіжити стосунки. Навіть для того, аби на рівні фізичних контактів вони були більш повними”, – радить психологиня.

“Наші конфліктні ситуації ми також вирішували разом, – каже Олексій. – Мені треба почекати, потерпіти, поки дружина Наталя висловить свої претензії, потім треба просто її заспокоїти і навести свої аргументи”.

“Він у мене дуже терпляча людина, я все-таки більш емоційна як жінка, і він чекає, коли в мене емоційна хвиля мине”, – вдячна чоловікові Наталія.

“Якщо є якась проблема, яка потребує вирішення, можна пробувати її прописувати, – пропонує психологиня. – Є один чудовий лайфгак: якщо ти пишеш про якісь претензії чи незадоволення, відправ це не одразу, а, наприклад, годин за 6 або 10. Ми часто пишемо чи говоримо для того, щоб розрядитися самим, не розуміючи, що це б'є по іншій стороні. Ти написав – тебе вже відпустило. Потім дивишся і думаєш: в принципі, претензія є, але зараз я б оце переформулював інакше”.

І третє правило для пар – не ігнорувати тему фізичної близькості.

“Якщо ми говоримо про близькість, то це дуже важливий момент, – наголошує Наталія Зарецька. – Бо робити вигляд, що в парі це вторинне, третинне – це брехати собі. Фізична близькість – фундамент стосунків у парі. Обійми залишаються обіймами і секс залишається сексом!”

“Коли ти спілкуєшся з близькою людиною на відстані, ти можеш вирішувати нібито всі питання. Але доторкнутися ти її не можеш”, – каже Олексій Глотов.

“Чоловік декілька разів ходив на масаж, але потім сказав, що це нічого не може замінити, – зізнається Наталія. – Я приймала душ, бо треба було тілом тепло хоч якось відчути, саме тактильний контакт. Бо коли ви поруч, ти не помічаєш, наскільки в доступі є людина, яку ти можеш обійняти, спати разом, прокидатися, просто пройти повз і погладити, доторкнутися. Це був такий дефіцит, у нас в обох він відчувався”.

То що ж робити? На жаль, психологи стверджують, що ані надсилання нюдсів, ані інтимні розмови не можуть задовольнити потребу фізичної близькості.

“Більшість родин вирішують цю складність таким чином: дружина знаходить можливість приїхати на тиждень чи два в Україну. Це необов'язково може бути безпосереднє повернення в Київ чи в Херсон. Це може бути, наприклад, захід України, зустріч десь у Карпатах. Це дійсно один із найбільш дієвих способів”, – пропонує психологиня.

І наостанок психологи радять бути чесними з собою.

“Війна – це той простір, в якому відбувається посттравматичне, постізоляційне зростання, – зауважує Наталія Зарецька. – Так, ми стресуємо, ми перевантажені, але ми багато чого переоцінюємо: себе, життя довкола, стосунки також. І ми розуміємо, чи готові йти далі!”

Сьогодні Наталя вже повернулася до України і переконалася, що розлука насправді лише зміцнила їхній шлюб і допомогла по-іншому подивитися на стосунки:

“Відстань нас дуже згуртувала, ми стали ще ближче одне одному і зрозуміли, наскільки це важливо цінувати. Ми впоралися бути окремо, і це важливо. Але ми обрали бути разом!”

“Коли ти поряд зі своєю коханою людиною, ти не дуже звертаєш увагу на деякі речі, на якісь дрібниці, – усвідомлює Олексій. – Але коли ти розлучаєшся, не маєш змоги обійняти, поцілувати, підійти, доторкнутися, розумієш, що дійсно має цінність. Після такої розлуки я знаю, що треба жити повним життям і робити це, поки ви поруч”.