Ілюзія ядерної могутності: чому Росія б’є по Україні застарілими "Орешніками" без боєголовок

Масштабна збройна агресія Росії проти України супроводжується цілеспрямованою кампанією з залякування цивільного населення загрозою глобальної радіаційної катастрофи. Для підтримки постійної напруженості та відчуття неминучої небезпеки окупаційні війська регулярно застосовують міжконтинентальні ракети «Орешнік» без відповідних боєзарядів та здійснюють прицільні удари безпілотниками по критичних енергетичних об’єктах.

Про це пише доцентка кафедри критичного медіааналізу Школи комунікацій Університету Саймона Фрейзера Світлана Матвієнко у статті для видання The Conversation.

Невиправдана вартість та застарілі технології

За час повномасштабного вторгнення російська армія вже тричі застосувала балістичну ракету «Орешнік», яка потенційно здатна нести ядерний заряд. Ці гучні удари сталися по Дніпру в листопаді 2024 року, по Львову на початку 2026-го та в травні поточного року, коли третя ракета впала за 80 кілометрів від Києва в Білій Церкві, зруйнувавши три цивільні гаражі. Жоден з цих боєприпасів не був оснащений реальною ядерною боєголовкою, а їхня величезна руйнівна сила забезпечувалася винятково кінетичною енергією від падіння.

Офіційна Москва щоразу називає ці обстріли «випробуваннями», проте справжня мета криється у психологічному ефекті. За оцінками експертів, вартість одного такого запуску становить близько п’ятдесяти мільйонів доларів, що в десятки разів перевищує ціну удару звичайною конвенційною балістикою. Навіть попри те, що Київський науково-дослідний інститут судових експертиз знайшов у залишках «Орешніка» радянські деталі сімдесятих років і технологічно застарілий гіроскоп, агресор продовжує витрачати шалені кошти винятково заради підтримання інформаційного «ядерного статусу» цієї зброї.

Від стримування до непередбачуваного терору

Авторка статті зазначає, що сучасна стратегія Кремля фундаментально відрізняється від класичного ядерного стримування, яке успішно працювало в часи Холодної війни. Якщо раніше світова безпекова концепція базувалася на чіткій і передбачуваній загрозі гарантованого удару у відповідь, то сьогоднішня тактика Москви живиться винятково абсолютною невизначеністю.

«Стримування було своєрідною комунікацією часів Холодної війни між державами-ворогами, а ядерний терор виключає саму можливість комунікації», — наголошує Світлана Матвієнко.

Головна мета агресора полягає у створенні глобального відчуття, що масштабна радіаційна катастрофа в охопленому війною суспільстві може статися будь-якої миті. Саме ця непередбачуваність, а не стовідсоткова впевненість у відплаті генерує паралітичний страх. Катастрофа може бути спровокована як прямим застосуванням боєголовок, так і зрежисованою «випадковою аварією» на захоплених ядерних об’єктах, що робить ситуацію абсолютно неконтрольованою.

Атаки на АЕС як інструмент шантажу

Радіаційний шантаж став ключовим елементом російської воєнної кампанії буквально з перших днів наступу, розпочавшись із захоплення Чорнобильської зони, та продовжився безпрецедентною окупацією Запорізької атомної електростанції. Нещодавній удар російського безпілотника серйозно пошкодив сталеву конструкцію нового безпечного конфайнменту над четвертим реактором ЧАЕС, який стримує високорадіоактивні залишки після аварії 1986 року. Хоча МАГАТЕ утрималося від прямих звинувачень через велетенські розміри об’єкта, Служба безпеки України чітко ідентифікувала апарат як ударний Shahed-136 із потужною фугасною бойовою частиною, спеціально налаштованою на максимальні руйнування.

Систематичність таких інцидентів повністю виключає фактор сліпої випадковості на війні. Всього місяць тому інший ворожий дрон прицільно атакував Централізоване сховище відпрацьованого ядерного палива, розроблене американською компанією Holtec International. Цей надзвичайно важливий для української енергетичної незалежності проєкт, здатний безпечно зберігати відходи протягом цілого століття, зазнав підступного удару всього через тиждень після офіційного отримання постійної експлуатаційної ліцензії після десятиліття будівництва й тестувань.

Криваве тло конвенційного терору

Психологічний тиск ядерною невизначеністю жорстоко доповнюється реальними та надзвичайно кривавими бомбардуваннями українських міст. На початку липня поточного року столичний регіон зазнав одразу двох найсмертоносніших атак. 2 липня внаслідок ракетно-дронового удару в Києві загинула тридцять одна людина, а понад сотню зазнали поранень. Уже 6 липня агресор випустив шістдесят вісім ракет і понад три з половиною сотні безпілотників, які вбили щонайменше двадцять сім людей і спричинили масштабні вторинні детонації на складі боєприпасів поблизу Вишневого, через що довелося екстрено евакуювати шістсот місцевих жителів.

Хоча в цих масованих смертоносних атаках не використовувалася пафосна балістика класу «Орешнік», загальна стратегічна загроза залишається абсолютно очевидною. Російське керівництво свідомо поєднує реальний кривавий терор проти цивільного населення з постійним нагнітанням апокаліптичних сценаріїв. Доки ця невизначеність підтримується Москвою, сковувальна сила ядерного шантажу діятиме навіть без фактичного використання зброї масового знищення, наголошує авторка статті.