Прокляття Амітивілля — справжній жах за межами кіно: вбивство родини ДеФео

На перший погляд, будинок за адресою 112 Оушен Авеню нічим не відрізнявся від сотень інших заміських маєтків на Лонг-Айленді. Велика триповерхова будівля у голландському колоніальному стилі, шість спалень, власний човновий причал, басейн з підігрівом і доглянута територія біля річки Амітивілль. На фасаді — знамениті напівкруглі вікна, які пізніше весь світ почне називати «очима диявола».

Його назва — High Hopes («Великі надії») — звучала майже символічно. Родина ДеФео купила будинок на початку 1970-х, бо мріяла про спокійне життя якомога далі від шумного Брукліна. Здавалося, це була типова американська історія успіху. Одначе ніхто й не міг уявити, що саме ця адреса стане найвідомішою у світі серед усіх так званих «будинків із привидами».

Сьогодні слово «Амітивілль» майже не означає географічне місце, воно стало брендом жаху. Понад пів століття ця історія породжує книжки, документальні розслідування, судові суперечки, телевізійні шоу, десятки художніх фільмів і нескінченні дискусії між скептиками та прихильниками паранормального.

Але перш ніж говорити про демонів, необхідно повернутися до єдиної беззаперечної істини — масового вбивства, яке сталося насправді.

Ніч, коли загинула ціла родина

Близько третьої години ночі 13 листопада 1974 року у триповерховому будинку панувала абсолютна тиша та спали семеро людей. 43-річний Рональд ДеФео старший, його дружина Луїза, їхні діти — Дон, Еллісон, Марк, Джон Метью — та старший син Рональд ДеФео молодший, якого всі знали під прізвиськом Буч.

До світанку шестеро з них уже були мертвими. За офіційною версією слідства, 23-річний Буч узяв мисливську гвинтівку Marlin 336 калібру .35 Remington і почав методично обходити будинок кімната за кімнатою. Спочатку він застрелив батька, потім матір. Після цього піднявся до кімнат молодших братів і сестер. Марк, Джон Метью, Еллісон і Дон також були вбиті пострілами, поки лежали у своїх ліжках. Про це йдеться на сторінці THE AMITYVILLE MURDERS.

Кожна жертва зазнала смертельного поранення, а всі тіла знайшли лежачими обличчями донизу. Саме ця деталь одразу збентежила детективів. Потужний постріл із гвинтівки такого калібру мав би розбудити весь будинок і бути добре чутним далеко за його межами. Проте майже ніхто з сусідів не повідомив про серію пострілів. Дехто згадував лише, що вночі чув гавкіт собаки, але не постріли.

Ще загадковішим було інше — всі шість жертв залишалися у своїх ліжках. Ніхто не спробував утекти, ніхто не вибіг із кімнати і ніхто не кинувся рятувати інших членів родини. На тілах майже не було слідів боротьби чи оборони. Слідчі також не знайшли ознак того, що жертвам перед нападом давали снодійні чи інші препарати, які могли б пояснити їхню бездіяльність.

Як одна людина змогла безперешкодно пройти через увесь будинок, здійснити шість гучних пострілів і нікого не розбудити — це питання залишається предметом суперечок і сьогодні. Саме ця незрозуміла обставина десятиліттями породжує нові теорії, від припущень про наявність спільників і помилки слідства до містичних пояснень, які згодом і стали основою легенди про «Жах Амітивілля».

«Моїх батьків застрелили!»

Увечері 13 листопада Буч ДеФео несподівано вбіг до місцевого бару Henry’s Bar, перебуваючи в очевидній паніці. За словами самовидців, він кричав:

«Ви повинні допомогти! Думаю, моїх матір і батька застрелили!«.

Серед відвідувачів бару були його друзі та знайомі. Разом вони швидко поїхали до будинку на Оушен Авеню і коли увійшли всередину, то піднялися на другий поверх. Першими знайшли тіла Рональда ДеФео-старшого та Луїзи ДеФео. Буч вибіг з будинку в шоковому стані, а один із присутніх негайно викликав поліцію. Про це розповіло видання ABC.

Коли на місце прибули детективи, вони почали оглядати будинок кімната за кімнатою, тож незабаром стало зрозуміло, що трагедія набагато масштабніша, ніж здавалося на перший погляд. На своїх ліжках лежали тіла всіх чотирьох молодших дітей. Шестеро загиблих — усі члени родини, окрім самого Буча.

Для досвідчених слідчих картина злочину мала незвичний вигляд, адже в будинку не було слідів злому, нічого цінного не зникло, не було ознак боротьби чи хаотичного пошуку грошей або коштовностей. Здавалося, вбивця добре знав будинок і почувався у ньому абсолютно спокійно.

Спочатку Буч поводився як скорботний син, навіть активно допомагав поліції. Він заявив, що підозрює у злочині Луї Фаліні — знайомого сім’ї, який нібито був пов’язаний з мафією. За словами хлопця, саме Фаліні міг убити його батьків через давній конфлікт.

Однак детективи швидко почали помічати суперечності. Показання Буча постійно змінювалися, його часові рамки не збігалися зі свідченнями інших людей, тож алібі поступово руйнувалося. Крім того, експертиза встановила, що він неодноразово торкався зброї, його поведінка під час допитів ставала дедалі нервовішою, а після багатогодинного допиту, приблизно через добу після виявлення тіл, хлопець зламався. Він зізнався в убивстві всієї своєї родини.

За словами детективів, тоді він промовив фразу, яка назавжди увійшла в історію справи:

«Коли я почав, уже не міг зупинитися. Все пролетіло надто швидко».

Здавалося, справу розкрито, проте майже одразу після зізнання Буч зробив ще одну заяву, яка згодом стане основою легенди про Амітивілль. Він стверджував, що чув голоси і нібито саме вони наказували йому вбити всю родину.

Пізніше ці слова неодноразово змінювалися. У різних інтерв’ю він говорив про демонічні сили, темну фігуру в будинку, «голос, схожий на диявольський», а іноді взагалі відмовлявся від своїх попередніх тверджень. Саме через ці суперечливі заяви й народилася одна з найвідоміших містичних легенд XX століття, хоча слідство так і не знайшло жодних доказів існування будь-яких надприродних явищ.

Божевілля чи холодний розрахунок

Під час судового процесу адвокат Вільям Вебер побудував захист навколо версії про неосудність свого клієнта. Захист стверджував, що Рональд ДеФео молодший страждав на тяжкі психічні розлади, перебував у стані психозу та не міг усвідомлювати своїх дій у момент вбивств. Сам Буч заявляв, що чув голоси, які наказували йому вбити всю родину. Пізніше він навіть стверджував, що відчував присутність якоїсь темної сили в будинку. Про це розповіло видання HowStuffWorks.

Однак жоден із психіатрів не дійшов висновку, що він був юридично неосудним на момент злочину. Експерти погоджувалися, що ДеФео мав серйозні психологічні проблеми, але водночас розумів те, що скоїв, і був здатний відрізняти добро від зла.

А от прокуратура представила зовсім іншу картину. За словами свідків, Буч роками зловживав наркотиками та алкоголем. Він вживав ЛСД, героїн, амфетаміни, барбітурати та багато пив. Його поведінка ставала дедалі агресивнішою і непередбачуванішою.

Рідні, друзі й колеги описували його як людину з вибуховим характером. Він неодноразово конфліктував із батьком, який сильно контролював сім’ю і, за свідченнями знайомих, часто принижував і фізично карав сина. Деякі свідки згадували, що Буч відкрито погрожував батькові ще задовго до трагедії. Одного разу він навіть приставив до нього рушницю під час сімейної сварки, хоча тоді пострілу не сталося.

Слідство також звернуло увагу на фінансовий мотив, адже після смерті батьків ДеФео міг розраховувати на частину сімейного майна та страхових виплат. І хоча прокурори не називали спадок єдиною причиною злочину, вони вважали, що фінансовий інтерес разом із тривалими конфліктами в родині та наркотичною залежністю створювали цілком зрозумілий мотив без жодних містичних пояснень.

Видання Нistory розповіло, що важливим доказом стала й поведінка самого Буча після вбивств. Він провів увесь день так, ніби нічого не сталося, ходив на роботу, зустрічався зі знайомими, намагався створити враження, що батьки просто не відповідають на дзвінки. Лише ввечері прибіг до бару з криками про допомогу.

Прокуратура стверджувала, що така поведінка свідчить не про психоз, а про спробу виграти час і відвести від себе підозру. Тож присяжні не повірили версії про демонів, голоси чи надприродний вплив і 21 листопада 1975 року Рональда ДеФео молодшого визнали винним за шістьма епізодами умисного вбивства другого ступеня.

4 грудня суддя Томас Старк призначив йому покарання — шість довічних термінів ув’язнення, які мали відбуватися послідовно. Здавалося б, історія на цьому завершилася, проте саме після вироку вона перетворилася на одну з найвідоміших містичних легенд XX століття.

Менш ніж за рік до цього самого будинку переїде родина Джорджа та Кеті Лутців. Вони проживуть там лише 28 днів, після чого заявлять, що втекли від невидимого зла. Саме їхня історія зробить слово «Амітивілль» відомим у всьому світі.

Загадок ставало дедалі більше

Навіть після вироку запитань залишалося більше, ніж відповідей.

• Чому жоден із членів родини не прокинувся після перших пострілів?

• Чому всі тіла лежали обличчям донизу?

• Чому експерти не знайшли переконливих доказів того, що жертв попередньо зв’язували чи присипляли снодійним?

• Чому майже ніхто з сусідів не повідомив, що чув серію пострілів із потужної мисливської гвинтівки?

Саме ці деталі стали основою численних суперечок. Втім, із роками криміналісти знайшли цілком земні пояснення усього цього.

Видання Рeople розповіло, що експерти зазначали, що гвинтівка Marlin 336 не була оснащена глушником, однак будинок мав товсті стіни та добре ізолював звук. Крім того, в ніч убивств працювали системи опалення і кондиціонування, а в районі час від часу було чути шум човнів та автомобілів. Деякі сусіди все ж повідомляли, що чули один різкий звук, схожий на постріл, але не надали цьому значення.

Не менш загадковим залишалося положення тіл. Усі жертви лежали обличчям донизу. Деякі незалежні дослідники вважали це майже неможливим для людей, які мали б прокинутися після перших пострілів. Однак судово-медичні експерти наголошували, що частина людей спить саме в такому положенні, а після смертельного поранення тіло не завжди змінює позу. Попри це однозначної відповіді, чому всі шестеро опинилися в однаковій позі, й досі немає.

Токсикологічні дослідження також не дали відповіді. Жодних переконливих доказів використання снодійних або сильнодійних седативних препаратів виявлено не було. Слідів зв’язування або фізичного утримання жертв також не знайшли.

Сам Рональд ДеФео молодший протягом наступних десятиліть неодноразово змінював свою історію. В одному інтерв’ю він заявляв, що в убивствах брала участь його сестра Дон. За цією версією, саме вона нібито застрелила молодших дітей, після чого він убив її. Пізніше він говорив уже про двох невідомих спільників. Ще в інших інтерв’ю стверджував, що вся справа була змовою, а поліція приховала справжніх винуватців. Жодна з цих версій не була підтверджена доказами.

Ба більше, вони суперечили не лише матеріалам справи, а й одна одній. Балістична експертиза, результати розтину, сліди на місці злочину та власне первинне зізнання ДеФео не підтверджували участі інших осіб. Саме тому суди, які неодноразово розглядали його апеляції протягом наступних десятиліть, щоразу залишали вирок без змін.

Офіційна позиція американських правоохоронців залишається незмінною — усі шість убивств скоїла одна людина, Рональд ДеФео молодший.

Втім, саме його слова про «голоси в будинку» стали тим зерном, із якого незабаром виросла зовсім інша історія — не про кримінальну справу, а про привидів, демонів і проклятий будинок, яка принесе мільйони доларів авторам книжок, режисерам і продюсерам та перетворить звичайну будівлю на Оушен Авеню на найвідомішу «будівлю з привидами» у світі.

28 днів, які назавжди змінили історію будинку

Видання Architectural Digest розповіло, що після завершення суду над Рональдом ДеФео молодшим будинок на 112 Оушен Авеню залишився порожнім. Новина про жорстоке вбивство миттєво облетіла США, тож місцеві рієлтори чудово розуміли, що продати нерухомість, у якій менш ніж рік тому розстріляли цілу сім’ю, буде майже неможливо.

Для більшості потенційних покупців проблема була навіть не в забобонах. Людей відштовхувала сама думка жити там, де в кожній кімнаті пролилася кров. Саме тому ціна особняка була значно нижчою за ринкову. Будинок із шістьма спальнями, басейном, гаражем на дві машини та власним причалом коштував лише 80 тис. дол. — майже подарунок навіть за мірками середини 1970-х років.

Саме ця ціна привернула увагу молодого подружжя Джорджа та Кетлін Лутців. Вони знали історію будинку, рієлтор чесно повідомив про трагедію. Проте сім’я вирішила, що минуле не повинно впливати на майбутнє, тож у грудні 1976 року Джордж, Кеті та троє її дітей від першого шлюбу переїхали до нового дому. Разом із ними оселився і собака Гаррі.

Тоді вони ще не здогадувалися, що проживуть тут менше ніж місяць.

Перше попередження

За наполяганням друзів подружжя запросило католицького священника освятити будинок. Саме ця історія стане першою цеглиною майбутньої легенди. За словами Лутців, священник увійшов до кімнати, де колись спали молодші брати ДеФео. Щойно він почав окроплювати приміщення свяченою водою, почув грубий чоловічий голос, одне слово:

«Забирайся!».

У різних версіях історії події описувалися по-різному. В одній священник відчув сильний удар по щоці. В іншій його атакував рій мух, які чомусь заполонили кімнату посеред холодної зими. Ще в одній він відчув нестерпний холод і раптовий напад нудоти. Сам же панотець пізніше підтверджував лише окремі деталі цієї історії, однак із кожною новою книжкою чи фільмом його роль ставала дедалі драматичнішою. Про це розповіло видання DannyeChase.

Час 3:15

Через кілька днів після переїзду Джордж Лутц почав помічати дивну закономірність. За його словами, майже щоночі він прокидався приблизно о 3:15 ранку. Саме цей час слідчі вважали найімовірнішим моментом, коли Рональд ДеФео молодший почав розстрілювати свою родину в ніч проти 13 листопада 1974 року.

Спочатку чоловік не надав цьому особливого значення. Він списував пробудження на стрес після переїзду, втому чи звичайне безсоння. Та ночі минали, а все повторювалося. Він стверджував, що ніби прокидався не сам, ніби його хтось або щось навмисно будило.

Після пробудження він часто спускався на перший поверх або підходив до великого вікна, яке виходило на канал і човновий причал. За його словами, він відчував незрозумілий потяг просто стояти в темряві та дивитися на воду, а пізніше згадував, що ці нічні пробудження почали викликати у нього дедалі сильніше відчуття тривоги.

Саме з цих регулярних пробуджень починається ескалація дивних подій у домі. Втім, варто зазначити, що час 3:15 став широко відомим насамперед після виходу книжок та їхніх екранізацій.

У поліційних матеріалах точний час початку вбивств визначити було неможливо. Слідчі лише встановили приблизний часовий проміжок між ранніми годинами ночі та світанком, коли були скоєні злочини. Попри це саме 3:15 назавжди закріпилося у масовій культурі як «година Амітивілля».

Пізніше цей мотив неодноразово використовували письменники, режисери та сценаристи. В більшості фільмів про Амітивілль годинник незмінно показує 3:15, коли в будинку починають відбуватися надприродні явища. Так звичайний нічний час поступово перетворився на один з найвідоміших символів усієї легенди про Амітивілль незалежно від того, чи мав він реальний стосунок до подій 1974 року.

Зміни в будинку

Найдивніше, за словами сім’ї, почалося уже протягом першого тижня. Температура в окремих кімнатах різко падала без будь-якої причини. Навіть коли камін працював майже безперервно, окремі приміщення залишалися крижаними. Двері самі відчинялися, а потім із гуркотом зачинялися. Вікна, які ще вранці були замкнені, вночі виявлялися відчиненими. З підвалу долинали дивні звуки, схожі на важкі кроки.

Кеті розповідала, що інколи відчувала різкий запах гнилі чи сірки, хоча джерела запаху знайти не вдавалося. Одного разу на стіні нібито з’явилася густа зелена речовина, схожа на слиз. В інших інтерв’ю вона вже описувала її як чорну чи навіть червону. Саме ці суперечності пізніше стануть одним з головних аргументів скептиків.

Невидима подруга

Наймолодша дитина, п’ятирічна Міссі, незабаром почала говорити про нову знайому, яку називала просто — Джоді.

Спочатку батьки не надали цьому значення, адже у дітей часто з’являються вигадані друзі. Однак дівчинка стверджувала, що Джоді живе в будинку та може ставати невидимою, іноді літає, а інколи перетворюється на велику тварину.

Саме згодом з’явилася найвідоміша деталь цієї історії. За словами Джорджа Лутца, однієї ночі він визирнув у вікно та побачив біля другого поверху величезну свиню з неприродно яскравими червоними очима. Істота дивилася просто на нього, а вже через секунду зникла. Пізніше цей образ став одним із символів франшизи «Жах Амітивілля».

Однак існує значно прозаїчніше пояснення. Адвокат Рональда ДеФео Вільям Вебер пізніше заявив, що колись розповів Лутцам історію про сусідського кота, який часто сидів біля вікон будинку ДеФео вночі. На його думку, саме цей кіт із часом перетворився у книжці на «демонічну свиню Джоді».

Страшна ніч

За словами Лутців, кульмінація настала в ніч проти 14 січня 1976 року. Всі члени сім’ї нібито пережили різні прояви паранормальної активності. Наприклад, Джордж чув, як на другому поверсі хтось із величезною силою пересував меблі, хоча діти вже спали. Кеті стверджувала, що прокинулася від того, що відчула, наче її тіло підіймається над ліжком. Пізніше вона заявляла, що буквально левітувала в повітрі. Діти також говорили про дивні голоси. Світло в домі безперервно миготіло, сходами нібито ходив хтось невидимий, а двері грюкали самі собою, розповіло видання Вiography.

Більше сім’я не витримала і наступного ранку поспіхом зібрала все найнеобхідніше. Частина речей залишилися просто а будинку, навіть меблі, одяг і сімейні фотографії. Лутци сіли до авто і більше ніколи не поверталися до будинку на Оушен Авеню.

У ньому вони прожили лише 28 днів. Саме ця цифра назавжди закріпиться в історії Амітивілля.

Як народився міф «Жах Амітивілля»

Якби Лутци просто виїхали та мовчали, історія Амітивілля, найімовірніше, залишилася б ще однією трагічною сторінкою кримінальної хроніки Нью-Йорка. Проте вже за кілька тижнів після переїзду вони почали давати інтерв’ю журналістам.

Видання Diario AS S.L. розповіло, що незабаром про їхню історію дізналися видавці. До справи долучився адвокат Рональда ДеФео Вільям Вебер, який мав власні плани щодо заробітку на трагедії. Саме в цей момент історія про шість реальних убивств почала поступово перетворюватися на одну з найприбутковіших містичних легенд XX століття.

Попереду були мільйонні наклади книжок, рекордні касові збори, участь найвідоміших дослідників паранормального Еда та Лорен Ворренів і десятки років суперечок про те, де закінчується правда та починається майстерно проданий жах.

Парадокс історії Амітивілля полягає в тому, що справжній жах закінчився 13 листопада 1974 року — тієї ночі, коли були вбиті шестеро членів родини ДеФео. Все, що сталося після цього, поступово перетворилося на зовсім іншу історію. Це вже не була кримінальна справа, вона стала історією про те, як трагедія перетворилася на товар, а страх — надзвичайно прибутковий бізнес.

Через багато років Вебер зробить заяву, яка стане справжньою інформаційною бомбою. В інтерв’ю він стверджував, що разом із Джорджем і Кеті вони годинами обговорювали майбутню книжку та сиділи за столом із чималою кількістю пляшок вина. За його словами, саме під час цих зустрічей народилася значна частина майбутньої легенди та «надприродних» деталей.

Він розповідав Лутцам про сусідського кота, згадував сімейну сварку ДеФео, під час якої батько розбив тарілку зі спагеті та забризкав стіну червоним соусом. У книжці це стало загадковою червоною, а згодом зеленою слизькою речовиною, яка витікала зі стін.

Тобто за словами самого адвоката, автори легенди не вигадували все з нуля. Вони брали окремі реальні епізоди та перебільшували їх до невпізнання. Однак Лутци категорично заперечували ці слова до кінця життя.

Воррени

Коли популярність історії почала стрімко зростати, до неї приєдналися люди, чиї імена сьогодні знайомі кожному шанувальникові містики — Ед і Лоррейн Воррени. Про це йдеться у матеріалах видання American Ghost Walks.

На той момент вони вже були досить відомими дослідниками паранормальних явищ. Ед називав себе демонологом, а Лоррейн стверджувала, що володіє даром яснобачення.

Саме подружжя Ворренів згодом стане героями франшизи «Закляття» (The Conjuring), а Амітивілль був однією з перших історій, яка остаточно закріпила їхню репутацію.

Навесні 1976 року, вже після втечі Лутців, Воррени разом із телевізійною знімальною групою провели в будинку сеанс дослідження, і саме тоді була зроблена одна з найвідоміших фотографій в історії паранормальних розслідувань. Вона мала моторошний вигляд. На другому поверсі будинку з дверного прорізу визирав маленький хлопчик із неприродно яскравими очима.

Прихильники містики майже одразу заявили, що це привид одного з загиблих дітей ДеФео, тож знімок миттєво облетів світ. Його друкували журнали, він став одним із головних доказів існування привидів у будинку.

Проте скептики дуже швидко запропонували значно простіше пояснення. За їхньою версією, на фотографії випадково опинився один із членів знімальної групи чи асистентів дослідників. Через використання інфрачервоної плівки очі людини просто відбили світло та створили характерний ефект світіння.

Попри десятки років суперечок остаточно підтвердити жодну з версій так і не вдалося. Саме тому «хлопчик з осяяними очима» досі залишається одним із найвідоміших зображень в історії американської містики.

Теорії та змови

Що популярнішою ставала історія, то уважніше журналісти починали її перевіряти.

Виявилося, що багато деталей не збігаються. Сусіди не повідомляли про дивні явища. Поліціянти, які неодноразово відвідували будинок після втечі Лутців, не фіксували нічого незвичайного. Нові власники, які купували будинок у наступні десятиліття, також не заявляли про демонів, голоси чи левітацію. Деякі священники публічно спростовували найгучніші епізоди книжки.

Поступово серед журналістів сформувалася інша версія подій. Можливо, Лутци справді переживали сильний психологічний стрес через життя в будинку, де сталася масова трагедія. Можливо, окремі події вони щиро сприйняли як щось надприродне. А, можливо, частина історії була свідомо прикрашена заради книжки, яка принесла всім її учасникам величезні прибутки.

Понад пів століття історія Амітивілля існує у двох паралельних світах. У першому — це реальна кримінальна справа, яка забрала життя шістьох людей. У другому — легенда про демонів, прокляття та надприродне зло. І що більше часу минає, то складніше відокремити одне від іншого.

Доки Голлівуд випускав нові фільми, а туристи фотографувалися біля знаменитого будинку, журналісти, криміналісти та незалежні дослідники продовжували ставити незручні запитання щодо самої трагедії родини ДеФео.

Одне з найдискусійніших питань у цій справі виникло майже одразу після завершення судового процесу. За офіційною версією, 23-річний Рональд ДеФео-молодший самостійно застрелив шістьох людей із гвинтівки, коли пересувався між двома поверхами будинку. Для багатьох залишалося загадкою, як одна людина могла здійснити серію пострілів так, щоб ніхто не прокинувся.

Нові розслідування

На початку 2010-х історія несподівано отримала нове життя. Документаліст Раян Катценбах, який роками досліджував справу, заявив, що поліція могла проігнорувати частину доказів. На його думку, деякі фотографії місця злочину, свідчення очевидців і поліційні записи не узгоджувалися з офіційною версією. Про це розповіло видання CBS.

Найбільший резонанс викликала знахідка, зроблена під час обстеження каналу позаду будинку. Команда підводних археологів виявила сильно пошкоджену вогнепальну зброю. Катценбах припустив, що це міг бути ще один пістолет, який використали під час злочину.

Проте криміналістична експертиза не змогла підтвердити цю гіпотезу. Зброя занадто довго пролежала у воді, серійний номер був знищений корозією, а поліція округу Саффолк не побачила жодних підстав для перегляду справи.

Смерть Рональда ДеФео молодшого

12 березня 2021 року Рональд ДеФео молодший помер у віці 69 років у медичному відділенні виправної установи штату Нью-Йорк. Про це йдеться у матеріалі RawStory.

Видання A&E Television розповіло, що до самої смерті він так і не дав остаточного, послідовного пояснення того, що сталося у будинку на Оушен Авеню в листопаді 1974 року. Майже пів століття, які він провів за ґратами, не принесли ясності. Навпаки, історія Буча ДеФео з роками ставала ще суперечливішою.

Після засудження він неодноразово змінював свої свідчення. В одній версії наполягав, що чув голоси, в іншій стверджував, що до злочину була причетна Дон та навіть могла бути справжньою винуватицею частини вбивств. Пізніше він говорив про участь знайомих, невідомих спільників або організовану змову. Ще в деяких інтерв’ю намагався змінити деталі власного зізнання та заперечував окремі обставини, які раніше визнавав.

Жодна з цих версій так і не отримала підтвердження. Саме ця постійна зміна історій зробила ДеФео однією з найсуперечливіших постатей в історії американської криміналістики.

Навіть дослідники, які ставили під сумнів окремі деталі справи, визнавали, що його власні заяви було надзвичайно складно використовувати як надійне джерело, оскільки вони часто суперечили одна одній.

Впродовж років ДеФео також намагався домогтися перегляду вироку. Його захист неодноразово подавав апеляції та посилався на різні аргументи — від помилок під час судового процесу до сумнівів щодо психічного стану засудженого. Проте суди не знайшли підстав скасувати вирок. Про це йдеться у матеріалах видання The New York Times.

Після його смерті 2021 року зникла людина, яка була безпосереднім учасником тих подій. Чи залишилися разом із ним невідомі деталі тієї ночі — питання, яке продовжує обговорюватися. Проте навіть через десятиліття головна загадка Амітивілля полягає не лише в тому, що сталося у будинку. Вона також у тому, як одна кримінальна справа перетворилася на світову легенду.

Сьогодення відомого будинку

Після втечі родини Лутц будинок неодноразово змінював власників. Нові мешканці жили там роками, вони ремонтували будинок, перебудовували інтер’єр, облаштовували подвір’я. І майже всі говорили одне й те саме — нічого надприродного вони не бачили.

Саме через постійний потік туристів власники навіть домоглися зміни адреси будинку. Номер 112 Оушен Авеню замінили, щоб шанувальники містики припинили безперервно приїжджати до їхнього дому.

Знамениті напівкруглі вікна, які зробили фасад упізнаваним у всьому світі, також були змінені під час реконструкції. Будинок припинив нагадувати той, який люди пам’ятали за обкладинками книжок і кадрами фільмів.

Але навіть це не зупиняє туристів.

Правда, страшніша за будь-яку містику

Якщо відкинути всі легенди про демонів, привидів і прокляття, залишається історія, яка сама собою здатна викликати жах. У звичайному американському будинку син холоднокровно вбив своїх батьків, двох братів і двох сестер. Мотив цього злочину так і не був остаточно встановлений. Сам убивця до кінця життя плутався у власних свідченнях, а суперечки щодо деталей справи тривають і нині.

Усе інше, як-от голоси, зелений слиз, левітація, демонічна свиня Джоді, «хлопчик з осяяними очима» та нескінченні історії про привидів, залишається предметом віри, інтерпретацій і комерції. Жодне з цих явищ так і не отримало переконливого незалежного підтвердження.

І, можливо, найбільший жах Амітивілля полягає не в існуванні демонів, а в тому, що правда про ту ніч назавжди загубилася серед сотень вигадок. Доки одні шукають привидів у старому будинку на Лонг-Айленді, інші нагадують, що найстрашніше зло, яке коли-небудь жило в Амітивіллі, було цілком людським.