Польова кухня: як команда ТСН у Брацлаві людей годувала та вирішувала місцеві проблеми

ТСН.Тиждень запускає спецпроект "Польова кухня" із ведучим Костянтином Грубичем, який їздитиме регіонами не лише для того, щоб нагодувати місцевих мешканців, а ще й вирішити їхні локальні проблеми.

У першому випуску команда вирушила на Брацлавщину. Так колись у середньовіччі називали питому частину( добрий шматок) території сучасної Правобережної України із центром у Брацлаві.

Це унікальне відрядження. Бо  у дорогу взяли з собою техніку, яку побачити у телевізійної групи м'яко кажучи дивно. Військова, вагою півтори тони - наша залізна партнерка свій непростий характер показала вже у перший же день. Лафет під нею не витримав  і його терміново довелося замінити на інший. Відкладати поїздку було неможливо. Нас чекали мешканці старовинного Брацлава.

Нині від колишньої слави тут залишилося мало. Але місцеві з цим миритися не хочуть. Наша мета - нагодувати, вислухати, зарадити. У мандри ми вирушили із надійною помічницею-годувальницею польовою кухнею. І не випадково перша подорож саме до Брацлава. Адже саме тут довго жив і похований винахідник першої у світі польової кухні на колесах Антон Турчанович. А його дітищу у містечку встановлено унікальний пам’ятник.

Жоден геній війни ніколи  б не отримав  перемоги без цього винаходу. Для командирів вона така ж зброя як і гармата, а для простого служаки - шматочок рідної хати  і тепла. Біля якої всі біди здаються трохи меншими.  А головне  є з ким їх обговорити.  

Ми розгортаємо нашу польову кухню на місці біля брацлавського базару. На цій галявині у ярмаркові дні продають корів і свиней. Сподіваємось димок із труби і нашої польової кухні  скличе сюди чимало народу. Бо ми будемо не тільки годувати, а й показувати вам нашу країну з несподіваного боку. Далеко від столиці.  І головне - ми спробуєм допомогти, тим хто про це проситиме. Сьогодні брацлавчанам.

Про наш приїзд у Брацлаві знали, тому люди зібралися дружньо.

"Ми прийшли подивитись, поїсти куліша і порадуватись цьому дню теплому осінньому", - розповідає одна із місцевих жительок.

Оскільки містечко набуло свого розквіту за козаччини, то страву напередодні Покрови вирішили приготувати відповідну – куліш, але по-брацлавськи. З продуктів тут же і вирощених , із додаванням болгарського перцю і помідорів.

Саме так мене навчив отаман сучасного брацлавського козацтва Сергій Жук.

КУЛІШ ПО-БРАЦЛАВСЬКИ

Вода – 10 л

Сало – 500 г

М’ясо – 300 г

Цибуля – 200 г

Болгарський перець – 200 г

Помідори – 100 г

Пшоно – 900 г

Сіль, паприка, перець чорний мелений, петрушка і кріп – до смаку

До готування залучаються і місцеві жителі. Таким чином ми швиденько все приготуємо і з людьми поговоримо. Бо їх все більше. Брацлавці біля нашої польової кухні встигли поскаржитися на безробіття, невлаштованість молоді, на закриття аграрного технікуму і лікарні. Але з моїм внутрішнім "я" увійшла в резонанс історія із засипаною гранітною мучкою дорогою, яка на роки стала жахом для її мешканців. 

П’ять років тому одну дорогу тут засипали відходами з кар’єру. Місцева влада начебто була не в курсі. Зранку засипану ґанітом дорогу відкривали з оркестром і перерізанням червоної стрічки.  Жах для мешканців навколишніх будинків почався із проїздом першої ж вантажівки. Після неї вулицю затягувала  непроглядна кам'яниста пилюка. Люди ходили в ній як тіні.

Якби йшлося про легкові авто , це ще можна терпіти, але засипані ями сподобались водіям багатотонних фур і вони почали їздити тут безперервно. Біда в тому, що граніт дає підвищений радіаційний фон, але значно небезпечнішим є пилюка від нього. І саме нею дихають на цій вулиці вже 5 років.

"Ми ходили до нашого теперішнього голови, ходили, ходили, він нам все обіцяв, обіцяв, коли ми йому нагадуємо про обіцянки, він нам каже: покажіть мені письмові обіцянки, я все усно обіцяю", - розповідає одна з активісток.

Вже більше 5 років мешканці Святомиколаївської вулиці потерпають від дурного рішення колишньої влади засипати їхню проїжджу частину відходами гранітного виробництва з сусіднього кар’єру. Тут радіоактивний пил, дрижить земля, коли вантажівки проїжджають. Люди протестують, ставлять пікети, перекривають дорогу. Але влада їх не чує. Спробуємо зарадити.

Ця малеча зі Святомиколаївської вулиці власноруч залагоджує те, що не вдається зробити роками дорослим  – ремонтує свою дорогу. Тим часом їхні мами, кидаються під колеса ледь не кожної вантажівки. Дивно, але  здебільшого за порятунок вулиці і своїх хат борються саме жінки.

Жінка у своєму дворі показує виноград поганий: "Оце наш виноград, який ми не зриваємо.  Ось подивіться оця вся радіоактивна пилюка вона не змивається. Її миєш-миєш, вона не змивається. От дощі пройшли".

Битва за життя, яке псує неякісна дорога і безперервний рух вантажівок на ній, мешканців вулиці виснажує і знесилює.

"Вони і вночі їздять, і вранці. Найголовніше у них починається з третьої ранку, і далі. І вночі те ж саме, до першої години ночі спокійно. Я ж кажу, здається, що стіни валяться, я не знаю", - скаржиться ще одна жителька вулиці.

Я трохи подізнавався і тепер знаю, що 8 років тому з якогось дива шматок траси державного значення, що проходив через Брацлав, перевели у комунальне підпорядкування.

За словами депутата Брацлавської селищної ради Олега Омельчука, передачу здійснила районна адміністрації. З якою метою, йому невідомо.

І тепер виходить оце державна дорога, а ото через три метри вже недержавна , і вам хомут на шию , а у вас грошей нема.

Спочатку 150 метрів колишньої вулиці Карла Маркса дійсно заасфальтували. Потім про ремонт забули аж до злощасного нічного грейдерування гранітною мучкою у травні 2013. Неодноразові перекриття вулиці обуреними мешканцями ефекту не давали. Лише з утворенням Брацлавської територіальної громади з’явилася надія на співфінансування ремонту з обласним бюджетом.  Кошторис складає понад 6 мільйонів гривень. І таких грошей  у Брацлаві нема.  Усе, чого домоглися активісти пікетами це встановлення знаків заборони для транзитних вантажівок.

Я бачу, що зусилля мешканців центральної брацлавської вулиці поки що марні. І у своїй боротьбі час для них неначе зупинився. Хто здатен надати ситуації прискорення?

"Я сам там живу на тій вулиці недалеко. Я з листопада 15 року тут працюю, я не можу відповідати за те, що було раніше. Але в мене є документи, і дійсно на рівень області я виходив, і вони кажуть, що ця дорога вважається комунальною власністю Брацлавської селищної ради", - розповідає селищний голова Брацлава Віталій Мазур.

Тобто завантажену державну дорогу раптом передали селу і умили руки.

"Це було 14 червня, була нарада в області, і я особисто чула. "Що очікуєте від мене? - запитав заступник голови облдержадміністрації. - Щоб я порушив закон? Це ваша дорога", - пояснює член правління громадської організації "Інститут розвитку Брацлавщини" Наталія Гнатенко.

Ще я зустрівся з автором тої дивної ідеї засипати вулицю гранітним щебнем. Виявилось , що це був колишній очільник Немирівського району Петро Михайленко. Коментувати будь-що на камеру категорично відмовляється.

Обурення людей на свою буцімто бездіяльність селищний голова називає політикою, а конкретні терміни полегшення життя мешканців Святомиколаївської бачить не раніше ніж за рік.

Я з вами вже тут, наша команда вже кілька днів провели в Брацлаві, і таке враження, що я на цій вулиці Святомиколаївській живу. Так оце проникся. Дозвольте візьму на себе таку сміливість дам вам декілька порад: дізнатися про наявність цільових державних коштів або допомоги з обласного бюджету для співфінансування ремонту дороги; проконтролювати подальше проведення тендеру із визначення виконавця ремонтних дорожніх робіт; створення окремої громадської організації для контролю мешканців за діями влади  під час ремонту дороги. 

От ви кожен по собі, всі правильно говорите, ви дуже активні, але як кажуть гуртом і батька легше бити. Я б вам порадив зробити громадську організацію. Мета якої - порятунок вашої вулиці. Місцеві пообіцяли, що обов’язково спробують це реалізувати.

Я мрію, щоб мешканці Святомиколаївської вулиці у Брацлаві якнайшвидше забули як страшний сон свої багаторічні страждання від перманентного землетрусу і радіоактивного пилу. Ми не забудемо про цю історію. А поки що вирушаємо на пошуки нових для того, щоб нагодувати, вислухати, зарадити.

Костянтин Грубич