Жінки у житті Івана Франка зі знаком "мінус": хто довів дружину письменника до психлікарні та хто просив покласти до труни його любовні листи
Особисте життя Івана Франка було не менш яскравим і насиченим, ніж літературна та політична діяльність. Не бувши завидним нареченим, Франко харизмою та рідкісним ліричним даром підкорював жіночі серця.
Іван Франко / © Getty Images
Між письменницькою працею і насиченим громадським життям Франко закохувався і шукав взаємності в коханні, прагнув створити щасливу родину. Однак особистим намірам Франка так і не судилося здійснитися. Доживав віку митець тяжко хворим, без жодної рідної душі поруч. Стрімка втрата найближчих людей затвердила у його свідомості якийсь взаємозв’язок між любов’ю та смертю. Захистом від майбутніх потрясінь стало бажання уникати надзвичайно сильної емоційної прихильності.
ТСН.ua пише про головні любовні драми письменника.
Жінок у його житті було немало, як стверджують дослідники. Проте шедеври його інтимної лірики присвячені саме трьом.
Пам’ятник Івану Франку у Львові / © Getty Images
Ольга Рошкевич
Силу почуттів Франко вже відчув у юності до сестри свого близького друга — розумної та освіченої красуні Ольги Рошкевич. Саме їй поет присвятив ІХ вірш зі збірки «Зів’яле листя»: «Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі, незгоєні рани, невтішні жалі…»
Донька священика Ольга Рошкевич (у заміжжі Озаркевич) була першим коханням поета — «несміла, як лілея біла, з зітхання й мрій уткана». Іван, тоді ще студент університету, зустрів її, прийшовши в гості до свого друга. Між ними спалахнуло кохання, але два арешти Франка за участь у гуртку демократичної молоді поставили хрест на його намірах одружитися з Ольгою.
Її батьки заборонили молодим людям не лише зустрічатися, а й листуватися. Як згадував сам Франко, попри всі перепони, їхні стосунки, тривали близько десяти років. Вони продовжували переписку навіть після того, як Ольга побралася з о. Володимиром Озаркевичем. Свого первістка вона назвала Іваном.
Франкові вона писала: «Не думай, що я за тебе забула! Ти мені ніколи з думки не зійдеш — все буде тісно пов’язане з тобою, твоєю роботою, твоїми думками».
Окрім листів були ще й таємні побачення за селом. Йдучи до лісу Ольга в’язала стрічки на деревах, щоби коханий знав, куди йти. Невдовзі про дівчину шепотілося все село. Батько лютував — попівна, а так себе компрометує.
На схилі віку перша кохана Франка мешкала поруч із ним у Львові, попри це завжди уникала зустрічей із ним. Перед смертю Іван Якович просив погукати її, щоб проститися. Ольга не прийшла, а помираючи, просила, щоб їй під подушку в труну поклали його листи.
Ольга Рошкевич / © Вікіпедія
Юзефа Дзвонковська
Полька-шляхтянка Юзефа Дзвонковська — друге кохання Франка Вони познайомилися в Станіславові (нині м. Івано-Франківськ). Молоді люди тривалий час листувалися, однак на всі залицяння Франка Дзвонковська незмінно відповідала відмовою. За однією з версій, дівчина розуміла, що поет набагато нижчий за неї за соціальним статусом, а за іншою — вона знала, що невиліковно хвора. І справді, не доживши до 30 років, Юзефа померла від туберкульозу.
І все ж найкращі ліричні твори Франка (зі збірки «Зів’яле листя», повість «Маніпулянтка») були присвячені не Ользі Рошкевич і не Юзефі Дзвонковській. У робочому кабінеті Івана Франка висів портрет «Дівчина з маком у волоссі». Припускають, що на ньому зображена Юзефа Дзвонковська.
Юзефа Дзвонковська
Целіна Журовська
«Явилась третя — женщина чи звір?
Глядиш на неї — і очам приємно…»
Третє кохання Франка — також полька Целіна Журовська (у заміжжі Зиґмунтовська). Поет зустрів її на пошті, де дівчина працювала касиром.
«За саме серце вхопила мене, і смокче кров, і геть спокій жене», — писав він про неї у вірші.
Вражений її красою, Іван постійно шукав із нею зустрічі. Не маючи адресатів для листування, сам собі писав листи, аби частіше ходити на пошту. Згодом почав між своєї кореспонденції вкладати листи до Целіни, а також присвячені їй вірші. Вечорами він очікував її на вулиці та переслідував на відстані, але вона прямо дала зрозуміти, що такий кавалер її не цікавить.
Пізніше Журовська стала дружиною поліцейського комісара Здіслава Зиґмунтовського, у них народилося двоє дітей. Однак упродовж років доля ще не раз зіштовхувала її з Франком.
Хоча Каменяр й писав про те, що йому «тричі являлася любов», втім жінок у нього було значно більше. Фото: Фотографії старого Львова
Ольга Хоружинська
Поетові було вже під 30, а він усе ніяк не міг знайти собі пару. Згодом у Києві він зустрів вродливу й енергійну випускницю Харківського інституту шляхетних дівиць, яка знала кілька іноземних мов та неймовірно грала на фортепіано.
Їх звела Ольга Косач, мати Лесі Українки, і якщо Франко просто нею зацікавився, то Хоружинська щиро закохалася у Франка. І врешті-решт вийшла заміж, хоча рідня й всіляко відмовляла. Ольга вирішила, що саме вона — та жінка, яка врятує Франка від дурного й жорстокого світу.
«З теперішньою моєю жінкою я одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою (себто наддніпрянкою), і то більш освіченою курсисткою… Но то дарма. Судженої і конем не об’їдеш», — писав Франко
Він за все спільне 30-літнє життя присвятив дружині лише один вірш.
Ольга з Іваном Франком. Київ, травень 1886 рік / © Вікіпедія
У неї все частіше траплялися неврози на тлі ревнощів — жінка мала спадкову схильність до психічних розладів. Хвороба прогресувала.
Останньою каплею стала загибель старшого сина Андрія: камінь, кинутий у Франка, поцілив юнакові у скроню. Ольга потрапила до божевільні, з якої вийшла аж 1919 року.
Пережита сімейна драма знову кинула Франка в обійми листоноші Целіни. Тільки тепер вона була пані Зигмунтівською, вдовою з двома дітьми. Письменник прийняв її. Час, проведений разом, дав зрозуміти, що Целіна ніколи не була йому близькою людиною. Франко з полегшенням зітхнув, коли вона покинула його будинок, і остаточно переконався, що любив він не її, а мрію про неї.
Іван Франко не дожив до свого шістдесятиріччя лише три місяці. У травні 1916 року його не стало. Вмирав він важко — поряд не було ні коханої жінки, ні дітей.
17 липня 1941 року померла Ольга Франко. Поряд з нею не було нікого з рідних. Це були перші дні німецької окупації Львова. Свого чоловіка вона пережила на 25 років. Коли ховали Івана Яковича, то планувалося, що його дружину потім покладуть до однієї з ним могилу. Але через скульптурну композицію, споруджену 1933 року на могилі, це стало неможливо, тому поховали Ольгу Федорівну трохи віддалік.
Як писав літературознавець Ярослав Грицак, «…у кінцевому ж рахунку і Франко, і Хоружинська схильні були вважати своє одруження катастрофою, що було розплатою за шлюб без любові, а з доктрини».
Раніше ми писали про те, як дружина Володимира Сосюри доносила на свого чоловіка спецслужбам. Більше про це читайте у новині.