Жінки у житті Івана Франка зі знаком "мінус": хто довів дружину письменника до психлікарні та хто просив покласти до труни його любовні листи

Між письменницькою працею і насиченим громадським життям Франко закохувався і шукав взаємності в коханні, прагнув створити щасливу родину. Однак особистим намірам Франка так і не судилося здійснитися. Доживав віку митець тяжко хворим, без жодної рідної душі поруч. Стрімка втрата найближчих людей затвердила у його свідомості якийсь взаємозв’язок між любов’ю та смертю. Захистом від майбутніх потрясінь стало бажання уникати надзвичайно сильної емоційної прихильності.

ТСН.ua пише про головні любовні драми письменника.

Жінок у його житті було немало, як стверджують дослідни­ки. Проте шедеври його інтимної лірики присвячені саме трьом.

Ольга Рошкевич

Силу почуттів Франко вже відчув у юності до сестри свого близького друга — розумної та освіченої красуні Ольги Рошкевич. Саме їй поет присвятив ІХ вірш зі збірки «Зів’яле листя»: «Розвійтеся з вітром, листочки зів’ялі, незгоєні рани, невтішні жалі…»

Донька священика Ольга Рошкевич (у заміжжі Озар­кевич) була першим коханням поета — «несміла, як лілея біла, з зітхання й мрій уткана». Іван, тоді ще студент універ­ситету, зустрів її, прийшовши в гості до свого друга. Між ними спалахнуло кохання, але два арешти Франка за участь у гуртку демократичної молоді поставили хрест на його намірах одружитися з Ольгою.

Її батьки заборонили молодим людям не лише зустрічатися, а й листуватися. Як згадував сам Франко, попри всі перепони, їхні стосунки, тривали близько десяти років. Вони продовжували переписку навіть після того, як Ольга побралася з о. Володимиром Озаркевичем. Свого первістка вона на­звала Іваном.

Франкові вона писала: «Не думай, що я за тебе забула! Ти мені ніколи з думки не зійдеш — все буде тісно пов’язане з тобою, твоєю роботою, твоїми думками».

Окрім листів були ще й таємні побачення за селом. Йдучи до лісу Ольга в’язала стрічки на деревах, щоби коханий знав, куди йти. Невдовзі про дівчину шепотілося все село. Батько лютував — попівна, а так себе компрометує.

На схилі віку перша кохана Франка мешкала поруч із ним у Львові, попри це завжди уникала зустрічей із ним. Перед смертю Іван Якович просив погукати її, щоб проститися. Ольга не прийшла, а помираючи, просила, щоб їй під подушку в труну поклали його листи.

Юзефа Дзвонковська

Полька-шляхтянка Юзефа Дзвонковська — друге кохання Франка Вони познайомилися в Станіславові (нині м. Івано-Франківськ). Молоді люди тривалий час листувалися, однак на всі залицяння Франка Дзвонковська незмінно відповідала відмовою. За однією з версій, дівчина розуміла, що поет набагато нижчий за неї за соціальним статусом, а за іншою — вона знала, що невиліковно хвора. І справді, не доживши до 30 років, Юзефа померла від туберкульозу.

І все ж найкращі ліричні твори Франка (зі збірки «Зів’яле листя», повість «Маніпулянтка») були присвячені не Ользі Рошкевич і не Юзефі Дзвонковській. У робочому кабінеті Івана Франка висів портрет «Дівчина з маком у волоссі». Припускають, що на ньому зображена Юзефа Дзвонковська.

Целіна Журовська

«Явилась третя — женщина чи звір?

Глядиш на неї — і очам приємно…»

Третє кохання Франка — також полька Целіна Журовська (у заміжжі Зиґмунтовська). Поет зустрів її на пош­ті, де дівчина працювала касиром.

«За саме серце вхопила мене, і смокче кров, і геть спокій жене», — писав він про неї у вірші.

Вражений її красою, Іван постійно шукав із нею зустрічі. Не маючи адресатів для листування, сам собі писав листи, аби частіше ходити на пош­ту. Згодом почав між своєї кореспонденції вкладати лис­ти до Целіни, а також присвячені їй вірші. Вечорами він очікував її на вулиці та переслідував на відстані, але вона прямо дала зрозуміти, що такий кавалер її не цікавить.

Піз­ніше Журовська стала дружиною поліцейського комісара Здіслава Зиґмунтовського, у них народилося двоє дітей. Однак упродовж років доля ще не раз зіштовхувала її з Франком.

Ольга Хоружинська

Поетові було вже під 30, а він усе ніяк не міг знайти собі пару. Згодом у Києві він зустрів вродливу й енергійну випускницю Харківського інституту шляхетних дівиць, яка знала кілька іноземних мов та неймовірно грала на фортепіано.

Їх звела Ольга Косач, мати Лесі Українки, і якщо Франко просто нею зацікавився, то Хоружинська щиро закохалася у Франка. І врешті-решт вийшла заміж, хоча рідня й всіляко відмовляла. Ольга вирішила, що саме вона — та жінка, яка врятує Франка від дурного й жорстокого світу.

«З теперішньою моєю жінкою я одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою (себто наддніпрянкою), і то більш освіченою курсисткою… Но то дарма. Судженої і конем не об’їдеш», — писав Франко

Він за все спільне 30-літнє життя присвятив дружині лише один вірш.

У неї все частіше траплялися неврози на тлі ревнощів — жінка мала спадкову схильність до психічних розладів. Хвороба прогресувала.

Останньою каплею стала загибель старшого сина Андрія: камінь, кинутий у Франка, поцілив юнакові у скроню. Ольга потрапила до божевільні, з якої вийшла аж 1919 року.

Пережита сімейна драма знову кинула Франка в обійми листоноші Целіни. Тільки тепер вона була пані Зигмунтівською, вдовою з двома дітьми. Письменник прийняв її. Час, проведений разом, дав зрозуміти, що Целіна ніколи не була йому близькою людиною. Франко з полегшенням зітхнув, коли вона покинула його будинок, і остаточно переконався, що любив він не її, а мрію про неї.

Іван Франко не дожив до свого шістдесятиріччя лише три місяці. У травні 1916 року його не стало. Вмирав він важко — поряд не було ні коханої жінки, ні дітей.

17 липня 1941 року померла Ольга Франко. Поряд з нею не було нікого з рідних. Це були перші дні німецької окупації Львова. Свого чоловіка вона пережила на 25 років. Коли ховали Івана Яковича, то планувалося, що його дружину потім покладуть до однієї з ним могилу. Але через скульптурну композицію, споруджену 1933 року на могилі, це стало неможливо, тому поховали Ольгу Федорівну трохи віддалік.

Як писав літературознавець Ярослав Грицак, «…у кінцевому ж рахунку і Франко, і Хоружинська схильні були вважати своє одруження катастрофою, що було розплатою за шлюб без любові, а з докт­рини».

Раніше ми писали про те, як дружина Володимира Сосюри доносила на свого чоловіка спецслужбам. Більше про це читайте у новині.