Їдять траву та помирають без ліків: що відомо про голодомор-2026 в окупованих Олешках — шокувальні подробиці

Українська сторона офіційно заявляє про перші підтверджені голодні смерті на окупованій території Олешківської громади та просить світову спільноту негайно забезпечити гуманітарний коридор, аби вивезти знесилених голодом і хворобами людей.

Про гуманітарну катастрофу в цьому регіоні було відомо ще наприкінці травня. Проте чому ситуація зараз стала критичною і чому важливий кожен день?

Чим Олешки відрізняються від інших окупованих Росією міст і сіл — у сюжеті кореспондентки ТСН Ірини Маркевич.

Останній кілограм гречки та хліб на вагу золота: як чоловік помер від голоду та браку ліків

Про «голодне літо» в Олешках, яке не пережив її 65-річний батько, розповідає пані Галина. Вона не називає ані свого прізвища, ані татового імені, аби не нашкодити знайомим, які досі залишаються в блокадному місті. На початку повномасштабного вторгнення родина виїхала з правобережжя Херсонщини й зараз перебуває за кордоном. Чоловіка вмовляли виїхати, але він категорично відмовлявся покидати будинок, зведений власними руками.

«Коли він помер 30 серпня, у нього залишилося лише один кілограм гречки та один кілограм макаронних виробів — більше нічого не було. Це він беріг на зимовий період. Поки тривало літо, їв помідори, огірки та дикорослу траву — портулак (у народі — „толстушка“), яку маринував або кришив у салат», — розказує пані Галина.

Батько постійно скаржився у розмовах на хронічне недоїдання. Навесні йому вдалося посадити трохи городини, але виростити щось без систематичного поливу на засушливому півдні практично неможливо.

«Каже: „Я не наїдаюся, хліба немає“. У травні місяці йому востаннє привозили їжу, то він одну хлібину розрізав на дрібні шматочки й смоктав по одному. У нього вже зовсім сил не залишалося, писав, що їсти немає чого зовсім», — згадує донька.

Телефон чоловік заряджав від сонячної батареї, адже світла в Олешках немає вже тривалий час. Гострий дефіцит харчів розпочався ще взимку 2025 року, але найстрашніша скрута настала в травні 2026-го. Батько сильно схуд, і на тлі виснаження в нього розпочалися гострі напади панкреатиту. Сусіди знайшли 65-літнього чоловіка скрученим від болю й на тачці доправили до місцевої лікарні.

«На порозі лікарні спочатку сказали: „Навіщо його привезли, хай помирає вдома“. Але вдалося домовитися зі старим лікарем, щоб його поклали в палату. Сама лікарня пошкоджена вибухами, там катастрофічний брак медикаментів — лікувати підшлункову залозу було просто нічим», — каже Галина.

Рідні зверталися до волонтерів, української влади та міжнародних організацій, проте евакуювати чоловіка з заблокованого міста так і не вдалося. 30 серпня він помер від виснаження й відсутності медичної допомоги.

«На момент смерті його навіть не змогли занести в морг, бо там взагалі не було місця, куди покласти мішок — морг знизу доверху забитий тілами», — додає жінка.

Гуманітарна блокада: знищені колонки та розстріляна «дорога життя»

За даними голови Олешківської міської військової адміністрації Тетяни Гасаненко, у повній блокаді в самих Олешках зараз перебуває близько 2 тисяч людей (серед яких 47 дітей), а в межах усієї громади — орієнтовно 6 тисяч українців (180 дітей).

Гуманітарна катастрофа тут назрівала від перших днів окупації. Після руйнування Антонівського мосту місто виявилося повністю відрізаним від Херсона. А після підриву росіянами Каховської ГЕС у громаді загинули сотні людей. Зникло електро-, водо- та газопостачання. Є офіційні підтвердження, що взимку люди замерзали на смерть у власних квартирах.

Останній офіційний завіз харчів бізнесом в Олешки відбувся 26 травня 2026 року.

«Це був останній день, коли машини з продуктами змогли заїхати в місто. Але навіть якщо їжа була, у людей не було коштів — банкомати не працюють, а щоб зняти гроші з карток, треба їхати по дорозі, яка повністю прострілюється і яку називають „дорогою смерті“», — розповідає голова МВА Тетяна Гасаненко.

2 червня була здійснена ще одна спроба доправити гуманітарну допомогу. Колона з 4 цивільних машин, навантажених борошном, олією та крупами, із написами «ЛЮДИ» рухалася в бік міста. Почувши гудіння FPV-дронів, водії зупинилися й вийшли з піднятими руками. Попри це, російські оператори скинули боєприпаси просто на цивільних: двоє людей загинули, один дістав важкі поранення.

Відтоді жодна машина з продуктами в Олешки не заїжджала.

«Борошно, яйця, олія, крупи — цього взагалі немає, м’яса немає й поготів. Картоплина зараз на вагу золота: якщо в сім’ї є дві картоплини, вважається, що вона не голодує. Люди змушені їсти траву, готують той самий портулак… Вони повністю виснажені голодом», — застерігає Тетяна Гасаненко.

Єдиним смертельно небезпечним ланцюжком залишався піший шлях у бік окупованого Раденська — 23 кілометри (5 годин пішки в один бік) по повністю прострілюваній дорозі, де кожен квадратний метр замінований або засипаний «пелюстками».

Речниця благодійної організації Humanity Ірина-Естер Вратарьова зачитала останнє повідомлення, отримане від місцевої мешканки:

«Мені вдалося придбати дещо на базарчику в Раденську — бачила яйця, це виглядало як диво. Але потім я побігла додому, бо почула вибухи. Знаю, що є нові поранені й загиблі — вони хотіли скупитися, але по дорозі померли. Як я зрозуміла, це був останній день, коли можна було вийти в Раденськ. Можливо, це повідомлення останнє від мене».

«Живий щит» для «херсонського сафарі»

Чому ситуація в Олешках є унікальною порівняно з іншими окупованими територіями? Відповідь полягає в географії. Олешки розташовані просто навпроти звільненого Херсона — їх розділяє лише річка Дніпро. Саме з Олешок окупанти щоденно ведуть прицільний вогонь і влаштовують так зване «херсонське сафарі», скидаючи вибухівку з дронів на цивільних херсонців.

Аби продовжувати цей терор, росіянам вигідно утримувати цивільне населення Олешок у заручниках.

Це підтверджують і у Збройних Силах України.

«Вони використовують цивільний транспорт у військових цілях, розміщують підрозділи в житлових масивах і перевдягаються в цивільний одяг. Люди заблоковані, їм не дають виїхати. Вони прикриваються цивільними, щоб ми не могли завдавати ударів у відповідь по російських військах», — пояснює речник 30-го корпусу морської піхоти ВМС ЗСУ Павло Дрогаль.

Місцевий житель Володимир, якому вдалося вирватися з Олешок лише в березні 2026 року після катувань, перебування в російській тюрмі та підриву на мінах, зазначає: ті, хто підтримував РФ, давно виїхали до Криму чи Скадовська.

«В Олешках залишилися літні, маломобільні люди, ті, у кого згоріли або були знищені під час повені документи, й ті, кому просто немає куди їхати. У місті біля моргу лежить близько 100 трупів у пакетах — влітку за температури 40–50 градусів там стоїть нестерпний сморід. А в лікарні перебуває понад 70 людей із важкими мінно-вибуховими травмами», — розповідає Володимир.

За останній час самостійно вийти пішки з Олешок живими вдалося лише 11 людям. Скільки з них загинуло по дорозі — не знає ніхто.

Заклик до світу та бездіяльність міжнародних інституцій

Ситуацію в Олешках українська дипломатична делегація винесла на розгляд Генеральної асамблеї ООН, аби змусити світ тиснути на Кремль для відкриття гуманітарного коридору.

«Якщо ви запам’ятаєте лише одне з цієї зустрічі — запам’ятайте Олешки. Почуйте їхній крик про допомогу! Вимагайте від Росії відкрити гуманітарні коридори. Москва є єдиною причиною цієї катастрофи і єдиною перешкодою для її припинення», — заявив з трибуни ООН міністр закордонних справ України Андрій Сибіга.

Проте міжнародні гуманітарні організації демонструють повну безпорадність.

«На жаль, міжнародні організації виступають у нас просто статистами. Вони нічого не можуть зробити й ніяк не впливають на Росію. Часто я бачу, що вони й не хочуть цього робити — просто розводять руками: „Ну що ми можемо зробити?“ Ви розумієте, що просто зараз помирають цивільні й діти?! Якщо ви розводите руками — навіщо ви тоді взагалі існуєте?!» — обурено підкреслив Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Дмитро Лубінець.

Попередні переговори з РФ про евакуацію відбувалися у липні 2026 року, але країна-агресор заблокувала процес. Кремль цинічно перекладає провину на Київ, стверджуючи, нібито доправленню продуктів заважають українські дрони.

Україна зі свого боку пропонує будь-які технічні варіанти для порятунку людей через сухопутний маршрут углиб окупованої території.

«Ідея проста: визначаємо день, забезпечуємо режим тиші з самого ранку до пізньої ночі. Технічно розчищається дорога до Олешок — за один робочий день це можна зробити. Ми готові піти на ці кроки. Росіяни не відмовляються від перемовин, але жодних дій не вживають, і ситуація стає все гіршою», — резюмує Дмитро Лубінець.

Волонтери наголошують: для багатьох родин в Олешках рахунок іде вже не на тижні, а на дні. 6 тисяч українців залишаються голодними заручниками російського терору.

▶ На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням: Пекло ударів у Києві! Таємниці Трампа і Сі! Куди втік Кравченко? | ТСН 20:00 25 вересня