Соцмережі для старперів

Останнім часом у мене нова причина для смутку – мене не беруть в Clubhouse. Так, я знаю, що для андроїдів туди поки що вхід заборонений. Але все одно журюся і намагаюся переконати себе, що нашуміла нова соцмережа – такий самий нікому не потрібний шлак, як інші. Ми рухаємося від особистого спілкування до текстового, від текстового – до фото і аудіо. Скоро знову дійдемо до наскельних малюнків, адже нам уже й лаконічного твітера забагато, подавай нам голосову соцмережу. 

Кажуть, що перебування в Clubhouse схоже на візит монгольського кочівника на вечірку до Енді Воргола. Нічого не зрозуміло, але дуже цікаво. Розумні люди обмінюються голосовими повідомленнями онлайн, а ти такий стоїш обабіч із тортиком на пластиковій тарілочці і слухаєш, про що спілкуються сильні світу цього. Може, навіть репліку вставиш про те, що концепція картини Beeple не нова, а паролі до гаманців із біткоїнами не слід записувати на папірцях. Якщо тобі, звісно, слово дадуть. 

Ще вчора інстаграм вважався застосунком для молоді, а Фейсбук – для людей середнього віку. Сьогодні все стало з ніг на голову, і сам сер Ентоні Гопкінс з насолодою постить свої запальні дідуганські танці в підлітковому Tik Tok. Кожного дня з’являються нові застосунки, соцмережі, чати, і аби вмістити їх усі, потрібно щонайменше три смартфони. А як усе починалося гарно! Був собі Live Journal, у світському житті «жежешечка», і було всім щастя. До речі, більшість модних нині типу-письменників і псевдоблогерів починали саме звідти. Бо графоманити в ЖЖ можна було, поки рука не всохне. Рулади мешканців чи не всіх колишніх соціалістичних республік уміщалися в ЖЖ, тож чи варто описувати розпач всіх цих писак, коли прабатько соцмереж почав підупадати, а потім і взагалі скис? Звісно, є ті, хто досі тримається за свій засмальцований акаунт і не бажає переходити на нові платформи, але то уже динозаври епохи пізнього Маяковського. А ми ж бо за прогрес!

Після ЖЖ була ще така мережа, як My space. Я погано пам’ятаю ті часи, тому що швидкості мого Інтернету тоді вистарчало ледве-ледве, аби завантажити картинку Роббі Вільямса на робочий стіл, після чого мій грошовий ліміт вичерпувався, тому заводити собі щось, крім пошти, на hotmail чи yahoo мало вигляд непристойного транжирством. А далі вже почали з’являтися фейсбук, вконтактє і однокласнікі, хоча на двох останніх я примудрилася ніколи так і не побувати. 

Паралельно почали розвиватися чати для знайомств, руми, форуми і мобільні застосунки за типом Мамби, де собі можна знайти як кандидата для рушничка щастя, так і молодого жигало на вечір. Більшість знайомств сьогодні реєструється у Tinder, тому що в реалі люди спілкуватися якось соромляться – а що, як співрозмовник запитає про столицю Португалії? В онлайні воно все якось простіше, ґуґл під рукою. Хочеш – свайпай фотки, хочеш – бери участь у челенджах. Ніхто не обділений, знайдеться тут і для старого, і для молодого. Для тих, кому з часів «жежешки» катастрофічно бракує блогів, існує Tumblr, де охочі можуть бложити і ребложити, з картинками і без, обмінюватись повідомленнями і всіляко захламлювати простори Інтернету своїми творчими потугами. Досить безглузда платформа, але хто сказав, що хтось шукає в мобільних застосунках  життєвий сенс?

Я от нещодавно відкрила для себе таку цікавенну штуку, як Pinterest. Це – як Мерлін Менсон, його або обожнюють ті, хто розуміється, або ненавидять, тому що не вміють його готувати. Суть цього сервісу – створення медіаальбомів за інтересами. Це як колекціонувати марки чи монетки – тільки віртуально. Заходиш до людини на профіль, і одразу розумієш, чим вона дихає, що любить, на кого підписана. Колись у наших батьків були такі анкети в грубих зошитах, «хто тобі подобається» і така різна туфта, так от Pinterest їх в цьому плані міг би зацікавити.

Ви колись задумувались, що Instagram створювався як платформа для фотографів, а не як ринок для посередніх б’юті-блогерок? Якщо ви займаєтеся фото професійно і у вас часто йде кров з очей від відфотошоплених задів і фоток з бігмаками, існує Flickr – простір для тих, хто цікавиться фото на рівні трохи глибшому, ніж «натиснути кнопочку в телефоні». Крім купи місця для завантажування ваших робіт, підкупає кількість якісного контенту від справжніх профі. А це в світі соцмереж сьогодні – рідкість. 

Можна взагалі повидалятися з усіх соцмереж, почати знову знайомитись у кав’ярнях, надсилати паперові листи і вести бабусині анкети. Писати щоденник у блокноті, фотографувати на плівку, ходити на виставки картин. Джонні Депп не має жодної соцмережі, водночас він не припиняє бути Джонні Деппом і не вважається олдскульним старпером. Чи все-таки в вік цифри неможливо прожити без всіх цих баду, флікрів, редітів? Що робити старовірам, коли сьогодні всі справи вирішуються через LinkedIn, а музична індустрія базується на SoundCloud, Spotify і Дізері?...

…Поки я тут ностальгувала, мені в Рure вже 4 повідомлення прийшло. Дуже симпатичний застосунок, на чат для знайомства дається усього 24 години – якщо лише ви не вирішите самостійно його продовжити. І жодних імен – лише нікнейми. У мене тут, наприклад, Хоробрий Мислитель, Щокастий Хот-Дог, Веселий Принц і Холоднокровний Лицар. Мабуть, оберу Лицаря. У Хот-Дога також андроїд, а, значить, з Clubhouse він мені не допоможе. 

Читайте також: Бюст проти мізків