Як навчити дитину програвати

Острах  перемоги – це справжня хвороба. Діти, які займаються спортом, можуть або захворіти перед найважливішим стартом, або не зробити те, що зазвичай добре робили. Тим самим вони підтверджують свою думку з приводу невдач.

Якщо це повторюється регулярно, то необхідна робота з психологом. Не тільки дитині, але і її тренеру це важко подолати. Коли дитина програла чи їй сказали, що вона слабак, можливо, саме це і включило у дитини ланцюжок "я – невдаха". І вона несвідомо доводить, що вона невдаха і слабак, що не призводить до перемог і результатів у спорті, а сама дитина відчуває біль втрати і програшу.

Але навчити дитину програвати – це дуже важлива навичка, яку, зокрема, можна набувати і в спорті. Саме цим спорт важливий і прекрасний.

По-перше, програш потрібен тільки для роботи над помилками: ти не став поганим спортсменом або поганою людиною, ти не став невдахою – просто потрібно проаналізувати свій виступ і зробити висновки.

По-друге, тонкий психологічний момент – ти не повинен бути схожий на когось іншого, тобі потрібно стати ліпшою версією себе. Тим більше що в спорті "вистрілюють" не ті зірки, які на когось схожі, а ті, які пропонують свій власний стиль. Коли юний спортсмен знаходить свій стиль і стає дорослим спортсменом у своєму стилі – це прекрасна робота і тренера, і самої дитини, і батьків.

Дуже часто батьки юного спортсмена тиснуть на свою дитину, лають за програш, коментують її тренування і змагання. Але правильна позиція батьків, коли вони підтримують дитину в професійному спорті і готові терпіти пов'язані з логістикою і матеріальними витратами незручності, не пов'язана з тим, щоб стати тренером"-любителем. Потрібно пам'ятати про те, що ми ростимо дитину не для того, щоб вона стояла на п'єдесталі, а для того, щоб син чи донька були щасливими. Так, тренер може висувати свої претензії і вимоги, це його формат роботи. Батьки ж створені для того, щоб приймати свою дитину і переможцем, і переможеним, і весь час її супроводжувати у житті, і це дуже важливий баланс і місія батьківства.

Можна проводити розбирання помилок, адже всі ми неідеальні, дітям теж властиво робити помилки. Але дитині в жодному разі не можна говорити, що ви любите її за щось, чи  вона погана, якщо не виконала щось, чи  вона слабак, якщо програла у спарингу. Неприпустимі всі моменти, які пов'язані з критикою особистості дитини.

Коли ж ми переходимо на особистості і говоримо, що "ти слабак, нюня, ти дурень, ідіот" і все інше (а тренери іноді дозволяють собі такі речі вимовляти), це ламає дитину та залишається у неї в несвідомому. І саме ці слова заважають їй здобути перемогу.

Зрозуміло, іноді критика може розсердити юного спортсмена. Він збереться, підкорить всі вершини і виграє. Але це буде вже невротична перемога, коли людина перемагає тільки для того, щоб комусь щось довести. У такій ситуації, скільки б вона не перемагала, в весь час прагнутиме щось довести. Тобто, перемога не заради спорту, не заради рекорду, а заради того, щоб мама мене похвалила, в мене повірили і тренер сказав теплі слова, але водночас немає відчуття, що все гаразд, це таке невротичне досягательство. Так, результати будуть, але спортсмен не буде щасливий.

Читайте також: Синдром Чучундри: як припинити боятися власних успіхів