Дукач: забута українська прикраса
Щороку, у третій четвер травня, в Україні традиційно святкується День вишиванки. Протягом віків цей одяг був головною окрасою і надбанням нашого народу – вишиті сорочки одягали як у буденному житті, так і на свята, носили їх як знатні пані, так і сільські жінки. Однак часто доповненням до вишиванки була особлива річ, що буквально засвідчувала українство – дукач, металева жіноча нагрудна прикраса, яку носили на стрічці або низці намиста. Його носили українки всіх верств, незалежно від релігійної конфесії та соціального статусу.
Підпишіться на нас в Google
Слово "дукач" – українська видозміна назви західноєвропейських золотих монет – дукатів. Саме так колись називалися венеціанські монети вагою 3,5 г, випущені в обіг 1284 року. Нині вважається, що назва української нашийної жіночої прикраси з'явилася через слово, яке входило до напису на аверсі монети "Sit tibi Christe datus quem tu Regis iste ducatus" – "Це герцогство, яким ти керуєш, тобі, Христе, присвячується".
Виготовляли українські дукачі із дорогоцінних і звичайних металів – золота, срібла, або покривали позолотою. Складався він часто із кількох частин – центрального круглого медальйона, який доповнювали інші деталі – бант із такого ж металу чи кант. Бант був доволі важливим елементом, бо прикрашався дорогоцінним камінням, кольоровим склом, бісером, однак він був різним, залежно від регіону України. Наприклад, на Лівобережній Україні й на східних територіях були поширені масивні, яскраві банти, а на Правобережній Україні, на західних і північних її територіях вони були скромнішими або взагалі могли бути відсутніми.
Як медальйон часто використовували монети, релігійні й навіть нагородні медалі. Також залежно від регіону та різних факторів, які там існували, вони мали свої стилістичні особливості. Так, згідно зі статтею у пабліку "Український дукач", окрему групу дукачів становили так звані волинські, бо вони дуже різняться між собою, водночас у цьому регіоні були поширені прикраси, дуже схожі на подільський тип дукачів. Через це іноді доволі складно визначити місце походження дукача. Це пояснюється тим, що Волинь - перехрестя багатьох культур. Тому поруч із традиційними українськими народними формами й методами виробництва, елементи творчості інших народів на волинських дукачах позначилися, як на жодних інших. У волинських дукачах часто зустрічаються талери австро-угорської імператриці Марії Терезії, талери Максиміліана Баварського, польські монети та монети Російської імперії.
На Західній Україні дукачі частіше називали ягнусами – назва походить від польської мови і церковно-слов’янського слова "ягня", що звучить як "агнець". Агнцем Божим в християнстві символічно називають Ісуса Христа. Такі дукачі часто мали форму серця із зображенням ягняти, яке вважалося оберегом. Носіння медальйонів у формі серця було запозиченням із Західної Європи, зокрема, від католицького Культу серця. Панагіями називалися дукачі, в яких як медальйон використовувалася маленька ікона.
В українській культурі існували чернігівські, вереміївські, рогаті, київські, лубенські, ніжинські, воронезькі, курські, волинські дукачі. Ці назви походять від регіонів, де вони були поширені чи виготовлялися, або від особливостей їхньої форми.
Носили дукач не як самостійну прикрасу, а доповнювали нитками коралів. Спочатку ця прикраса була символом статусності, але згодом стала оберегом та родинною реліквією, яка передавалася у спадок. Деякі дукачі були справжніми витворами ювелірного мистецтва, на них зображували родинні герби, біблійні мотиви. Жінки, які мали у своїх колекціях дукачі, дуже ними пишалися.
Під час Першої та Другої світових воєн Україна пережила чимало бід. Люди намагалися вижити, і золото сприяло цьому – монети із прикрас виймалися їхніми власницями, тому до нашого часу збереглися лише поодинокі екземпляри дукачів у повній комплектації. Під час голодоморів дукачі масово здавалися, переплавлялися і вимінювалися на їжу.
Однак сьогодні все змінилося – дукачі активно повертаються в життя українок, і окрім коралів, разом із вишиванками все частіше можна помітити і цей надзвичайний український виріб.
Читайте також: