Під дном Індійського океану знайшли "втрачений континент"

Геологи виявили під дном Індійського океану залишки давнього континенту Мавриція. За допомогою давніх кристалів циркону вчені довели, що під молодим вулканічним островом ховаються фрагменти стародавньої земної кори.

Про це пише Daily Galaxy.

Маврикій сформувався в Індійському океані близько 9 млн років тому внаслідок вулканічної активності. Проте в його пісках науковці виявили значно давніші кристали циркону — віком від 660 млн до майже 2 млрд років. Це стало важливою підказкою: під океанським дном можуть зберігатися поховані фрагменти давніх континентів, які отримали назву Мавриція.

Багато з них залишилися після того, як десятки мільйонів років тому почався розпад територій, що з’єднували Мадагаскар та Індію. Згодом давні континентальні породи опинилися під молодшими вулканічними шарами, що формувалися під час розширення Індійського океану.

Через це Маврицію іноді порівнюють із легендарною Лемурією — міфічною землею, яка нібито колись існувала під Індійським океаном. Однак наукових доказів існування такої цивілізації немає. Дослідники лише підтвердили наявність давніх континентальних фрагментів і намагаються відтворити історію їхнього формування.

Давні циркони на пляжах Маврикію

Циркон є одним із найцінніших мінералів для геологів, адже він здатен зберігатися протягом мільярдів років. За співвідношенням урану та свинцю в його структурі можна визначити вік кристала.

Коли вчені знайшли на пляжах Маврикію циркони віком від 660 млн до майже 2 млрд років, виникло питання: як такі давні мінерали опинилися на острові, вулканічні породи якого сформувалися лише кілька мільйонів років тому?

У дослідженні 2013 року, опублікованому в Nature Geoscience, науковці припустили, що магма, піднімаючись до поверхні, проходила крізь поховані континентальні породи та захоплювала їхні кристали циркону. За допомогою уран-свинцевого датування дослідники виявили зерна віком понад 1,97 млрд років, а також циркони віком приблизно 840-660 млн років. На думку вчених, вони походили з давньої континентальної літосфери, прихованої під Маврикієм.

Докази під океанським дном

Ще одним аргументом стали гравітаційні вимірювання. Вони допомогли оцінити товщину земної кори під Маврикієм і прилеглим Маскаренським плато. З’ясувалося, що незвично товста кора простягається в напрямку Сейшельських островів. Для регіону, який мав би складатися переважно з океанічної кори, це було нетипово. Одним із пояснень стали процеси розпаду давніх континентів.

На основі реконструкцій руху літосферних плит науковці припустили, що Маврикій розташований над частиною докембрійського мікроконтиненту. Він відокремився від Мадагаскару, а під час розсування морського дна між 83,5 і 61 млн років тому деформувався та набув стрічкоподібної форми.

Згодом вулканічна активність поховала значну частину давніх порід під новими шарами. Дослідники пов’язали цей процес із мантійним плюмом Реюньйону — джерелом вулканічної активності під Індійським океаном. Лава могла одночасно вкривати давню континентальну кору та проходити крізь неї, виносячи на поверхню стародавні мінерали.

Слабке місце першого відкриття

Попри переконливі результати, перше дослідження мало слабке місце: циркони взяли саме з пляжного піску.

Геолог із Паризького інституту фізики Землі Жером Діман, який не брав участі в дослідженні, припустив, що давні зерна могли потрапити на Маврикій унаслідок людської діяльності — наприклад, як баласт на кораблях або у складі будівельних матеріалів.

Якби циркони знайшли безпосередньо всередині вулканічних порід острова, таке пояснення було б значно менш імовірним. Саме це питання дослідники спробували вирішити у наступній роботі.

Циркон усередині вулканічної породи

У дослідженні 2017 року, опублікованому в Nature Communications, науковці представили циркони, які безпосередньо вилучили з вулканічної породи — трахіту віком близько 5,7 млн років. Вік деяких кристалів становив приблизно 2,5-3 млрд років. На відміну від попередньої роботи, цього разу циркони були частиною затверділої вулканічної породи, а не окремими піщаними зернами.

Дослідники заявили, що це підтверджує існування давньої континентальної кори під Маврикієм. Вік знайдених кристалів також відповідав породам центрально-східної частини Мадагаскару, розташованої приблизно за 700 км на захід.

Цей зв’язок став додатковим аргументом на користь реконструкції руху літосферних плит. Автори припустили, що фрагменти Мавриції можуть бути залишками давніх геологічних ядер Мадагаскару та південної Індії.

Мавриція та Лемурія

Наявність давнього континентального матеріалу під молодим вулканічним островом неминуче породжує порівняння з Лемурією. Проте науково ці явища пов’язані лише географічно.

Теорія руху літосферних плит пояснює, як континентальна кора може розколюватися, розтягуватися, занурюватися та зрештою опинятися похованою під вулканічними породами. Саме в цю модель вписується історія Мавриції.

Водночас науковці не мають доказів існування під Індійським океаном загубленої цивілізації. Ба більше, дослідники досі не знають точних масштабів усіх фрагментів Мавриції та їхньої форми.

Попри це, відкриття давніх порід під відносно молодим вулканічним масивом Маврикію дає змогу значно краще зрозуміти складну геологічну історію регіону.

До слова, більшість істориків та археологів вважають Атлантиду філософською алегорією, а не реальною цивілізацією, оскільки до Платона вона ніде не згадувалася і не має археологічних доказів. Проте міф міг народитися під впливом реальних подій — наприклад, виверження вулкана на острові Тера (Санторіні) близько 1600 року до н.е., яке знищило мінойську цивілізацію, або спогадів про інші давні катастрофи в Середземномор’ї.