Складська криза в Україні змінює ринок: як бізнес перебудовує логістику Новини компаній

Чому складська нерухомість не встигає відновитися

До повномасштабної війни у Києві та області налічувалося близько 2 млн м² складської нерухомості. Відтоді з ринку вибули об’єкти сумарною площею понад 1 млн м². Частину будівель знищено, решта потребує відновлення.

Навіть рекордні темпи будівництва не перекрили втрат. У 2025 році було забудовано 216 тис. м² — і це найбільші масштаби з 2008-го. Проте це майже вп’ятеро менше за обсяг приміщень, втрачених під час війни.

Вакантність наблизилася до нуля. Подекуди ще можна знайти 500–1000 м², але єдиного блоку на 10 тис. м² у пропозиції немає. Компанія, якій потрібна така площа, мусить чекати, ділити запас між меншими складами чи погоджуватися на гірші умови. За оцінками консультантів, дефіцит здатен підняти орендні ставки ще на 7–10%.

Нові об’єкти з’являються, однак ринок втрачає місткість швидше, ніж відновлює її.

Як складський дефіцит позначається на цінах

Коли весь запас не вміщується за однією адресою, його розподіляють між кількома майданчиками. Це додає рейси та кілометри. Працівники витрачають більше часу на переміщення партій та звірку залишків.

Зростають витрати на транспорт, оренду та обробку товару. Затримка на одному об’єкті може зірвати відвантаження з іншого. Додаткові суми спершу потрапляють у собівартість, а потім — у ціну для покупця.

У невеликих компаній менше вибору. Великі мережі швидше бронюють вільні площі, погоджуються на довгі договори й вищі ставки. Малому бізнесу дістаються менші або незручні приміщення, які часто обходяться дорожче.

Хто насправді формує попит на обладнання

Оренда нової площі не завжди означає, що постачальник обладнання отримає нового клієнта. Закупівлю оплачує орендар, власник будівлі або логістичний оператор. Усе залежить від умов угоди.

Формат	Хто інвестує	Умови постачання обладнання
Порожній склад	Орендар	Після вибору приміщення
Готовий об’єкт	Власник	До заїзду орендарів
Фулфілмент	3PL-оператор	Під роботу з кількома клієнтами

У першому сценарії бізнес сам планує зони та підбирає конструкції під товар і техніку. Витрати виправдані, коли договір довгий, а майданчик не є тимчасовим.

Готовий об’єкт уже має базове оснащення. Основне замовлення робить власник. Новий користувач докуповує окремі секції, якщо наявна схема не відповідає його процесам.

За умов фулфілменту продавець оплачує послугу й не облаштовує склад. Обладнання замовляє 3PL-оператор, який розраховує потужність під товари кількох компаній.

Заповнення вільних площ ще не гарантує такої самої кількості нових замовлень. Спочатку слід з’ясувати, хто керує майданчиком і вкладає кошти в оснащення.

Замість мегахабів — кілька менших майданчиків

Частина компаній, які раніше тримали запаси в одному центрі на 30–40 тис. м², переходить до кількох приміщень по 3000–5000 м². Якщо один майданчик зупиняється, інші продовжують відвантаження. Весь товаропотік не залежить від однієї адреси.

Схожий принцип використовують у логістичних парках з окремими корпусами. Технологічні та протипожежні розриви між ними знижують ризик, що пожежа охопить увесь комплекс.

Втім, кілька адрес ускладнюють облік і додають витрат на перевезення. Без синхронізації частина товару може опинитися далеко від точки, де він потрібен.

Що потрібно від обладнання

Для нової моделі важлива можливість швидко змінити схему. Тому стелажі для складу підбирають за такими ознаками:

• Короткий строк виготовлення;

• Додавання секцій без повної перебудови;

• Можливість демонтажу та повторної експлуатації;

• Використання вільної висоти;

• Сумісність із технікою та автоматизованим обліком.

Формати роботи зараз змінюються дуже швидко — від масштабів площі до призначення об’єктів. Конструкція має легко розбиратися, переміщуватися та доповнюватися.

Дефіцит створює запити, але не бюджети

Компанія вже шукає виробника. Вони обговорюють оснащення та уточнюють його вартість. Це ще не означає, що проєкт запустять. Після втрати товару чи приміщення вільні кошти передусім спрямовують на закупівлю запасів, оренду та відновлення роботи.

Вкладення в оснащення часто відкладають, бо немає впевненості, що витрати встигнуть окупитися. Ризик повторного удару також змушує скорочувати початковий бюджет. А ще є страхування й для деяких складів тариф становить 5–7%.

Іноді остаточне рішення залежить від кредиту, компенсації або згоди інвестора. До отримання коштів клієнт може обговорювати проєкт місяцями, але не призначати дату монтажу.

Отже, ринок має два рівні попиту:

1. На першому компанія вивчає можливості та ціни.

2. На другому вона вже має кошти та узгоджену дату запуску.

Лише такий запит стає замовленням. Усі інші залишаються на рівні інтересу, який може зникнути після зміни пріоритетів або появи внутрішніх витрат. Саме тому важливо відрізняти попит від реального бюджету ще на етапі першого контакту.

Ринок відновлюється, але правила гри змінюються

Оновлення ринку може збільшити кількість замовлень. Проте компанії навряд чи повернуться до моделі, коли великий об’єкт оснащували один раз на десятиліття. Тепер важливі швидкий запуск, ціна майбутніх змін і можливість перевезти конструкції.

Постачальникам доведеться враховувати нестандартні будівлі, стислі бюджети, коротку оренду та нестабільний товаропотік. Типового набору виробів для цього замало. Проєкт має охоплювати планування зон, навантаження, рух техніки та можливе розширення.

У ТАРГЕТГРУП вважають, що головним критерієм найближчих років стане здатність оснащення змінюватися разом із бізнесом. Криза збільшує кількість звернень і водночас змінює сам предмет замовлення. Клієнт оцінюватиме систему за тим, скільки часу та коштів потребуватиме її наступна перебудова.