Лемури співають, як оперні виконавці: вчені знайшли дивовижну схожість

Лемурів індрі можна було б назвати справжніми вокалістами тваринного світу: вони співають складні пісні, якими спілкуються між собою і захищають територію. Нове дослідження показало, що під час взяття вищих нот ці тварини ширше відкривають рот, і це може допомагати посилювати звук.

Про це йдеться у дослідженні, опублікованому в журналі PLOS Computational Biology.

Як лемури вчаться брати високі ноти

Вчені проаналізували 83 відеозаписи 19 диких індрі, зроблені під час спостережень на Мадагаскарі. За допомогою технології відстеження рухів вони буквально кадр за кадром порівняли рухи губ і щелеп тварин із частотою звуків, які ті видавали.

Виявилося, що зі зростанням висоти ноти збільшувалася і ширина відкривання рота. Це стало першим прямим підтвердженням того, що дикі індрі координують рухи ротового апарату з висотою власного співу.

Для людини подібний принцип давно відомий у вокальній практиці. Оперні співаки під час виконання високих нот змінюють форму ротової порожнини та голосового тракту, щоб посилити певні частоти й зробити звук потужнішим.

Що спільного між індрі та сопрано

Цей механізм називають формантним налаштуванням. Простими словами, зміна форми рота й голосового тракту допомагає узгодити резонансні частоти самого тракту з гармоніками голосу, завдяки чому звук може краще проєктуватися назовні.

Як пояснює Daily Mail, дослідники виявили у індрі рухи, дуже схожі на ті, яких люди роками навчаються під час занять вокалом.

Для індрі це не просто спосіб зробити спів гарнішим. Їхні голоси мають практичне значення: тварини живуть у густих тропічних лісах, де дерева та рослинність заважають бачити сусідів на великій відстані.

Навіщо лемури так голосно співають

Індрі живуть невеликими сімейними групами та мають захищати території з ресурсами, необхідними для виживання. Велику частину цієї роботи вони виконують саме за допомогою голосу, а не фізичних сутичок.

Щоранку групи індрі виконують гучні пісні, повідомляючи сусідів про свою присутність і показуючи, що територія вже зайнята. Їхні крики можуть поширюватися крізь густий ліс на відстань до 2 кілометрів.

Тому здатність зробити голос сильнішим і змусити його проходити далі має для цих тварин цілком практичне значення. Звуковий сигнал дозволяє повідомити про свої права на територію, не витрачаючи сили на постійне патрулювання її меж.

Лемури можуть підтримувати зв’язок через спів

Спів індрі потрібен не лише для захисту території. Складні вокалізації допомагають підтримувати соціальні зв’язки всередині групи та координувати поведінку її членів.

Саме тому відкривання рота під час високих нот може бути важливішим, ніж здається на перший погляд. Невелика зміна руху щелепи та губ дозволяє тварині ефективніше використовувати властивості власного голосового тракту.

Дослідники вважають, що така здатність може бути прикладом конвергентної еволюції. Люди та індрі мають спільного предка, який жив приблизно 74 мільйони років тому, але цього недостатньо, щоб пояснювати схожість сучасних вокальних прийомів прямим успадкуванням.

Що спільного з еволюцією людського співу

Найімовірніше, люди та індрі незалежно винайшли схожий спосіб посилення вокальних сигналів, тому що зіткнулися з подібною проблемою — як зробити голос помітним на великій відстані.

У випадку з людиною цей принцип став частиною складної вокальної техніки, яку відточують професійні співаки. Для індрі він перетворився на природний інструмент спілкування у густому лісі.

Водночас вчені не стверджують, що людський спів походить від співу індрі. Їхня робота радше показує, що схожі принципи ефективної вокальної комунікації могли виникнути незалежно у різних видів.

І виходить кумедна картина: десь високо в кронах мадагаскарського лісу індрі готується до чергової високої ноти — і робить майже те саме, чого роками навчають оперних співаків.

Нагадаємо, лінивці давно вважаються одними з найдивовижніших тварин на планеті. Вони є найповільнішими ссавцями у світі, мають надзвичайно низький рівень метаболізму та не підтримують постійну температуру тіла так, як більшість інших теплокровних тварин. Вчені виявили генетичні особливості, які можуть пояснити, як лінивці еволюціонували до такого незвичного способу життя.