Перетворили гігантів на підводні автобуси: в Тихому океані побачили дивних "пасажирів"

На глибині понад 3 кілометри під поверхнею Тихого океану науковці стали свідками незвичайної взаємодії двох морських істот. Крихітні ракоподібні чіплялися за довгі ноги гігантських морських павуків і не відпускали їх навіть після того, як тварин підняли на поверхню.

Про це пише ScienceAlert.

Хто їздить на морських павуках

Йдеться про амфіпод Mesopleustes abyssorum — невеликих ракоподібних, яких знаходили в різних частинах Свіпавукитового океану на значних глибинах. Ці істоти не дуже добре плавають і не мають планктонної личинкової стадії, яка могла б допомагати їм переноситися океанічними течіями.

Саме тому їхнє широке поширення довгий час залишалося загадкою. Їх знаходили на глибинах приблизно від 690 до 3500 метрів, причому в Тихому, Атлантичному, Індійському та Південному океанах.

Тепер у вчених з’явилася можлива відповідь: амфіподи можуть використовувати інших тварин як «підводні автобуси».

Двічі побачили одне й те саме

Перше спостереження відбулося 24 листопада 2024 року біля узбережжя Чилі. Дистанційно керований підводний апарат SuBastian на глибині 3155 метрів зафіксував гігантського морського павука Colossendeis colossea.

На його ногах трималися одразу три амфіподи. Двоє більших знаходилися ближче до передньої частини тіла павука, а менша самиця — далі на одній із ходильних ніг.

Саме по собі це могло бути випадковим контактом. Але через чотири дні, приблизно за 225 кілометрів від першого місця, дослідники побачили практично ту саму картину.

Цього разу на глибині 2698 метрів двоє амфіподів трималися за іншого морського павука.

Причому ракоподібні не просто випадково опинилися на тварині. Вони міцно обхоплювали її ноги спеціальними довгими кігтеподібними структурами і продовжували триматися навіть після вилову.

У дослідженні, опублікованому в журналі Ecology, науковці припускають, що така поведінка може бути прикладом форезії — способу пересування, коли одна тварина використовує іншу як транспорт.

Гігантський павук як підводний автобус

Морські павуки насправді не є павуками у звичайному розумінні. Це морські членистоногі — пікногоніди, або морські павуки, — у яких непропорційно довгі ноги й дуже маленьке тіло.

У деяких видів внутрішні органи частково заходять у кінцівки. А довгі ноги потрібні не лише для пересування по морському дну: великі морські павуки можуть плавати та використовувати течії, щоб долати значні відстані.

Для Mesopleustes abyssorum, який самостійно пересувається не надто ефективно, такий «транспорт» може бути великою перевагою. Замість того щоб витрачати сили на тривале плавання, амфіпод просто чіпляється за морського павука і вирушає разом із ним.

Саме це може пояснювати, як невеликий ракоподібний із досить слабкими можливостями для розселення опинився настільки широко поширеним у різних океанах.

Павуки можуть бути не лише транспортом

Учені припускають, що користь від такого сусідства може бути ще більшою.

Під час обох спостережень двоє більших амфіподів, які трималися поруч, виявилися дорослими самцем і самицею. А третя тварина, яку побачили під час першого занурення, була самицею, яка несла яйця.

Тому морський павук може бути для цих ракоподібних не просто «автобусом», а своєрідним мобільним місцем зустрічі.

На величезних глибинах океану пошук партнера може бути складним завданням: тварини живуть у темряві, за низьких температур і високого тиску, а їжа та потенційні партнери трапляються далеко не всюди. Якщо амфіподи справді навмисно шукають морських павуків, така поведінка могла б одночасно допомагати їм переміщатися та зустрічатися одне з одним.

Ця поведінка могла залишатися непоміченою майже 100 років

Цікаво, що зв’язок між цими двома видами не є абсолютно новим для науки. Ще 1927 року дослідники повідомляли про Mesopleustes abyssorum, який тримався за ноги представника роду Colossendeis.

Однак тоді не було фотографічних доказів, а спостереження майже не привернуло уваги дослідників.

Тепер науковці змогли побачити цю взаємодію безпосередньо в природному середовищі й зафіксувати її під час двох окремих занурень.

Водночас робити остаточні висновки поки зарано. Два спостереження — надто маленька вибірка, щоб довести, що амфіподи навмисно шукають морських павуків або використовують їх як постійний транспорт.

Не виключено, що ракоподібні просто чіпляються за відповідну поверхню, коли мають таку можливість. Подальші дослідження мають показати, чи справді за дивною сценою на глибині стоїть продумана стратегія виживання.

І якщо гіпотеза підтвердиться, морські біологи отримають ще один приклад того, як у майже непридатних для життя умовах глибокого океану тварини знаходять дуже нестандартні способи пересуватися, виживати та знаходити одне одного.